Неандертальці і проблема походження сучасної людини

Багато хто з дослідників зараховує форми, що займають проміжне положення між найдавнішими викопними людьми І людиною сучасного виду, до кіпця се­реднього і до верхнього плейстоцену, за винятком його останнього етапу.

першої знахідки у долині Неадерталь поблизу Дюссельдорфа (Німеччина). Пізніше скелетні рештки неандертальців було знайдено в Англії, Бельгії, Франції, Іспанії. Італії, Швейцарії. Югославії. Чехії. Словаччині. Угорщині, в Кри­му, в різних областях Африки, в Середній Азії, Палестині, Ірані. Іраку, Китаї. Не­андертальці були людьми середнього зросту і. як вже згадувалося, надзви­чайно міцної будови. Об'єм мозку у них коливався від 1200 до 1600 смЛ але структура його ще залишалася відносно примітивною. Черепна ко­робка була слабо розвинена у висогу, надбрівний валик досягав іноді до­сить великих розмірів, підборідного виступу не було або ж він був вира­жений дуже слабо Ірис 25). Вчені та­кож наголошують на своєрідності європейських форм неандертальців порівняно з африканськими та азіат­ськими |4. 105—107].

Рис. 25. Неандерталець з Ле-Шалель-о-Сен (реконструкція)

Неандертальський тип зазнавав істотних змін. Так. багато антропологів виокремлюють серед європей­ських знахідок неандертальців дві групи - більш ран­ню і пізнішу Рання група вирізнялася прогресивнішою будовою мозку і. отже, вищим зводом черепа, менш розвиненим надбрівним валиком. Цей морфологі­чний тип певною мірою наближався до типу сучасної людини. Пізня група, на­впаки. вирізнялася примітивною будовою і за багатьма ознаками нагодувала го­мінідів раннього і середнього плейстоцену. В антропологічній літературі ці групи частіше фігурують як неандертальці групи Ерингсдорф і групи Шапель (за назвою місць найтиповіших знахідок).

Дві ОСНОВНІ

групи неандертальців

Сучасні дослідники вважають, що неандертальський Дві теорії ПОХОДЖЄННЯ тип сформувався на основі морфологічного типу найдавніших гомінідів раннього і середнього плейстоцену, відрізняючись від них певними прогресивними ознаками. Вітчизняні і багато зарубіжних антропологів обстоюють теорію неандертальської фази в розвитку людини сучасного виду, вперше сформульовану чеських ученим А Хрдлічкою (працював у США). Згідно з цією теорією, неандертальська людина є предком сучасної і. отже, морфологічний тип сучасної людини сформувався внаслідок перебудови неандертальського типу

Існує, проте, й інша теорія, визнавці якої західні фахівці стверджують, що в другій половині середнього і на початку пізнього плейстоцену одночасно з неандертальцями існували люди іншого морфологічного вигляду — у них зовсім не було або були слабо виражені типові неандертальські риси. Саме ці -люди були предковою формою для сучасної людини. Теорія пресапієнса (або. дослів­но, «передлюдини розумної») грунтується на результатах вивчення морфоло­гічних особливостей черепів зі Сванскомба в Англії та Фонтешевада у Франції, що мають, очевидно, середньоіьлейстоценовнй вік і водночас у них не помітно неандертальських ознак. Проте обидві ці знахідки надзвичайно фрагментарні (4. 109-110].

Безумовно, в історії палеолітичного людства немає цілковитого збігу між етапами формування фізичного типу найдавніших і давніх людей і кардиналь­ними прогресивними зрушеннями в їхній культурі; цей збіг частковий.

Автори нових генетичних досліджень походження сучасного людства вва­жають, що знайдено вагомі свідчення про те, що понад 188 тис. років тому існу­вав спільний чоловічий предок («Адамп), пов'язаний із знайденою до того «Євою». Вчені використали окремі специфічні ділянки чоловічої Y-хромосо- ми. яка переходила від батька до сина, і простежили її до загального предка усіх чоловіків, що тепер живуть на Землі. Але зроблений перед тим аналіз ДНК (мікроскопічної структури, що переходить тільки від матері) свідчить про те. що всі люди походять і від однієї темношкірої матері, яка жила понад 200 тис. років тому. На Землі за цей час змінилося близько 9— 10 тис. людських по­колінь. А вчені Польського університету, які теж аналізували ділянки Y-хромо- соми. зазначають, що сучасна Homo sapiens могла піти від невеликої групи чо­ловічих предків, що жили близько 270 тис. років тому (43, 21].

