Письмо і його основні типи
Письмо — це знакова система фіксації мови, що дає змогу за допомогою накреслення графічних елементів передавати мовленнєву інформацію на відстані і закріплювати її в часі. Зазвичай письмо виробляється в соціально-диферен- ційованому суспільстві у зв'язку з ускладненням соціального життя.
Система письма має постійний склад знаків. Загалом існує чотири основні типи письма: ідеографічний, словесно-складовий, силабічний і літерно-звуковий (алфавітний) [S2, 375].В ідеографічному письмі кожний знак [зображальний елемент) може означати будь-яке слово у будь-якій граматичній формі в межах понятійних асоціацій, які або прямо викликаються зображенням, що становить цей знак, або умовних. Цей тип письма існував як перехідний від піктографії до словесно-складового письма і застосовувався або в господарських (ранній Шумер, початок 111 тис. до н. е.), або в ритуальних записах як мнемонічний допоміжний засіб. Не з'ясовано, ідеографічним чи словесно-складовим письмом була писемність о. Пасхи.
Основою словесно-складового письма залишається попередня багатозначна ідеограма, але конкретна прив’язка знака щоразу до певного слова забезпечується додаванням ребусних знаків, що виражають суто звукові елементи слова загалом або його частини, і знаками-детермінативами, іцо уточнюють коло понять, до якого належить це слово. Наприклад, у шумерському письмі знаки «вишка (?)» + «грати (?)■■ з детермінативом «божество» (малюнок «зірка») читалося як «бог Енліль» (ім'я бога). Цим типом письма можна було передавати тексти будь-якого змісту, оскільки таке письмо забезпечувало адекватну фіксацію мови і надійне відтворення текст)’ під час читання. У найдавніших видах такого письма знаки монументальних написів довго зберігали форму малюй- ків-ієрогліфів; поряд з ними існував скоропис (на папірусах, черепахах — у Єгипті; на глиняних плитках — у Передній Азії, так званий клинопис; на бамбукових палицях — на Далекому Сході тощо). Найвідомнпі давньоєгипетське письмо (з кінця IV тис.
до и. е.|, шумерське письмо (тоді ж| та види клинопису, що розвинулися з нього, ело.мсько ієрогліфіка (ПІ тис. до н. е.|, протоіндське письмо (тоді ж), критське письмо (з II тис. до н. є). китайське письмо (тоді ж). письмо майя (І тис. до н. е.), інші центральноамериканські системи письма були, мабуть, ідеографічними та піктографічними. Не всі давні системи письма цього типу розшифровані. Найповніше вивчено письмо Китаю, Дворіччя (клинописі і Єгипту. Єдиною нині системою письма словесно-складового типу є китайська.Системи письма, де кожний знак передає лише певну послідовність знаків як таку, а не слово, називаються силабічними. Силабічні системи часто є результатом спрощення словесно-складових систем. Вони найбільше поширені в Індії та Південно-Східній Азії, походять від брахмі [індійське письмо}·, найважливішою системою письма цієї групи є деванагарі. яку застосовують для санскриту, хінді та ін.
В алфавітних системах письма окремий знак (.літера) передає, як правило, один звук. Історичним «родоначальником» усіх видів алфавітного письма було давньосемітське (фінікійське} письмо, походження якого (можливо, друга половина II тис. до н. е.| досі не встановлено. Найвірогідніше, що воно походить від фінікійського ж («протобіблського») силабічного письма. У фінікійському алфавіті було 22 знаки. Це давало змогу фіксувати мову за звуковим способом з допомогою мінімальної кількості знаків (літер), які легко і швидко запам’ятовувалися.
Фінікійський.лінійний квазіалфавіт було прийнято в Малій Азії, Греції та Італії, де він став основою західних алфавітів, а в скорописній (курсивній) формі. виробленій для спорідненої з фінікійською давньосемітської мови — арамейської. поширився по всьому Близькому і Середньому Сходу, давши початок східним алфавітам (52, 375—377)