Коротка історія
Етнічна історія китайців тривала і складна. Між VI і тис. до н. е. у басейні річки Хуанхе сформувалася група землеробських племен, що залишили пам'ятки неолітичної культури яншао.
Деякі з них перемістилися з долини річки Вейхе і зустрілися в середній течії Хуанхе з племенами південного походження. Як наслідок у II тис. до н. е. виникла іньська (шанська/ спільність, що згодом стала основою раниьодержавного утворення з цеіггром поблизу сучасного міста Аньян (провінція Хекань). Від середини II тис. до н. е. беруть початок, як вже згадувалося, найдавніші писемні пам'ятки, а наприкінці II тис. до н. е. іньців завоювали чжоусці — нащадки західної гічки яншаоських племен. Внаслідок взаємодії цих груп населення у VII — VI ст. до н. е. сформувалась етнічна спільність давніх китайців (хуася) (40. 219]. Літературна мова давнього Китаю (перша половина І тис. до н. е.) сформувалася на основі живих діалектів того часу. Ця архаїчна літературна мова веньянь. поступово віддаляючись від мови усного спілкування, вже у І тис. до н. е. була незрозумілою на слух [29, 226].Об’єднання давньокитайських царств і утворення централізованих імперій Цінь і Хань (111 ст. до н. е. — Ш ст. н. е.) сприяли подальшій консолідації давньокитайського етносу. На території імперії Хань поступово асимілювались некитайські народи, які опинились у політичних кордонах імперії після завойовницьких походів II — 1 ст. до н. е. У 1 ст. н. е. сформувалася спільна для всіх китайців система ієрогліфічної писемності, що стала потужним засобом мовної консолідації китайців. У IV-VI ст. Китай поділяється на Північ і Південь. На Півночі виникли численні «варварські» держави. Інтенсивні контакти із сусідніми народами (протомонгольськими на півночі, предками мяо-яо і таї — на півдні) сприяли появі нових ознак у матеріальній культурі кіггайців і трансформації їхньої самосвідомості [40. 219—220].
Процес відокремлення північних і південних китайців, що намітився у цей період, був перерваний новим об'єднанням країни під владою імперій Суй і Тан. Період з VII no X ст. можна вважати часом остаточного формування сучасних китайців. У подальшому вони продовжували існувати як етнічна спільність, незважаючи на те що у XII ст. Північ Китаю знову завоювали спочатку кидані, а потім чжурчженГ. Після монгольського панування (1220— 1368 рр.) у країні запанувала китайська династія Мін. У середині XVII ст. Китай завоювали маньчжури”. які заснували в першій половині XVII ст. на сучасній північно-східній частині Китаю державу Маньчжу (звідси — Маньчжурія). У період маньчжурської династії Цін (1644-1911 рр.), яка вела завойовницькі війни, загалом сформувалися сучасні політичні кордони Китаю. Наприкінці XVIII ст., після завоювання Джунгарського ханства”’, починається переселення китайців до новоутвореної провінції Синьцзян. яке триває дотепер. Наприкінці XIX — на початку XX ст. китайці поступово заселяли Маньчжурію [40, 220].
Період правління Цін був позначений багаторазовими антиманьчжурсь- кими повстаннями (рух тайпінів у середині XIX ст., боксерське повстання 1900— 1902 рр.), які жорстоко придушувалися маньчжурами. У цьому їм допомагали колоніальні держави, вторгнення яких у Китай у XIX ст. перетворило його
на напівколонію. У результаті революції 1911 р. маньчжурську династію було скинуто, а в 1949 р. утворилася Китайська Народна Республіка (КНР) (40, 220]. Хронологію Китаю наведено в табл. 22.
Таблиця 22
ХРОНОЛОГІЯ КИТАЮ |6. 501
Продовження тебл. 22
Закінчення табл 22