Проблема прабатьківщини

Час появи людини сучасного виду припадаєна другу половину пізнього плейстоцену і збігається з початком пізнього палеоліту.

В усякому разі поки що невідомі пізньопалеолітичні стоянки, де було б знайде­но кісткові рештки неандертальської людини. Точиться гостра дискусія щодо місця формування людини сучасного виду. З одного боку, припускають, що різні раси сучасної людини походять від різних рас неандертальців, 1 з цього погляду' весь Старий Світ можна назвати прабатьківщиною Homo sapiens. Згідно з цією гіпотезою поліцентризму, сформульованою в 1939 р. німецьким антропологом Ф. Вайден райком, європеоїдна раса сформувалася на основі євро­пейських неандертальців, негроїдна — на основі південних, переважно афри­канських форм неандертальського типу, монголоїдна походить від нащадків синантропа.

Загалом проблема природи сучасної людини далека від вирішення. Спе­цифічні морфологічні особливості ранніх пізньопалеолітичних форм Ното sapiens переконливо пояснюються обома гіпотезами і не полегшують вибору між ними. Так. ніс, що виступає, наближає верхньопалеолітичннх людей За­хідної і Східної Європи до сучасних представників європеоїдної раси: широ­кий ніс, обличчя, що видається наперед, однаковою мірою характерні як для давніх, так і для сучасних представників негроїдної раси: нарешті, сплоще­ність обличчя, таку характерну для сучасних монголоїдів, можна помітити і на пізньопалеолітичних черепах, знайдених на території Китаю. Цей факт, зда­валося б, можна розглядати як доказ поліцентричного походження сучасної людини та її рас. З іншого боку, для всіх верхньопалеолітичних черепів — знахідок з різних материків Старого Світу' — характерний комплекс ознак, що зближують їх між собою і дають підстави стверджувати, що типологічна не­однорідність пізньопалеолітичного людства була меншою, ніж сучасного, а це вже явний аргумент на користь гіпотези моноцентризму. До згаданих ознак належать широке низьке обличчя, низькі орбіти, довгаста форма черепної ко­робки (4, 132—134].

Расоутворення

Знахідки черепів пізньопалеолітичних людей свідчать про те, що основні особливості головних расових поділів люди­ни, які існують нині, досить чічко виявилися ще в епоху пізнього палеоліту. Вони більш-менш точно відповідають межам материків. Європеоїдна раса сформувала­ся переважно в Європі, монголоїдна — в Азії, негроїди населяли Африку й Австралію.

Отже, неандертальці — це давні -моди, що жили приблизно в період 130 - 35 (або 260-40) тис. років тому. Це були двоногі істоти, скоріше невисокі на зріст, присадкуваті, прямоходячі. Вони виготовляли знаряддя праці, жили соціальними групами. Звичай ховати мертвих дає підстави припускати, що в них була розвинена релігійна система. Скелетні останки неандертальців зна­ходять по всій Європі, в Азії і Африці. Більшість антропологів не вважають, що сучасні люди походять від неандертальців. Довгий час думали, що вони були витіснені і знищені предками Homo sapiens, проте жодних свідчень на користь такого припущення немає. Гадають, що неандертальці змішалися з іншими людськими істотами, в тому числі з анатомічно сучасними людьми, і з часом стали членами цих нових популяцій (ІЗ. 194]. Існує також думка, що знамеїпгга «снігова людина» — Ості — представник давніх неандертальців, що зберігся до наших днів.

