Община, плем'я, народ

структура первісного суспільства та її історична трансформація визначалися, з одного боку, особливостями господарської діяльності, а з іншого — членуван- ням первісних спільнот, пов'язаним з релігійно-ритуальним регулюванням ста­тевих зв'язків і розвитком родини.

Дослідники, в основному марксисти, які беруть за основу господарсько- трудовий аспект життєдіяльності первісного людства, стверджують, як вже згадувалося, що самоврядним виробничим і соціально-побутовим колективом первісних людей була община. У ранньопервісній общині, яка вела привласню- вальне господарство, добувався лише продукт, який забезпечував життя; для неї були властиві, як вважають, спільна власність та зрівняльний розподіл. Така община складалася з кількох десятків чоловік. У пізньопервісній общині, яка перейшла вже до відтворюючого або високоспеціалізованого привласнювально- го господарства, добувався з відносною регулярністю надлишковий продукт і тому в ній при збереженні панування колективної економіки вже зародилися індивідуальна власність і трудовий розподіл. Розміри общини збільшилися, усе­редині неї з'явилися форми нерівності і соціальної диференціації. У розвинено­му первісному суспільстві община в основному складалася з одного роду, тому багато дослідннків-марксистів називають її родовою, виокремлюючи ранньоро· дову та пізньородову общини (65, 559).

Якщо ж враховувати другий, не менш важливий аспект життєдіяльності первісного людства, а саме статеві зв'язки і шлюбні відносини, то загальна картина стає складнішою. На основі порівняльного аналізу етнографічних і археологічних матеріалів учені припустили, що ще до утворення найдавніших племен територіальні групи людей, пов'язані спільною господарською діяльністю.

• Старійшини — у перэсному (часто й у ранньсжласовому) суспільстві старші за вком чле­ни колективу — общини, роду, племен, орган влади і управління цим колективом Становище старійшин (як правило, чоловюв) визначається їхнм авторитетом як хранителе традицй.

Рис. ?6. Псроісмий поділ суспільної праці

ділилися на дві половини, усередині яких шлюби і взагалі статеві зв'язки між чоловіками й жінками були суворо заборонені. Брати між собою шлюб могли лише люди, що належали до різних половин цієї конкретної спільності і зара­ховували себе відповідно до двох різних тотемів. Половини ці дістали назву фратрій (від грецьк. pluatria — братство}, а пов'язана з ними організація пер­вісного суспільства — дуальної організації’. Звичай брати шлюб лише з члена­ми чужої половини був названий екзогамією (від грецьк. exos — зовнішній і gamos — шлюб). Пізніше найдавніші фратрїї поділилися на дрібніші, також ек­зогамні групи (родиІ, члени яких вели своє походження від спільних — ДІЙСНИХ або уявних — предків. Рід (спочатку материнський) став ядром первинної со­ціально-економічної організації людського суспільства. Племена, що складали­ся з фратрій. які. у свою чергу, поділялися на роди, були, мабуть, найдавніши­ми етнічними слїльностя.ми людей сучасного виду, що сформувалися або внаслідок поділу первісних спільностей на дві екзогамні частини, або через об'єднання двох самостійних колективів |і!1, 71].

Таким чином. плем'я с одним з типів етносоціальноі організації з характер­ною тенденцією до культурно-мовної єдності, а також до ендогамії (від грецьк. endon — усередині та gaznos — шлюб). Ендогамією називався звичай, згідно з яким шлюб можна було брати в межах певної спільності (ендогамія племені) і який по­єднувався з екзогамією родів, які входили до неї.

У різні історичні епохи відповідно інакший вигляд мало і плем'я У ниж­чих мисливців і збирачів це була, як правило, група общин, які у певні періоди року збиралися разом для здійснення спільних ритуалів, церемоній, колектив­ного полювання, обміну інформацією, влаштування шлюбів тощо. Такі племена налічували від 150 до 1500 чоловік (у середньому — 450 — 500 чоловік). Нижня межа розмірів племені диктувалася умовами виживання відносно ендогамної групи із забороною брати шлюби з певними категоріями одноплемінників і з характерними для первісності високими показниками народжуваності та смер­тності. Верхня межа визначалася ступенем інтенсивності контактів s умовах бродячого, напівбродячого або порівняно осілого життя за відсутності транспор­ту Територія племені займала площу від 200-300 кв. км у найсприятливіших умовах до 40 тис. кв. км і більше в екстремальних умовах пустель або арктич­них районів. Кожна община мала свою систему шлюбних, господарських і соці­альних зв'язків — як внутрішніх, так і зовнішніх, і це породжувало культурно- мовну неперервність у межах досить широких ареалів. Нерідко племена не мали самоназв, що дає підстави зарахувати іх до протоетносів. І Ілемена мог­ли входити до більших спільностей — співплемінностей або родин племен, що характеризувалися певною культурно-мовною своєрідністю [65, 590]

Іншими були племена у вищих мисливців, рибалок і збирачів, а також у ранніх землеробів і скотарів. Вразливість окремих общин перед різноманітними труднощами стимулювала розвиток І зміцнення міжобщинних зв'язків. Проте тепер механізми інтеграції визначалися не так міжобщинними шлюбами, як виникненням пізньородовоі організації з П віковими класами, чоловічими домами і союзами, системою соціального лідерства (старійшини, бігмеии, вожді). Це зумовлювало становлення суворішої племінної організації, що сприяло пом'як­шенню наслідків збройних сутичок, забезпечувало функціонування особливих економічних механізмів, релігійних культів.

Таким чином, у процесі дроблення і об’єднання окремих споріднених, а можливо й неспоріднених племен дуже рано почали формуватися більші спів­племінності — групи племен, що жили на суміжних територіях, говорили діа­лектами однієї мови і мали багато спільних особливостей культури. Саме такі співплемінності, на думку М. Чебоксарова та 1. Чебоксаровоі, і бу,мі основними етносами, або народами, первіснообщинної епохи [111, 71].