Основні гілки і групи

Афразійські мови поділяють на 5 (або 6) основних гілок: семітські мови, давньо­єгипетська мова, берберо-лівійські, чадські, кушитські й омотські мови. Поки що не зрозуміло, чи є омотські мови окремою, шостою гілкою афразійської сім’ї, чи групою кушитської гілки, яка відокремилася найдавніше [80, 55].

До живих мов семітської гілки належить арабська мова (існують різні ді­алекти Аравійського півострова, а також єгипетський, сирійський, суданський, іракський та багато інших сучасних самостійних діалектів і мальтійська мова).

Значну групу формують семітські мови Ефіопії. До живих семітських мов нале­жать також іврит, нечисленні безписемні мови півдня Аравійського півострова й острова Сокотра, новоарамейські діалекти деяких поселень у різних районах Сирії та сучасна ассирійська мова. Всі інші семітські мови мертві.

За генетичною ознакою семітську гілку поділяють на 5 груп:

1) східну (або північно-периферійну) — аккадська (ассиро-вавилонська) мова;

2) західну (або північно-центральну): а) ханаанейська підгрупа — давньо- ханаанейська, аморейська, угаритська, давньоєврейська, фінікійсько-пунічна, моавітська, я’уді (до цієї самої підгрупи, ймовірно, належить еблаїтська мова, пам’ятки якої були відкриті в Північній Сирії); б) арамейська підгрупа — давньо- арамейська, «імперська» арамейська і численні діалекти, що становлять дві спіль­ності — західну (пальмірська, набатейська, палестинська та ін.) і східну (сирійсь- ка, мандейська, мова Вавилонського Талмуда та ін.);

3) південно-центральну — арабська мова;

4) південно-периферійну — мехрі, шахрі, харсусі, сокотрійська, батхарі та ін. мови, з якими традиційно об’єднуються мови стародавніх епіграфічних пам’яток Південної Аравії (сабейська та ін.);

5) ефіосемітську (ефіопська та ін.).

Південно-центральна, південно-периферійна й ефіосемітська групи об’єд­нуються нерідко в одну південну або південно-західну групу [80, 55, 442].

«Хамітські» мови

До умовних «хамітських» мов належать:

Єгипетська гілка відтворена мертвою давньоєгипет­ською мовою, а також розвиненою з неї коптською мовою, яка у XVII ст. вийшла з розмовного вжитку і використовується як культова.

Берберо-лівійська гілка охоплює багато мов і діалектів берберських народів (індо-середземноморська раса великої європеоїдної раси) Північної Африки і Сахари. До цієї гілки належать також мертві давньолівійські мови (західно- і схід- но-нумідійська). Подібні до берберо-лівійських мов також вимерлі діалекти Ка- нарських островів.

Чадська гілка налічує понад 150 мов і діалектів, поширених у Централь­ному Судані, у прилеглих до озера Чад районах на території Північної Нігерії, Північного Камеруну, Республіки Чад. Найбільша з них — хауса, широко викори­стовувана як засіб міжетнічного спілкування.

Кушитська гілка представлена мовами північно-східної частини Афри­ки, поширеними в Судані, Ефіопії, Сомалі, Джібуті, Кенії, Танзанії (найбільші з них — оромо, сомалі) [80, 55].

Рис. 55. Схематичне відтворення семітських мов афразійської (семіто-хамітської) сім’ї