Китайці — найчисленшший народ світу. У світі іх налічується близько І,і25 млрд чол. (1992 р.)

Великі групи китайців живуть за межами Китаю, пе­реважно в Південно-Східній Азії (Таїланд. Сянган. Малайзія, Індонезія, Сінга­пур. В'єтнам. Бірма. Філіппіни, Камбоджа), а також у США (близько 1 млн чол.), Канаді та деяких країнах Латинської Америки.

З антропологічного погляду китайці неоднорідні: основна маса належить до тихоокеанської групи великої монголоїдної раси; серед північних китайців так само переважають різні типи тихоокеанських монголоїдів, серед півден­них — типи південноазіатськоі перехідної раси. Говорять китайською мовою сино-тибетської сім'ї (40. 219]. У китайській мові використовується ієрогліфіч­на писемність, найдавніші пам'ятки якої (ворожильні написи на бронзі, каме­нях, кістках, черепахових панцирах) сягають, як згадувалося, в другу половину II тис. до н. е. Найдавнішими літературними пам'ятками є «Шуцзін» («Книга історії») та «Шицзін» («Книга пісень»!, які були створені в першій половині І тис. до н. е. У китайському письмі використовуються ієрогліфи, за допомогою яких записують слова або морфеми. Накреслення ієрогліфа складається зі стандартних рисок (від однієї до 28), що повторюються в різних комбінаціях. У І ст. н. е. було вироблено сучасний стиль написання ієрогліфів (найдавніші ієрогліфи — піктограми — являли собою схематизовані зображення предметів). Загальна кількість знаків китайського письма — приблизно 50 тис., проте в су­часній китайській мові використовується 4 — 7 тис, ієрогліфів. Китайське пись­мо запозичили іншомовні народи Японії, Кореї та В'єтнаму (значною мірою ра­зом з китайською лексикою) (29, 226].