Структура народонаселення України. Національні меньшини

Впродовж XIX ст населення України під вла- “ дою Російської імперії зросло втричі (з 7,7 до 23,4 млн ), щоправда, за рахунок не лише природного приросту, а й міграцій сусідніх етносів Російський царизм також усілякими пільгами й привілеями заохочував заселення українських зе­мель представниками інших національностей, передусім сербами, німцями, греками, болгарами то­що Найбільше ж заохочувалися росіяни, яким прищеплювали усвідомлення належності до панівної державної нації та почуття нібито історично пра­вомірної їх зверхності над людьми інших націо­нальностей — фактично в язнів царської тюрми народів”, як називали тоді Російську імперію ті, хто боровся за її повалення

Про колонізаторську національну політику цариз­му свідчить структура міського населення України Наприкінці XIX ст українці тут становили не більше третини Найменше українців проживало у великих містах в Одесі, наприклад, їх налічувалося не більше 6%, навіть у Києві — лише 22% Загалом у про­мисловості, на транспорті й у торгівлі тоді працювало тут лише трохи більше 9% українців А серед вчених, митців, медичних працівників, церковних служи­телів їх було й того менше 0,5%

Українська нація формувалася й розвивалася пе­реважно як селянська За даними перепису 1897 р, 84% населення України під владою Російської імперії становили селяни В їх середовищі інтенсивно відбувалося соціальне розшарування Вже наприкінці ст заможні селяни Наддніпрянщини станови­ли близько чверті сільського населення В їх руках зосереджувалося майже 40% усіх селянських земель, понад 50% робочої та продуктивної худоби Тра­диційно селяни в цілому були одвічними охоронцями та найстабільнішими носіями етнічних рис українців у їх мові, духовній та матеріальній культурі, мораль­ності, світогляді

Значною верствою населення Наддніпрянщини було робітництво Воно стало досить впливовою суспільною силою завдяки бурхливому промислово­му розвитку другої половини XIX — початку

XIX ст 3 1,5 млн робітників, за переписом 1897 р, понад чотири п’ятих були місцевими уроженцями, 1 більше половини з них вважали своєю рідною мовою українську 44% усіх робітників України під владою Російської імперії на початку XX ст працювали на ве UiKHX підприємствах з числом працевлаштованих понад 500 чоловік на кожному (для порівняння ча­стка таких робітників у США сягала тоді лише 33%)

Помітне місце в соціальній структурі населення Наддніпрянської України посідав і другий з двох найголовніших класів тогочасного суспільства - клас підприємців і торгівців (буржуазія) Як свідчать дані вищезгаданого перепису, понад 100 тис осіб (без членів родин), котрі говорили українською мо­вою, жили на прибутки від капіталу, нерухомого майна, займалися торгівлею Насправді, кількість таких підприємців була ще більшою, оскільки чима­ло з них записували своєю рідною мовою російську

Відживаючим класом феодально-кріпосницької епохи на початку XX ст був клас дворян - поміщиків, яких разом з членами їх родин на Наддніпрянщині налічувалося близько 275 тис Переважна більшість з них, розпродавши свої землі, перебиралася на постійне місце проживання до міст, де поповнювала лави чиновництва та інтелігенції (на рубежі XIX-XX ст 25% іі складу все ще становили вихідці з дворян) Питома вага і значення соціально різнорідної інтелігенції дедалі зростали Найчисленніша части­на інтелігенції (вчителі, лікарі, агрономи тощо) жила й працювала переважно за межами великих міст Безпосередньо і повсякденно контактуючи з широ­кими народними масами, вона докладала чимало зусиль для поширення масової національної свідо­мості, чим зробила значний внесок у становлення української нації

Наприкінці XIX ст в результаті переселенських рухів в Україну і з України частка українців на їх рідній землі зменшилася з 90 до 80% Значно збільшила­ся кількість росіян — у цей час їх частка серед населення України становила майже 12% Найбільше росіян було серед чиновництва, купецтва й робітниц­тва на Лівобережжі та Півдні України Там же вони разом із зрусифікованими українцями становили більшість міського населення

На Правобережжі найчисленншюю меньши­ною, як і раніше, були поляки, хоч їх частка серед нас­елення України впала з 10% на початку XIX ст до 6% наприкінці століття Правда, вони продовжували переважати (60%) серед дворянства України, хоча кількість польських поміщиків, передусім дрібно- маєткових, зменшилася одні опинилися у сибірському засланні за участь у визвольному русі, інші самі розпродавали свої маєтки й перебиралися до міст, по­повнюючи ряди чиновників, підприємців, учителів тощо

Найбільший природний приріст серед національ­них меншин спостерігався у євреїв, що жили тут здавна Іудейська релігія заохочувала створення ба­гатодітних родин, а про здоров’я дітей піклувалася уся єврейська громада того чи іншого населеного пункту Традиційною була взаємодопомога у єврей­ських громадах Утвердження капіталістичних (ринкових) відносин також сприяло традиційному для єврейського населення підприємництву у сфері торгівлі та промисловості Багато євреїв поповнило лави робітництва та інтелігенції (лікарі, юристи, журналісти тощо) Наприкінці XIX ст євреї стано­вили 8% від усього населення і 33% - міського населення України Ті ж показники по Правобе­режній Україні, яка за царським законодавством здавна входила до так званої смуги осідлості євреїв (тільки там їм дозволялося селитися на постійне проживання), були ще ВИЩИМИ ВІДПОВІДНО 12,5 1 80% Отже, містечка Правобережжя були переваж­но єврейськими, де повністю панували єврейські громади з своєю культурою, релігією, мовою Збільшувалася частка єврейського населення й у ве­ликих містах України, хоч там воно переважно русифікувалося На один з найбільших єврейських осередків світу перетворилася Одеса Тут євреї на­прикінці XIX ст становили більше половини всього населення міста

Кількість німців у народонаселенні України в цей час сягала 1 млн По швмільйона тут налічува­лося кримських татар і румунів (чи молдаван) Крім того, на початку XX ст в Україні проживали такі національні меншини, як болгари (200 тис ), греки (140 тис ), вірмени (50 тис ), чехи (38 тис ), слова­

ки (13 тис ) Зустрічалися лише поодинокі представ­ники англійської, французької, італійської та інших західноєвропейських націй Групи національних мен­шин в Україні зосереджувалися переважно у містах і промислових селищах, за характером професійних занять вони тяжіли до промисловості й торгівлі

Сільське ж господарство традиційно залишало­ся сферою діяльності здебільшого українського населення, якого не приваблювало міське життя Як споконвічні хлібороби, українці прагнули укорінити- ся на землі предків Однак цьому не сприяли масове зубожіння, обезземелення селянства, яким супро­воджувався процес утвердження капіталістичних (ринкових) ВІДНОСИН

Виникла ситуація, за якої майже 70% працездат­ного населення, передусім сільського, не мало постійної роботи Водночас посилювалися державні пільгові заохочення до вкорінення і зростання національних меншин на українських землях Таємні розпорядження царських властей прямо рекоменду­вали державні (казені) землі на Україні “віддавати переселенцям із внутрішніх російських губерній, місцеве ж збідніле населення переселяти B ІНШІ частини Роси, на землі призначені для переселенців”

Нестерпний соціально-економічний 1 політич­ний гніт, що панував в Україні, разом з міцніючим у масах почуттям особистої громадянської свободи спричинив масову еміграцію українців Основною її метою були пошуки вільних земель для сільськогос­подарського обробітку