Бірманці й тибетці
Бірманці — основне населення Бірми (М'янми). Загальна чисельність — 30,28 млн чол. (1987 р.|. Належать бірманці до пївденноазіатської перехідної раси. Говорять бірманською мовою.
Писемність створилася на основі особливого алфавіту, запозиченого, мабуть, у монів. і розвинулася на основі письма брахмі. Предки бірманців — тибето-бірманські народи — переселилися на територію сучасної Бірми зі Східного Тибету (починаючи з І тис. до н. е.). поступово асимілювавши автохтонних мон-кхмерів. Ранні мігранти — народ тете (сок), зустрівшись з монськими групами, що надовго оселилися на рівнинах середньої і нижньої Бірми, частково увійшли до складу араканців; на південному' заході Бірми окремі з них стали предками чинів. Давній народ п'ю. або пяо, що увійшов до складу бірманців, на початок IV ст. зайняв середню течію Іра- ваді. заснувавши там державу Шрикпіетру. Частина п'ю переселилася до Аракану (40, 102].У IX ст. на Іраваді проникає етнічна група луганма. що стала ядром бірманського народу. Походження іх пов'язують з цянами (цянь). давнім скотарським народом північно-східного Тибету' і Сичуані. Народ луганма просунувся на рівнини центральної та південної Бірми до родючої землі району Чаусхе, що став центром консолідації бірманців. В XI ст. вони створюють велику державу Паган, об'єднуються із залишками п'ю. асимілюють иеспоріднені народи, внаслідок чого з'являються різні субетнічні групи бірманців. Під час подальшого просування на південь Бірми бірманці асимілювали близькоспоріднених араканців. Після розгрому' в середині XVIII ст. монських держав до складу бірманців увійшло й моиське населення Англо-бірманські війни (1824-1885 рр.) і подальший період колоніальної залежності Бірми породили могутній визвольний рух. що сприяв здобуттю країною незалежності в 1947 р.
Основне заняття бірманців — орне землеробство (рис). Розвинені овочівництво, скотарство, риболовство, лісовий промисел, гончарство і ткацтво.
Житло — на палях, з бамбука, що характерне й для інших тнбето-бірманських народів. Основа харчування — рис. Родина нечисленна. Система спорідненості гавайського типу. Шлюб патрилокальний. У традиційному побуті велике значення мають гороскопи. Шануються традиції культу духів-нагів. Розвинений фольклор, народний театр (маріонеток, тіней, актора), танці й музика [40. 702|.Тибетці — корінне населения Тибету; живуть переважно в Китаї. Чисельність: 4,75 млн чол (1992 р.) — у Тибетському' автономному районі та провінції Ганьсу, Цінхай, Сичуань. Юньнань. 50 тис. чол. — в Індії і 5 тис. чол. — у Бутані {40. 439]. Належать тибетці до далекосхідної раси великої монголоїдної раси Говорять діалектами тибетської мови центральної групи сино-тибетської сім'ї. Давню писемність було створено на основі особливої тибетської абетки. Залежно від роду занять вирізняються такі господарсько-культурні типи:
• гірські осілі землероби — понад половину всіх тибетців {вирощують ячмінь, пшеницю, рис; застосовують штучне зрошення);
• напівосілі землероби-скотарі;
• кочовики-скотарі (розводять яків, коней, овець, кіз).
Розвинені ремесла — гончарське, ткацьке, лиття з бронзи і міді, різьблення по дереву 1 каменю. Основна традиційна їжа — цзамба (підсмажене ячмінне борошно, змішане з чаєм, маслом і сіллю); у скотарів переважають м'ясо- молочні продукти. Повсякденна зачіска жінок (часто й чоловіків! — коси. Родина нечисленна, шлюб переважно патрилокальний; зустрічаються поліандрія і полігінія. Народна творчість репрезентована міфами, епосом, легендами, казками, театралізованими виставами, танцями, що супроводжуються піснями під акомпанемент музичних інструментів — СМИЧКОВИХ. СОПІЛОК, дзвіночків (40. 440].