Перші свідчення патріархату
мати застерігає юну дочку не гуляти берегом ріки Нунбірду (Молочної, вона й донині струменить поблизу Кам’яної Могили), позаяк там часто буває нестримний Енліль, який може завдати діві болю.
Але Нінліль необережна і потрапляє в обійми Енліля, а той, незважаючи на благання діви, оволодіває нею, після чого його засуджують боги й він змушений зійти в пекло. Енліль покараний смертю і йде до «душ Півночі». Можливо, з цим поняттям асоціювалася якась «північна» ущелина, куди відходили душі померлих. Відомо, що в таку ущелину провалювався Енліль, потрапляючи потім до богині Ніндари, яку подеколи уособлювали із семиголовою змією. Звідти Енліль знову з’являвся, виводячи в цей світ з підземного «зерно» або «сім’я людства» [62, 321-322].На думку А. Кіфішина, роздвоєння колись єдиного образу жіночого божества (Нінліль і її мати), так само, як і у випадку з богинею Ашнан-Нанше (варіант Деметри-Персефони), свідчить про зміну найдавнішого ритуалу, пов’язаного з періодичною загибеллю бога-чоловіка від рук своєї дружини, яка вбивала його, щоб знову відродити. Тепер «жертвою» чоловіка стає діва Нінліль, але богом, що вмирає і воскресає, як і раніше, залишається чоловіче божество — її «чоловік». Початок переходу ролі жертви до колишньої богині — жриці — відбиває, очевидно, і початок переходу до патріархального устрою життя, що виникло, як випливає з кам’яномогильних текстів, не пізніше середини ІІІ тис. до н. е. [62, 323-324].