Піонером расових класифікацій вважають відомого французького мандрівника Ф. Берньє, який виокремив чотири основні груші — європейців, негрів, індіанців і доларів (2. 12\.
У XVIII-XIX ст. зусилля дослідників були спрямовані не тільки на те, щоб деталізувати класифікацію рас, а й розробити методичні принципи побудови таких класифікацій. У той період різні расові схеми будувалися з урахуванням як фізіологічних, так і мовних ознак народів світу’.
Наприкінці XIX ст французький антрополог Й. Дснікер розробив расову класифікацію, яку можна вважати фундаментом усього подальшого розвитку цієї наукової галузі. Новизна підходів і засадничих принципів цієї класифікації полягала в тому, що, по-перше, вона спиралася на антропологічні ознаки без урахування лінгвістичних і етнокультурних. по-друге, було виокремлено групу основних ознак для розмежування основних расових типів і групу менш важливих ознак, за допомогою яких було виокремлено другорядні расові варіанти основних типів.Загальним для всіх класифікацій XX ст. є втілення принципу ієрархічного підпорядкування при групуванні расових типів і вирішення питання щодо кількості основних рас. Існують різні погляди — від гіпотези про два основні расові стовбури (Н автором с англійський вчений Т. Гекслі. 1870) до гіпотези про 15 самостійних рас. Між цими крайніми поглядами лежить широкий спектр гіпотез, згідно з якими передбачається наявність трьох, чотирьох і п'яти основних расових стовбурів [2, J8). Так. серед рас сучасних людей, що належать до одного виду Homo sapiens sapiens, насамперед виокремлюють найбільші підрозділи, що їх зазвичай називають великими расами. Це європеоїдна (євразійська), монголоїдна (азіатсько-американська) і негро-австралоїд- на (екваторіальна). Багато дослідників замість єдиної екваторіальної раси виокремлюють дві самостійні раси — негроїдну (африканську) і австралоїдну Юкеанійську). Думку про існування чотирьох великих рас вважають нині найбільш обгрунтованою.
Проте наявність у монголоїдній (азіатсько-американській) великій людській расі двох відносно самостійних гілок — азіатської та американської — дає підстави говорити, принаймні, про п'ять рас людини, які в цій класифікації поєднуються з відомою «кольоровою» класифікацією рас:
• «коричневої' австралоїдна (океанійська) раса (аборигени Австралії, папуаси і меланезійці, веддоідн, негритоси, айви);
• «чорна» негроїдна (африканська) раса (негри, центральноафриканські пігмеї (негриллі), південноафриканські бушмени та готтентоти):
• «червона" американська раса (індіанці Північної, Центральної та Південної Америки);
• «жовта« азіатська раса (евенки, монголи, буряти, якути, тувинці, китайці, тибетці корейці, ескімоси, багато народів Таїланду, Бірми. В'єтнаму.
Індонезії. Філіппін та ін);‘ Докпданиіе ДИВ Алексеев В. П География человеческих рве. — М.: Мысль, 1974 • «біла» європеоїдна (євразійська) раса, розселена нині практично по всіх континентах Землі.
Схематично морфологічну класифікацію людських рас показано в табл. 11. У зоні контактів великих рас існують перехідні та змішані расові типи. Перехідні раси сформувалися так давно, що тепер важко встановити, є якась певна раса результатом змішування двох рас або ж вона зберігає давні ознаки великих расових стовбурів до їх розчленування; змішані ж расові типи утворювалися не лише у давнину, а й у новітні часи як результат метисації (метиси, мулати, самбо та ін.’|. Усередині великих рас виокремлюються дрібніші расові підрозділи (власне раси або субраси) [65, /7|.
Зазначена класифікаційна схема сьогодні є найпоширенішою, але не единою. Розробляється й так звана популяційно-генетична класифікація людських рас. яка в загальних рисах подібна до описаної морфологічної. У ній виокремлюють расові спільності різного таксономічного рівня: два стовбури, п’ять гілок і 25 локальних рас, а також групи популяцій (рис. ЗО).