Утвердження ринкових відносин

Побоюючись впливу ідей Великої французької Її революції, що були відчутні в багатьох країнах X Європи, австрійський абсолютизм з кінця XVIII ст відмовився від будь-яких економічних но­вовведень у країні, штучно гальмував появу елементів ринкового господарювання і, навпаки, всіляко проте­гував всевладдю дідичів й поблажливо трактував порушення ними аграрного законодавства

В західноукраїнському регіоні більшість дідичів удавалася до екстенсивних методів господарюван­ня розширення своїх володінь за рахунок селянських земель і посилення експлуатації селян (збільшення різних повинностей селян, насамперед панщини, яка практично відбирала більшу частину робочого часу)

Водночас частина великих латифундистів з низин­них земелеробських районів, втягуючись у процес ринкових перетворювань, почала дедалі частіше вда­ватися до використання вільнонайманої праці і пристосування сільськогосподарського виробництва до потреб внутрішнього і зовнішнього ринку Поча­ла поліпшуватися культура землеробства, важливими елементами якої стали збільшення посівів вівса, льо­ну і конопель, розширення площ, відведених ПІД вирощування картоплі, конюшини і частково люцер­ни, цукрових буряків, а на Буковині і Закарпатті та деяких місцевостях Галичини ( на Покутті та Півден­ному Поділлі) — кукурудзи Із запровадженням цих культур трипілля замінялося п’яти-,шестипільни­ми сівозмінами з повного ліквідацією парових полів Поліпшувався обробіток землі, поширювалося їх уг­ноєння, подекуди застосовувалося вапнування та меліорація Все це сприяло підвищенню врожайності сільскогосподарських культур (з 6 ц озимих і 4-5 ц ярих у середньому до 10-11 ц з гектара в кращих господарствах)

Відбувалися зрушення і в тваринництві В бага­тих панських дворах займалися розведенням кращих порід худоби Зростало поголів'я великої рогатої ху­доби, яку у значних кількостях (60-70 тис голів щорічно) продавали на ринках Відня й Оломоуца На­було поширення тонкорунне вівчарство, і на західноєвропейський ринок значними партіями над­ходила вовна з Галичини

Проте раціональні методи ведення землеробства і тваринництва захопили вузький прошанок лише великих землевласників й істотного впливу на за­гальний доволі низький рівень цих галузей справити не могли Після деякого застою, що мав місце у першій чверті XIX CT, у 30—40-х рр знову наміти­лося промислове піднесення на західноукраїнських землях Тут тоді діяло близько 250 мануфактур, се­ред них до 40 залізоробних і металообробних, 10 скляних, 3 керамічних, 20 папірень, 15 друкарень, 10 текстильних, 10 шкіряних, 2 тютюнових, 15 соля­них, 7 цукроварень, понад 30 лікерогорілчаних Та найпоширенішими промисловими галузями стали до­машнє виробництво полотна й гуральництво

Мануфактури виникали переважно в панських і частково в державних маєтках На них використову­валася здебільшого примусова ручна праця панщинних селян, запроваджувалися водяні колеса і кінні приво­ди Характер розкиданих мануфактур мали сільські ремесла і домашня промисловість Роль міських ма­нуфактур з найманою робочою силою залишалась незначною Більшість міст і містечок була проми­слово нерозвинутою, мала аграрний характер 1849 р найбільшими містами Галичини були Львів (68 тис населення), Чернівці (18 тис ), Броди (18 тис ), Тернопіль (Ібтис ) Найбільші міста Закарпаття — Ужгород, Мукачеве та Мармарош-Сигет — мали по 6-7 тис населення Міста великого промислового значення не мали Вони були адміністративними й торгово-ремісничими осередками Переростання ма­нуфактурної промисловості у фабричну гальмували дискримінаційні заходи уряду (адміністративні об­меження, непомірно високі податки тощо) та всевладдя великих землевласників

Прогресуюче втягнення, хоча й дещо повільне, панських маєтків і селянських господарств у рин-

KOBi відносини, зростання мануфактурного вироб­ництва, розвиток міських та сільських ремесел і домашніх промислів, спорудження широкої мережі кам’яних шляхів та сканування різних обмежень що­до діяльності купецтва сприяли пожвавленню торгівлі на західноукраїнських землях та їх включенню до світової системи торговельних відносин У першій половині XIX ст основною формою організації торгівлі були ярмарки і щотижневі торги, які відбу­валися у 59 містах та 142 інших населених пунктах Водночас зростало значення щоденної торгівлі, яку вели понад 2 тис постійно діючих торговельних за­кладів, у тому числі близько 150 — у Львові