Грунтуючись на згаданій гіпотезі, окремі дослідники пояснювали постійну немотивовану агресію у сучасних представників людства тим, що у формуванні Homo sapiens sapiens брали участь давні неандертальці. Тепер вже беззапереч­ний канібалізм неандертальців (його доведено спостереженнями над характером роздроблення кісток окремих особнів і численними слідами розгризання цих кісток) також є доказом їх протиприродної поведінки, адже відомо, що в угру­пованнях тварин дуже мало прикладів поїдання подібних до себе [4, 125-126]

Про надзвичайно високий рівень агресивності сучасної людини свідчать понад 14.5 тис.

Наведені теорії походження людини, які є сьогодні найбільш визнаними у на­уковому світі, можна звести до кількох основних положень:

• внаслідок досить тривалої еволюції біологічних видів з'являється певний спільний предок, від якого приблизно 20-25 мли років тому виникають, з одного боку, пліопітек і проконсул, а з іншого — орео- пітек і дріопітек. Перші стають далекими предками сучасних людино­подібних мавп, другі (власне, дріопітек) — найбільш ранньою ланкою еволюційного ланцюга, що веде до появи.людини сучасного виду:

• близько 12 млн років тому від дріопітеків відділився рамапітек, який 4 млн років тому дав житія двом своїм нащадкам австралопітеку та «.людині вмілій» {Ното habilis), яка перестала існувати близько 1,5 млн ро­ків тому;

• австралопітека та «людину вмілу» приблизно 2-1,5 млн років тому змінила «людина прямоходяча» {Ното erectus), яка, трансформуючись у різні підвиди (пітекантроп, явантроп, атлантроп, синантроп, гейдель­берзька людяна та ін.). вимерла близько 400 тис. років тому;

• «людині прямоходячій» приходить на зміну «людина розумна» (Ното sapiens), перші представники якої («штейнхеймська людина», напри­клад) з'являються 350-200 тис. років тому. Вірогідними нащадками ■іштейнхеймської людини» стають неандертальці, що з'явилися при­близно 200-150 тис. років тому 1 вимерли у період від 40 до 30 тис. років том)';

• неандертальців змінюють люди сучасного виду (40-35 тис. років тому), які дістали назву кроманьйонців: вони з часом приручають тварин, навчаються землеробству, будують поселення й міста, розви­вають ремесла і мистецтва.

Переконливих доказів прямої спадкоємності від дріопітека через рамапі- тека 1 австралопітека до «людини вмілої» і «людини прямоходячої», а від них — до «людини розумної» (неандертальців і кроманьйонців) сучасна наука не мас. Більш-менш безспірним є факт, що існував якийсь спільний предок людини й мавп, що може свідчити як про еволюцію давніх мавпоподібних істот до лю­дини, так і про біологічний регрес людиноподібних істот до мавпоподібних. В усякому разі проблема походження людини сучасного виду остаточно на сьо­годні не прояснена, а її розв’язання в річищі відомих наукових теорій — бага­то в чому гіпотетичне

Разом з тим завдяки найновішим генетичним дослідженням знайдено до­сить вагомі докази походження всього сучасного людства близько 200 тис. ро­ків тому (здогадно, 188 — 270 тис. років тому) від однієї темношкірої матері і спільного чоловічого предка (або невеликої групи чоловічих предків), що під­тверджується багатьма антропогонічними міфами різних релігійних систем (наприклад, про Адама і Єву із Святого Письма). Підтвердженням на користь саме цього періоду як часу можливого виникнення сучасного людства с й ар­тефакти. що свідчать про наявність у неандертальців (час їхньої появи — 200 — 150 тис. років тому) певних уявлень про загробне життя. Інакше кажучи, ми маємо справу з першими в історії людства релігійними віруваннями, що перед­бачають наявність у їхніх носіїв певного абстрактного мислення і людської мо­ви. А поява Віри і пов’язаних з нею мислення, мови і заповітного знання є, на наш погляд, основною відмітною особливістю власне Людини.

