Міжнародні відносини в 50-60-і рр. XX століття. Рух неприєднання.

Становлення руху неприєднання. Рух за мир. Певного покращення міжнародних відносин вдалося досягти з утворенням Руху неприєднання. Це міжнародне об'єднання держав, що виступають за неприєднання до військово-політичних блоків великих держав, визнають неприпустимість надання своєї території під військові бази іноземних держав як основні принципи своєї зовнішньої політики.

На Бандунзькій конференції (квітень 1955 р.), в якій взяли участь представники 29 країн Азії та Африки, що визволилися, вперше були сформульовані спільні для країн Азії і Африки найважливіші принципи їхньої зовнішньої політики. Рух неприєднання організаційно оформився у 1961 р. на Белградській конференції (Югославія). Тут були закріплені основні принципи мирного співіснування, запропоновані Індією, певні доповнення внесені до заключної декларації Гаванської конференції (1979). Лідерами Руху неприєднання стали Г. Hacep, Дж. Hcpy і И. Тіто.

Принципи неприєднання сформульовані у 1947 р. прем’єр-міністром Індії Дж. Hepy як зовнішньополітичні принципи Індії.

10 принципів мирного співіснування:

• повага до основних прав людини та принципів ООН;

• повага до суверенітету та територіальної цілісності всіх країн;

• визнання рівноправності всіх рас і націй, великих і малих;

• утримання від інтервенції й втручання у внутрішні справи інших країн;

• повага до права кожної країни на індивідуальну чи колективну оборону згідно зі Статутом ООН;

• утримання від використання угод щодо колективної оборони в інтересах якоїсь із великих держав і від тиску на інші країни;

• утримання від агресії проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь- якої країни;

• врегулювання всіх міжнародних спорів мирним шляхом;

• сприяння взаємним інтересам і співробітництву;

• повага до справедливості і дотримання міжнародних зобов’язань.

Основні критерії членства у Русі неприєднання — незалежна зовнішня політика, що визнає співіснування різних політичних і соціальних систем; підтримка національно-визвольних рухів; неучасть у військових союзах; заборона використання іноземних військових баз на території цих країн у ході конфліктів між великими державами; боротьба проти всіх форм насилля; невтручання 243 у внутрішні і зовнішні справи інших країн.

Перша конференція країн, що не приєдналися відбулася 1-6 вересня 1961 року. З 1973 р. конференції Руху неприєднання проводяться регулярно кожних три роки. Рух неприєднання став важливим самостійним чинником світової політики і сьогодні пристосовується до нових реалій міжнародного життя.

Проблеми роззброєння. Втручання наддержав у внутрішні справи інших країн. У другій половині 50-х рр. прояви холодної війни трохи послабшали:

• покращилися відносини між CPCP і Китаєм, Японією, Югославією;

• Женевські переговори 1954 р. підвели риску під франко-індокитайським конфліктом;

• у травні 1955 р. CPCP виступив з ініціативою щодо укладення міжнародної конвенції про скорочення озброєнь і заборону атомної зброї;

• під тиском світової громадськості, що вимагала зменшення військових бюджетів, вперше в історії OOH Генеральна Асамблея розглядала питання про повне і загальне роззброєння.

Однак реальних кроків у цьому напрямі зроблено не було. Адже CPCP і США пропонували взаємовиключні варіанти вирішення зазначеної проблеми.

Вторгнення англо-франко-ізраїльських військ у Єгипет (1956 р. - пов’язано з націоналізацією Суецького каналу, вторгнення CPCP в Угорщину; Берлінська (1961 р.) і Карибська (1962 р.) кризи зупинили переговорний процес.

Берлінська криза сягає своїм корінням у 1959 р. У цей час, коли на Женевській конференції міністрів закордонних справ CPCP₁ США, Британії і Франції розглядалося питання про утворення німецької конфедерації з НДР і ФРН. Однак результатів переговори не дали, і в ніч на 13 серпня 1961 р. радянська сторона збудувала Берлінський мур, що остаточно роз'єднав Берлін. Американське командування стало перекидати війська до Західного Берліна. 27 жовтня відстань між американськими і радянськими танками становила 200 метрів. Протистояння тривало добу і закінчилося виведенням військ. Тільки у 1971 р. була укладена 4-стороння угода щодо статусу Західного Берліну.

Кульмінацією збройного протистояння між CPCP та США стали події на Кубі у жовтні 1962 року - «Карибська криза». Передумовами загострення відносин стали:

• невдале вторгнення кубинських найманців та опозиціонерів з території США на Кубу з мстою повалення режиму Ф. Кастро, економічна та політична блокада Куби з боку США;

• воєнна допомога США Кубі.

У вересні 1962 р. розпочалася таємна доставка на Кубу радянських ракет СС-4, стратегічних бомбардувальників Іл-28, тактичних ракет «Місяць», що могли нести ядерний заряд. Проте розвідувальний літак американських ВПС У-2 виявив на території Куби радянські ракети.

Найбільшого загострення події набули 22 жовтня 1962 р., коли для всіх збройних сил США було встановлено стан бойової готовності і американці встановили військово-морську блокаду Куби. 24 жовтня CPCP розцінив дії США як агресію, було ухвалено рішення про проведення у країні заходів воєнного характеру, що викликало справжню паніку в CPCP та США. 27 жовтня радянські підрозділи ППО на Кубі збили американський розвідувальний літак У-2. Американські військові радники підбурювали президента завдати удару по Кубі, а радянські військові та Ф. Кастро пропонували Хрущову ударити по США. Світ стояв на порозі третьої світової війни. Тільки виважена позиція президента Дж. Кеннеді, своєчасна поступовість радянського лідера М. Хрущова, а також посередництво Генерального Секретаря OOH стали на заваді широкомасштабним бойовим діям — CPCP вивіз з Куби ядерні ракети та стратегічні бомбардувальники, а США зняли військово-морську блокада Куби.

Договір про заборону випробувань ядерної зброї Проте на початку 60-х рр., не дивлячись на попередні конфлікти, вдалося досягти домовленості про часткову заборону випробувань ядерної зброї. 5 серпня 1963 р. у Москві було підписано договір про заборону випробувань ядерної зброї у 3-х сферах — атмосфері, космосі і під водою — між CPCP₁ США та Британією. За короткий термін до нього приєдналися понад 100 держав.

Крім близькосхідної проблеми, викликаної арабо-ізраїльським протистоянням, ситуацію в світі ускладнило воєнне вторгнення CPCP та деяких інших соціалістичних країн у Чехословаччину 1968р. (придушення «Празької весни»), а також протистояння CPCP та Китаю (1969 р., конфлікт на Данайському острові).

3.