Посилились економічні зв’язки, насамперед внутрішні, із західними провінціями Австрійської монархії, а також зовнішні — через чорноморські пор­ти — з іншими країнами Провідну роль у зовнішній торгівлі відігравало купецтво “вільного торгового міста ” Бродів, яке зосередило в своїх руках торпвлю між Австрією і Росією, якоюсь мірою взагалі між За­ходом і Сходом Основні позиції у зовнішній торгівлі тримали, як і раніше, купці вірменського, єврейсько­го і грецького походження Головними статтями експорту були продукти сільського господарства, ліс, сіль і лише невеликою мірою — вироби ремесла і ма­нуфактурної промисловості (здебільшого полотно) Ввозилася переважно промислова продукція, а також худоба, яка після відгодівлі надходила на західні ринки

Вирішальну роль у переведенні народного госпо­дарства на рейки ринкових відносин відіграла аграрна реформа 1848 р Незважаючи на її обмежений ха­рактер (скасування панщини за викуп) та збереження значних залишків старого ладу (всесилля великих землевласників, системи виробітків), вона все ж відкрила шлях до вільного підприємництва і форму­вання ринку вільнонайманої робочої сили Цим самим було створено передумови для зростання товаризацп сільського господарства й здійснення промислового перевороту'

Невідворотні зміни відбувалися в сільському гос­подарстві — провідній галузі економіки краю Великі землевласники (у Східній Галичині їх було 2 тис ) після реформи зберегли за собою понад 40% зе­мельних угідь краю Проте, зберігши на деякий час свої давні позиції, великі латифундії згодом почали їх втрачати, а їх земельні володіння стали переходити у власність підприємців, різних компаній, банків, ба­гатих селян Тисячі панських фільварків почали здаватися в оренду власникам торгового і лихварсь­кого капіталу

На селі посилився процес майнового розшаруван­ня селянства Кількість селянських господарств внаслідок їх дроблення постійно зростала, а їх земельні володіння неухильно зменшувалися На рубежі XIX

— XX ст у краї було від 4,5 до 5 % економічно міцних заможних селянських господарств і близько 90% — малоземельних та безземельних госпо­дарств Вони володіли відповідно понад 27% і близько 40% землі Значна частина землі дрібних госпо­дарств, що розорювались, йшла на продаж

З метою підвищення продуктивності сільсько­господарського виробництва, насамперед у великих маєтках, а згодом і у селянських господарствах, по­чалося впровадження в землеробство сільськогос­подарських машин та поліпшених знарядь праці (вдо­сконалених залізних плугів і борін, культиваторів, сівалок, косарок, жниварок, кінних грабель, молота­рок, віялок, січкарень) Вживали заходів також для інтенсифікації виробництва традиційне трипілля по­ступово замінялося прогресивними системами сіво­змін, почали більш-менш систематично вносити в грунт органічні, а подекуди й мінеральні добрива, про­вадилося дренування грунтів, меліоративні роботи

Водночас набула поширення пропаганда агро­технічних знань З’явились навчальні заклади сільськогосподарського профілю (наприклад, сільсь­когосподарська школа в Дублянах) Активізувало свою діяльність створене ще в 40-х рр у Львові Гос­подарське товариство Почала видаватися сільськогосподарська література

Переорієнтації великих господарств на ринок сприяли новозасновані банки Крайовий банк, Рільни­чо-кредитний заклад, Буковинський задатковий банк, Дрібновласницький державний іпотечний банк та ін

Еволюція сільського господарства в напрямі до ринку в панських маєтках відбувалася швидше, ніж у селянських господарствах, які продовжували зберіга­ти переважно напівнатуральний характер Змінити ситуацію на краще була покликана селянська поста­чально-збутова кооперація, яка, враховуючи збільшення попиту зростаючого міського населення в усій Європі на м’ясо-молочні продукти, організу­вала торпвлю ними У Львові була утворена “Народна торгівля” (1883) з філіалами у різних містах та сот­нями крамниць А напередодні Першої світової війни провідному українському кооперативному об’єднанню Галичини — Крайовому ревізійному союзу у Львові

— через спеціалізовані кооперативні союзи було підпорядковано уже близько 600 кооперативів Крім того, близько 100 кооперативів налічувалося ще в Руському ревізійному союзі Існувало кількасот ук­раїнських кооперативів, не об’єднаних у ці союзи Всього в Галичині (1913) діяло лише українських 1,3 тис кооперативів, близько 200 українських коопера­тивів на Буковині й кілька на Закарпатті Крім українських діяли польські та угорські кооперативи Кооперативні спілки, скуповуючи у своїх членів сільськогосподарську продукцію і постачаючи їх до­бривами, машинами, сортовим насінням, зумовлюючи розклад патріархальної залежності селянських госпо­дарств, сприяли прилученню їх, особливо заможніших, до ринкових відносин

