Релігійні вірування у кам'яному віці
Глибокі зрушення в епоху неоліту торкнулися не тільки форми господарювання, а й первісної релігії, в якій сформувалися два принципово відмінні типи вірувань: пастухи-кочовики поклонялися богові чоловічого начала, що втілював сили самця (найчастіше у вигляді бика), землероби - богині-жінці, що уособлювала родючість.
Основними символами жінки як носія життя були геометрія простору, поділеного на чотири сторони світу, цикли Місяця і вода. Статуетки Великої Матері стояли в усіх оселях землеробів, а скотарі поклонятися малюнкам кам’яного віку, на яких були зображені сцени полювання і конкретні тварини. У пластичному мистецтві Єгипту, Передньої Азії. Анатолії та Європи панував мотив родючої жінки, причому в Єгипті та Месопотамії постаті на рельєфах зображали в профіль, а в Європі — анфас [108. 21].Поряд з поклонінням божествам чоловічого (переважно патріархальні кочовики) та жіночого (переважно матріархальні хлібороби) начал існував культ предків — одна з найбільш ранніх форм релігії, що передбачала поклоніння душам померлих, яким приписувалася можливість впливати на життя нащадків і яким приносили пожертви. Культ предків відомий як у матріархальних, так і в патріархальних суспільствах. У процесі розпаду первісного суспільства виник також загальноплемінний і загальнонародний культ вождів Водночас зберігався сімейно-родовий культ предків, якому належало важливе місце у політеїстичних’ релігіях давніх греків, римлян, слов'ян і багатьох інших народів; у пізнішому Китаї його було покладено в основу конфуціанства [65, 586).
З культом предків має певний зв'язок поняття тотемізму (від «от-отем», мовою оджибвс — «його рід») — комплекс вірувань, у центрі якого лежать уявлення про спорідненість між групою людей (зазвичай родом) і тотемом — міфічним предком — явищем живої або неживої природи, найчастіше видом тварин або рослин, яких було заборонено вбивати або вживати в їжу (за винятком ритуалів).
Вже знайоме нам явище анімізму в релігійних системах первісних людських спільнот реалізувалося, зокрема, в уявленнях про духів. Відповідно до характерного для архаїчних вірувань антропоморфізму (надавання явищам навколишнього світу властивостей людини) духи персоніфікували природні явища (грозу, вітер, дощ тощо), їх наділяли власною волею, здатністю допомагати або шкодити людям. Аук міг ототожнюватися з фетишем (від порт. feilico— амулет, чаклунство), а фетишизм передбачав поклоніння певному предмету, якому приписували надприродні властивості [65. 576, 595-596|.• ПоліпЬи (від грвиьк. роЛі — багато і tfaos — бог) — многобожжя. шанувачня багатьох богіп Протилежність — монотеїзм.
З анімізмом, тотемізмом і фетишизмом пов'язані такі явища ранніх форм релігії, як чаклунство, магія, шаманство {останній термін походить від евенк. saman — збуджена, несамовита людина), всі вони грунтуються на уявленні про надприродне спілкування служителя культу або іншої спеціально підготовленої людини з духами під час специфічних дій (ритуалів).
Наприклад перші свідчення про духовне життя давніх жителів Європи (палеоантропів) виявлено вже у середньому палеоліті. До них належить перші поховання, сліди ритуалів, можливо, пов'язаних із зародженням тотемізму (культура мустьс). Основний поховальний обряд — труяоііокладення на боці, з ледь зігнутими у колінах ногами і спрямованою на захід або на схід головою. Встановлено. що в середньому палеоліті з'явилися зачатки давніх релігійних вірувань — тотемізму і фетишизму. Так, тотемом ддя багатьох родів, мабуть, був ведмідь — печерний або бурий (42, 57-56]. У верхньому палеоліті Європи значно поширилися тотемізм і анімізм, складно переплетені з мисливською магією Виникнення анімізму засвідчують верхньопалеолітичні поховання з їх розвиненим поховальним обрядом і надмогильними спорудами. Хвостатих людей у звіриних шкурах, у масках, з рогами на голові можна розглядати як зображення предків- тотемів напівзвірів, напівлюдей. Пам'ятки мисливської магії — верхньопалео- літичні зображення бізонів та інших тварин, пробитих списами і гарпунами.
