Релігії Тибету

У комплексі релігійно-міфологічних уявлень тибетців вирізняють такі періоди: добонський (у предків тибетських племен — цянів та ін.); бонський (пізніше — релігія так званого наверненого бона, що зазнала впливу буддизму) та буддійсь­кий.

До добонського релігійно-міфологічного періоду здо- ДобоНСЬКИИ ПвріОД гадно належать мотиви етногенетичних легенд. Відомо, —— ———

що серед окремих племен цянів були клани з тотемами яка і білого коня. Де­які племена східних і південно-східних районів Тибету, згідно з міфологічною версією їх походження, з'явилися від шлюбу гірської відьми та мавпи. На­щадків цього шлюбу називають шазадонмарами («їдоки м'яса з червоним облич­чям»). Тибетську богиню Лхамо показано на рис. 82 (див. кольорову вклейку).

‘ Далекосхідна раса. шо входить до великої монголоїдної раси. адрзняється від інших мон­голоїде пораияно вузькими носом і обличчям, високим черепом Представники — північні китай­ці і тибетці, корейці [4. 326}. Далекосхідна. або схдноазіатська. раса об'єднує північні групи тихооке­анських монголоїде [40. 18}.

За уявленнями тибетців, першою з'явилася бірюза, втілення життєвої сили. Потім від Неба відокремилася його середина (зеніт). Світ давнім тибетцям уявлявся утробою, звідки все бере початок і куди все повертається; там є верх і низ, Небо і Земля,.моди і «не.моди», живі й неживі Живі мають «життєву силу» - ла (бла), що покидає людину з й останнім подихом. Місцем перебуван­ня ла можуть бути дерева, гори, озера, птахи, звірі тощо. Кожна людина, народ загалом можуть мати одне або кілька ла.

Мертві поділяються на цхун. які живуть у могилах (предки, родичі, знайомі), та тхе, які живуть у Небі Цхун складаються з двох груп: ха («жі­ночі предки») і па («чоловічі предки»). Окремі цхун вороже ставляться до жи­вих. Переважання патрилінійної спорідненості виявилося в тому, що з одним із тхе почали пов’язувати походження правлячої сили. За легендою, у країні Побо від лютого «птаха мочхацхун» або «моуцхун — цариці Зеніту» народи­лася така сама люта людина з перетинчастими руками. Жителі Тибету, куди ця людина прийшла з Побо. обрали ії ценно (володарем), посадили на ті (трон), поставили трон на нья (шиї] і понесли. Тому цю.людину й було назва­но Ньятіценпо ]33, II, 506].

Релігія бон

Міфологічні уявлення первісного шару релігії бон співвідно сяться з правлінням царя Ньятіценпо. За легендами, він мав не­ звичайну зовнішність: очі, як у птаха, брови з бірюзи, зуби, як біла черепашка, вуса, як у^г тигра, між пальцями рук і ніг перетинки, як у гусака. Ньятіценпо вважається сином (або нащадком) Яблхадагдруг, який живе у високому Небі лха (коли ділили світ, він отримав у володіння 13 небес лха). Ньятіценпо прийшов на Землю, щоб захистити світ живих від світу мертвих, за іншою версією — по­бороти шість видів хла (у тому' числі яка). Ньятіценпо виконує функції волода­ря безкрайого Неба, і сакральний характер його влади підкреслюється тим, що свою здатність керувати він повинен доводити в битві з яком, зооморфним втіленням гірського божества Ярлхашампо (якого називають ще «лха володарів Тибету»),

За космогонічними уявленнями тибетців, світ має трійчасту структуру: Не­бо — місце проживання лха, проміжний простір (Земля) — люди, підземний світ — лу [33. II. 505]. Лхй (з тибетськ. — бог) — це божества, які живуть у Не­бі; вони ж — гірські божества, які захищають людину. У міфології бон лха роз­міщуються на 13 небесах: лха буття виник внаслідок взаємодії двох кольорів — жовтого (чоловічого) і блакитного (жіночого). Тринадцяіь сфер Неба — це 13 по­колінь лха.

Якщо гора символізує Небо і його божество — лха, то озеро є підземним світом і його божество — лу (»ті, хто плаває у воді й повзає по землі») Лу уяв­ляються істотами з тілом змії і головою риби (або жаби, пуголовка, змії, скор­піона тощо). Лу керують погодою, викликають засуху, зливи, мороз, охороняють корисні копалини, насилають хвороби на людей і тварин |33. II, 74].

За уявленнями тибетців, єдиною вертикаллю, що пронизує всі три зони світобудови, є гора вісь Всесвіту, біля підніжжя якої іноді розміщується змій Бегша. Всесвіт, світ, людина, божества з'являються з Яйця, яке, за однією з версій, породжується білим світлом, що виникло з небуття [33, II, 508—569|.

На релігійно-міфологічні уявлення тибетців вплинули їхні контакти з жи­телями районів, що розміщуються на захід від Тибету. Цей процес співвідно­ситься з правлінням царя Тригумценпо («цар, що вбив себе ножем··)’, з яким пов'язують оформлення релігії бон. виникнення інституту виконавців обрядів шенів. Можливо, у цей період сформувалась ідея світлоносності божеств, етич­ного протиставлення добра і зла; почали шанувати Сіріуса (з ним пов'язують свято води), лева (левицю).