У кроманьйонців, що прийшли на зміну неандертальцям, уже чітко фік­суються добре розвинена мова, виготовлення різноманітних знарядь, існуван­ня певних видів мистецтва, а також релігійних вірувань. Відтак логічним ви­дасться висновок про участь неандертальців у формуванні людини сучасного виду. При цьому не виключено, що первісно кроманьйонці були максимально ізольовані від тодішнього неандертальського оточення, проте їх подальше іс­нування спричинилося до все більшого змішування і, можливо, остаточної асиміляції неандертальців. Інакше кажучи, можливо, в кожному з нас (навіть коли припустити різне походження неандертальської та кроманьйонської гілок людства) живуть дуже давні генетичні пласти неандертальської епохи, що дала нам перші зразки релігійних вірувань. На користь цього припущення свідчать і встановлені факти відповідності нинішніх людських рас расам неандертальців, що існували колись.

Глава 7 ДЖЕРЕЛА ЛЮДСЬКОЇ ІСТОРІЇ

Поява давніх викопних людей дала початок ранній людській історії, яку поді­ляють на часові проміжки, що відповідають певному способу і матеріалу для виготовлення зброї та знарядь праці. Так. період у розвитку людства, коли зна­ряддя і зброю виготовляли переважно з каменю, названо кам'яним віком; його послідовно змінювали мідний, бронзовий і залізний віки Рання історія розвит­ку людства охоплює період від 2 мли років тому до перших тисячоліть до на­шої ери. (табл. 7)

Таблиця 7

РАННІ ПЕРІОДИ РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА

Період кам'яного віку поділяють на три частини: давній кам'яний вік (па­леоліт), середній (мезоліт) і новий (неоліт). Палеоліт, який відповідає плейстоце­ну — ранній частині четвертинного (антропогенового) періоду історії Землі, також поділяється на три проміжки: ранній (або нижній), середній 1 пізній (або верхній). Кам'яні знаряддя палеоліту зроблені а основному з використанням техніки оббивання, без застосування шліфування і свердління. Основа еконо­міки в палеоліті — мисливство і збиральництво. Мезоліт — середній кам'яний вік — продовжував багато в чому' традиції палеоліту, але вже у післяльодовикову добу. Домінування привласнювального господарства зберігається, але розпива­ються нові його галузі — зокрема рибальство (у тому числі морське). Основний рубіж в історії кам'яного віку припадає на початок неоліту, коли на зміну три­валому періоду привласнювального господарства (мисливство, збиральництво, рибальство) приходить відтворююче господарство — землеробство і скотарство. Цей період часто називають неолітичною революцією. Між кам'яним і бронзовим віками виокремлюють енеоліт (мідно-кам'яний вік), що ознаменувався появою перших мідних знарядь великих розмірів — сокир і тесел, а також прикрас з міді, золота і срібла, проте цей період простежується не всюди |42. 48]

Система «трьох віків» (кам'яний — бронзовий — залізний). у якій вико­ристовується ще антична символіка, була створена X. Томсеном і Й. Ворсо в другій чверті XIX ст. і задумувалась як хронологічна класифікація археологіч­них знахідок, а не ЯК періодизація соціокультурного процесу, а тому зазначена схема певною мірою штучна |69, 204]. До того ж людство розвивалося не рів­ночасно і не завжди « за стадіями» на різних територіях 1 в різких культурно- історичних спільнотах, проте задля зручності вивчення ранньої людської історії багато авторів і далі дотримуються цієї «тривікової» схеми.

Давня людина, як відомо, з'явилася в четвертинний або, як ще його на­зивають. льодовиковий період, що характеризується розвитком материкових льодовикових покривів (наприклад, товщина льодовика в Скандинавії досягала З км і крига покривала Європу до північних меж Карпатського басейну, про­никала долинами Дніпра і Дону далеко на південь). Четвертинний (антропоге­новий) період поділяють на більш panino (плейстоцені і пізнішу (голоцен) час­тини, межею між якими вважають закінчення останнього зледеніння — близько 10 тис. років тому'. Кількість зледенінь у плейстоцені, який поділяється на ниж­ній. середній і верхній, визначають так: у нижньому плейстоцені (2,5 млн — 700 тис. років тому) налічують два-три зледеніння, у середньому (700- 125 тис. років тому) — два (міндель і рис), причому риське — найбільше у Європі: у верхньому лише одне, вюрмське, але з кількома коливаннями (сгаді- олами) усередині (вюрм І —IV)’.