Етапи поділу праці

«У розвитку всіх підсистем культури досить важливе значення мала по­слідовність етапів суспільного поділу праці. Первісна община була самостійним соціальним організмом 1 грунтувалася, очевидно, на засадах егалітарності (відсутність суспільної нерівності статей).

Про існування в ранній історії людства пріоритету жінки свідчить існування так званих чоловічих домів, відомих у народів всіх континентів. Це громадські будівлі, що правили у первісному суспільстві за колективне житло для неодруже­них (рідше для всіх) чоловіків роду або общини, а також були місцем чоловічих зібрань, обрядів, прийому гостей. Чоловічі доми створювалися внаслідок статевого поділу первісного суспільства, згідно з припущеннями, це було пов'язано з окре­мим проживанням статей у ранній родовій общині. Особливо великою була їх роль при переході від материнського роду до батьківського, коли вони столи центрами діяльності чоловічих союзів — суспільного шепнуту, що виник як організація чо­ловіків для боротьби за домінуюче становище в суспільстві. Ці союзи мали своїх керівників, таємні мови, обряди, релігійні церемонії. Вони часто ставали важелями класоутворення і зародковими органами державної влади, що захищали власність і впливове становище своїх членів [65,."588].

Окрім статевої диференціації в первісному суспільстві спостерігалася та­кож диференціація вікова, коли чоловіки й жінки поділялися на кілька віко­вих класів, кожний з яких мав специфічні права й обов’язки В основному ви­різняли чотири вікові класи: діти, юнаки, дорослі, старі. Особливо важливою була грань між першим і другим віковими класами, яку відзначали ритуалом ініціації (від лат. initiatio — посвячення), коли дітей готували до того, щоб вони стали повноцінними членами племені. В окремих суспільствах вікові класи ево­люціонували в об'єднання чоловіків на все життя: зі своїми назвами, організа­цією і ватажками. Хлопчиків одразу після народження зараховували до таких об'єднань, і всі разом через певний час переходили з одного ступеня на наступ­ний. В інших суспільствах первісні вікові класи еволюціонували у професійні групи, які до кінця життя, а згодом і спадкоємно виконували певні соціальні функції (відправлення ритуалів, військова діяльність, виробництво матеріальних благі [65, 579]. Так з'явилися жерці. ВОЇНИ, виробники.

У працях Ж. Дюмезіля. який досліджував історико-міфологічний розвиток індоєвропейських народів, послідовно простежується думка про тричленну струк­туру індоєвропейської ідеології, що співвідноситься з уявленнями індоєвропейців про Людину. Природу, Космос Щоб забезпечиш Існування і розвиток архаїчних колективів, потрібно було виконувати три основні функції, що відповідають трьом соціальним групам, які умовно можна означити як «жерці··, «воїни», «об- щннники-внробники». Це. відповідно, давньоіндійські варни брахманів, кшатріів і вайшиї (до четвертого давньоіндійського класу — шудра — первісно належало автохтонне неіндоєвропейське населення, яке, згідно з Ригведою, підкорялося першим трьом класам). Аналогічно в авестійських переказах ранні суспільства поділяються на жерців, воінів-колісничих і землеробів-скотарів. У кельтів, судя­чи з «Нотаток про Галльську війну» Цезаря та окремих текстів християнського пе­ріоду. суспільство також поділялося на жерців (друїдів), військову аристократію, землевласників і вільних общинників 3 цим перекликається тричленна структура давньоіндійського пантеону: Митра — Варуна (жрецько-сакральна функція), їндра (військова функція).

Слід, проте, зазначити, що поділ ранньоісторичних суспільств на суворо визначені соціально-професійні групи властивий не лише індоєвропейським народам. Такий поділ на касти, згідно з Платонівським «Тимеєм», існував і в Давньому Єгипті (жерці, воїни, ремісники, а також стан чабанів, мисливців і землеробів), у Шумері, у ранньому Вавилоні та інших державах Давнього Світу, що свідчить про універсальність такого поділу суспільної праці, який бере свій початок у первісних вікових класах. Так. старі мали право виконувати жрецько- сакральні функції, юнаки і частина мужів — як правило, військову функцію, решта чоловіків і жінки — господарську, а діти виконували посильну обслуго­вуючу функцію (що. мабуть, пізніше відбилося у функції шудр — обслуго-ву- ючій касті давньоіндійського суспільства). Подальша історія людства — це послідовна зміна домінування різних соціальних верств (жерців воїнів -+ буржуа -> пролетаріату), що мас, очевидно, циклічний характер.

Отже, егалітарне первісне суспільство, у якому, здогадно, не було соціаль­ної нерівності, з часом переходить до статевовікового поділу праці, потім, у міру розвитку, відбувається відокремлення суспільств відтворюючого типу від суспільств привласнювального типу, ремесла від сільського господарства, торгівлі від ремесла. При цьому у відтворюючому господарсько-культурному типі домінують землеробство 1 скотарство, об'єднання яких стало вирішальним моментом у розвитку господарства 10-8 тис. років тому. Скотарське кочівниц- тво повністю сформувалося лише у II тис.

З розвитком землеробства і пересувного скотарства поступово виникає соціальне розшарування — формуються групи населення, що різняться своїм суспільним становищем. Соціальне розшарування відбувається водночас з майновою диференціацією і зумовлює процес виокремлення господарських, військових і релігійних керівників, які поступово утворили організаторсько- управлінську верхівку суспільства. При цьому влада від виборної (старійшк- ни) переходить до влади харизматичних лідерів (бігмеиів). а потім стає спад­коємною (вождівство)’.

Одночасно з внутрішньообщинним соціальним розшаруванням відбувався міжобщинний поділ, що спричинявся до ісрархіі общинних 1 родинних структур. Кінцевим, хоча часто й віддаленим результатом соціального розшарування ста­ла стратифікація на суспільні класи (верстви, стани, страти), що різняться міс­цем і роллю в системі суспільної праці (65. 595). Приблизну схему первісного поділу суспільної праці показано на рис. 26