Перебудова організації сільськогосподарського виробництва на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст дала можливість підвищити вро­жайність зернових на 20— 25% Завдяки цьому та значному розширенню посівних площ за півстоліття майже у 1,5 раза зросла продукція землеробства Але у зв’язку зі зростанням за цей час у 1,8 раза на­селення краю її вистачило лише на його харчування Загалом сільське господарство краю залишалось ек­стенсивним, низькопродуктивним, втрачало свої експортні можливості Водночас за рахунок зростан­ня у 2,7 — 2,9 раза населення, зайнятого в сільському господарстві, знижувалася продуктивність праці у цій галузі В краї зростало відносне аграрне перена­селення, збільшувалася кількість селянських господарств, які опинялися на межі розорення Уск­ладнювало ситуацію процвітання лихварства

У пошуках кращих умов життя значна частина се­лян Закарпаття уже з 70-х рр, а Східної Галичини і Буковини — з 90-х рр XlX ст емігрувала в інші країни (США, Бразилію, Канаду, Аргентину), на Наддніпрянську Україну та ^,a Балкани До Першої світової війни з цих земель виїхало і поселилося за океаном близько одного мільйона чоловік

Проте ні постійна, ні сезонна еміграція не змог­ли істотно поправити ситуацію в західноукраїнському селі Там зростала армія безробітних, жебраків, бро­дяг Сільське населення дедалі пауперизувалось, пролетаризувалося

Становлення фабрично-заводської промисловості як окремої народногосподарської галузі на західноу­країнських землях відбулося в останні три десятиліття XIX ст Однак там переважали дрібні підприємства Великих фабрик і заводів з сотнями робітників були одиниці Фабричне виробництво охопило лише окремі галузі, переважно ті, які займалися добуванням, пер­винною переробкою сировини лісопильну, нафто- і озокеритодобувну, соледобувну, паперову, тютюно­ву, цегельну, металообробну Інші галузі розвивалися слабо

Наприкінці XIX ст на західноукраїнські землі широким потоком ринув іноземний капітал (австрійсь­кий, німецький, англійський, французький та ін ), який створював великі компанії, заволодівав цілими галузями промисловості, оптовою торгівлею, банка­ми

Входження до системи ринкових відносин зу­мовлювало зміни в сфері торгівлі Відпадала потреба в багатолюдних кількаденних ярмарках, щотижневих торгах Роздрібна й оптова торгівля набувала постійного щоденного характеру Оптова торгівля дедалі зосереджувалася в руках іноземних компаній У системі міжнародного поділу праці за західним регіоном України остаточно закріпилася роль поста­чальника сільськогосподарської сировини та напівфабрикатів і ринку збуту готових фабричних виробів Заходу Напередодні Першої світової війни понад 90% експорту із краю становила сировина і ли­ше кілька відсотків — фабрикати, які вивозилися переважно на Балкани, натомість в імпорті фабрика­ти становили 80%

У західні провінції Австро-Угорщини, Німеччи­ну та інші країни й далі вивозилося багато продукції тваринного походження, птахівництва, шкірсирови- U л YTV VV ни, масла, жирів, яєць па рубежі AlX — XA ст поза межі краю експортувалось щорічно близько 50 тис голів рогатої худоби та 300 тис голів свиней Зросли обсяги фруктів на вивіз Селяни-бойки із Верхнього Синьовидного скуповували фрукти по всій Галичині й Буковині і продавали їх у Будапешті, Відні, навіть у Парижі Збільшилося вивезення наф­ти і нафтопродуктів, озокериту, лісу, пиломатеріалів, харчової і калійної солі Багато лісу і продукції виво­зилося на Наддніпрянську Україну У взаємній торгівлі західних і східних земель України зростала роль Дністра

З Наддніпрянської України ввозилася переваж­но худоба, яка після відгодовування продавалася на ринках західних провінцій імперії, коні, вовна, інша продукція тваринництва, хутро, риба, цукор Із За­ходу імпортувалися промислові вироби предмети побуту, машини й обладнання, хімікати, мінеральні до­брива, цемент, кам’яне вугілля, чорні й кольорові метали

У процесі утвердження ринкових відносин зроста­ли міста Львів, Дрогобич, Станіслав, Стрий, Коломия, Тернопіль, Чернівці, Мукачеве та ін Змінювалася й соціальна структура суспільства — формувалися середній клас і клас вільнонайманих робітників