Знайдено також свідчення відправлення обрядів посвяти (інщгацїі). Великого поширення набувають зроблені з бивня мамонта жіночі статуетки заввишки від 12 до 25 см. з великими персами, товстими животами і сідницями, з гіпер- трофованимн дітородними органами, що, ймовірно, символізувало родючість [42, 64]. Існують свідчення, що починаючи з кінця палеоліту або початку мезоліту здійснювались акти жертвопринесення повелителям тварин (85, 26], з'явилися спеціальні жертовні місця, можливо, святилища, культ черепів, величезні моноліти — культові зображення людей-риб (42, 69)Різноманітні та численні культури неоліту на євразійських просторах були створені племенами хліборобів і скотарів, мисливців і рибалок. Високим розвитком характеризувалась Трипільська культура на території України. Молдови. Румунії (108. 23]. В епоху неоліту та енеоліту існували стоянки в Закавказзі. а також поселення поблизу Ашгабада (V тис. до н. е) і в Південній Туркменії. Неолітичні культури мисливців і рибалок V-ІП тис. до н. е. існували також у Приазов'і, на Північному Кавказі, в Південному Приараллі (Кельтємі- перська культура}, проте особливо сильно вони були поширені на півночі (IV- II тис. до н. є). у лісовій смузі від Балтики до Тихого океану. Свідчення про ці культури знайдено на берегах.Ладозького і Онезького озер. Білого моря (Карельська культура}, на Верхній Волзі, у Приураллі та Заураллі, у басейні Лени, Прибайкаллі, Приамур'ї. на Камчатці. Сахаліні і Курильських островах, у верхній течії Оки (Белевська культура, IV-II тис. до н. е.) і нижній її течії (Балахнін- ська культура}, на Середньому Поволжі. У Південному Сибіру виокремлено Афанасіівську культуру (Алтай) середини III — початку II тис. до н. е. (на відміну від монголоїдного оточення, племена цієї культури належали до палсосвропейського типу і займалися скотарством). Дехто з дослідників вирізняє культуру бойових сокир, включаючи до неї групу пізньонеолітичних культур. які були поширені у лісовій смузі Середньої та Східної Європи і мали, очевидно, спільне походження.
Ці племена займалися скотарством і землеробством, у них з'явилися перші в Європі колісні вози, у які вони запрягали биків; вони виготовляли кам'яні поліровані сокири і шнурову кераміку (кубки й амфори) 1108, 23|.У період кам'яного віку на Японському архіпелазі (Vili тис. — ПІ ст. до н. е) існувала культура, названа за типом кераміки з мотузяним орнаментом — «дзьомон». Ті представники займалися збиранням, мисливством, морським і річковим рибальством. Чисельність населення в Японії в цей період, за оцінками окремих дослідників, становила 1 мли чол. [68, 120]. Загальна чисельність населення Землі в епоху неоліту (близько 10 тис. років тому) дорівнювала приблизно 10 млн чол. [85, 27].
Таким чином, універсальним механізмом адаптації людського суспільства до різноманітних умов природного та соціального середовища постає культура (від лат. cultura — освіта, виховання, вирощування), яка є специфічною ознакою людини і виражається через систему різноманітних засобів оформлення діяльності і більшість видів якої властиві всьому людству з самого початку його існування. Вирізняють такі основні підсистеми культури:
• виробничу — виробництво засобів існування та знарядь для їх добування. створення засобів для життєзабезпечення, транспорт тощо:
• організаційну соціонормативна. політична, управлінська та Інші види діяльності;
• духовну — релігійна, а також наукова, художня, комунікативна та інша діяльність.
Зачаткові форми культури з’являються разом з людиною; fi підсистеми не ізольовані, а взаємопов'язані, і кожна з них відбивається в інших. Наприклад поряд з матеріальною культурою вже на стадії палеоаитропів (неандертальців) формуються зачатки духовної культури, зафіксовані в рисунковій діяльності, слідах виконання ритуалів. похованнях тощо. На початкових етапах свого розвитку культура постає як певна єдність, і кожний індивід, кожна родина € носієм основних ознак культури конкретної історичної спільності. У процесі розвитку з первісно єдиної культури виокремлюються субкультури соціально- професійних груп, еліти і основного населення.
Неоантропи, тобто люди сучасного виду, на початку свого формування (початок верхнього палеоліту) вже мали всі основні форми матеріальної та духовної культури. Яскраво виражену локальну диференціацію археологічних культур того часу можна розглядати як свідчення початку етнічної та соціальної диференціації [65, 586-587].