Існують міфи про демонів Землі сі (упирів), що заподіюють шкоду' людям. Живуть вони в землі, місцях поховання людей. З бонськимм божествами було пов'язане уявлення про велетнів (група з дев'яти богинь-велетнів), про кар­ликів (чотири карлики — хоронителі сторін світу), про зброю велетнів. За релі­гійно-міфологічними уявленнями тибетців, час смерті Тригумценпо збігається з часом появи Шенраба, якого шанували як засновника релігії бон.

• Шенраб — еманація світла, його божество-заступник — бог-жрець «Біле світло»;

• Шенраб — з роду Шен. у якому народився хлопчик з ослячими вуха­ми; Його вкрали злі духи, з якими він жив 12(13) років, мандруючи по Тибету; у 24-річному (або у 26-річному) віці він повернувся до людей і почав охороняти їх від злих духів;

• Шенраб-мібо — Будда Шак'ямуні.

З проникненням у Тибет буддизму (VII ст.) формується так званий на­вернений бон. для якого характерні прямі запозичення з буддизму [33, II, 509-510].

«Навернений» бон

У міфології «наверненого» бона основні характеристи­ки бонських божеств залишаються попередніми: прос­тір і світ з трійчастою структурою і. як наслідок, основний символ — птах- гриф. дракон; міфологічний володар — «Цар світла»·, божество верхнього Неба — «Провідник простору« (або «В усьому прекрасний»); його земна мані­фестація — Шенраб-мібо. якого зображають у двох аспектах — спокійному 1 гнівному. «Бог шен, біле світло» (Сатриг Єрсан) — богиня-мати бон. Після то­го, як бумизм став офіційною релігією (за тибетського царя Сронцзангамбо, який помер у 649 р.). буддійська міфологія перетворилася на панівну і до сис­теми буддійського світоуявлення в Тибеті було включено мотиви й сюжети міс­цевих вірувань [33, II. 510—51 /J

’ Тригумценпо — перший тибетський цар. що загинув, за легендою, на Землі. для якого ло- трбна була могила. До нього ас· царі спускалися з Неба на Землю на мотузці «му», вноч поверга­лися на Небо, лхлй смерп перетворювались на &ле світло. Тригумценпо випадково перер-зав мо­жем мотузку «му».

Тангутська релігія

Тангутські (дансянські) племена жили у VI-VII ст. у північно-західній час­тині сучасної китайської провінції Сичуань, а з другої половини Vili ст. — у цеіггральних областях сучасного Ордосу, де вони наприкінці X ст.

Існувало щонайменше два релігійно-міфологічні цикли про походження світу і правлячої династії Нгвемі (Веймін). Давніша версія міфів про походжен­ня світу містить первісні уявлення про спонтанне виникнення світобудови. За іншою версією цього циклу, джерелом походження всього сущого є безмеж­на, всепереможна пустота. Разом з тим тангутська міфологія зазнала й тибетсь­кого впливу: у тангутських племен гори («стовпи Неба», «цвяхи Землі») об'єд­нують небесну, земну і підземну сфери світобудови; у горах живуть духи (33. П. 491-492].

Легенди про походження тангутів

У цих легендах тангути поділяються на плем'я чорного­лових і плем'я червонолицих. Прародителя чорноголових називали Мбу, одного з його синів — Гу. їхні нащадки воювали з тибетцями і китайцями. У прародиіпельки прав­лячого дому — «матінки Ама» було срібне черево і золоті

груди. Вона відома поряд з «незрівнянною прародителькою тангутів Те». Один з нащадків «матінки Ама» Нгуде, який спарувався з драконом, був прародите­лем засновника династії Сехо. З тибетських джерел відомо, що батько Сехо був демоном-змісм, а мати — демоном-людоїдом. Один тибетський текст пов'я­зує походження тангутської династії з легендою про побиття немовлят Цар сильної династії, дізнавшись, де мас народитися немовля, майбутній засновник нової династії, наказує знищити всіх новонароджених. Проте один з них дивом рятується. Він пливе річкою, його знаходить корова і вигодовує своїм молоком (33. II. 493].

Культи небесних світил

У державі Сі Ся великого поширення дістали засвоєні з буддизмом культи небесних світил, у тому числі й невідомих планет: індійських Раху та Кету і китайських Цзиці та Юебо. На іконах з Хара-Хото зустрічаються зображення Сонця з емблемою ворона на головному уборі, зображення Місяця з емблемою зайця (запозичення з давньо­китайської міфології), а також духа планети Сатурн у вигляді старого з дерев­’яною палицею 1 печаткою (для залякування нечисті). Дух Венери — це жінка з лютнею в руках, у її зачісці емблема Венери — зображення курки. Планета Венера особливо шанувалась у держав Сі Ся, бо трактувалася даосами як «Ве­лика біла західної сторони планета металу»; з нею співвідносився білий колір. а слова «біле велике» входили в офіційну назву тангутської держави. Божество планети Юпітер уявлялося (за китайською традицією) у вигляді чиновника, Марса — чотирирукого воїна з відтятою головою ворога і лютим виглядом; на його тімені — кінська голова (33. II. 493].