Переселенські рухи українців

Вперше масове переселення, а точніше — виселения українців з їх споконвічних земель і Ж російський царизм примусово здійснив ще на рубежі XVHI-XIX ст Тоді сформоване з колишніх запорозьких козаків, так зване Чорноморське козаць­ке військо, у повному складі було відправлене на постійну дислокацію у долину ріки Кубань на північному Кавказі Козаки-чорноморці взялися ос­воювати безлюдні землі Свої селища — станиці вони називали іменами колишніх запорозьких куренів, хоча на відміну від побуту Запорозької Січі обзаво­дилися сім’ями та індівідуальними господарствами Заснували і свій військово-адміністративний центр — місто Катеринодар (нині Краснодар) Місцеве са­моуправління в станицях підпорядковувалося наказному отаману, якого призначав з російських генералів царський уряд

Уже на початку XIX ст на відведеній урядом для Чорноморського війська території у передгір’ях Кавказу проживало близько 25 тис козаків, пере­селених з України Протягом наступних десятиріч це військо поповнювалося новими поколіннями ук­раїнських переселенців Найбільше їх було з Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини — регіонів з великим прошарком вільного від кріпацької залеж­ності козацького населення Царський уряд, зацікавлений у поповненні війська, що протистояло непокірним гірським народам Кавказу, всіляко заохо­чував такі переселення з України Для закріплення на Кубані Чорноморського козацького війська туди примусовим набором відряджали й дівчат з України Там вони виходили заміж, а родинні зв’язки найміцніше прив’язували козаків до їх постійного місця проживання

Остаточна організація Чорноморського козаць­кого війська відбулася у 60-х рр XIX ст, коли до нього включили й селища російських козаків на Ку­бані Тепер воно стало називатися Кубанським козацьким військом Цією назвою царизм увічнив існування козацького війська, хоча сподівався на інше — остаточно підірвати його національно-етнічні корені Проте більша частина населення Кубані не відцуралася українських традицій у мові, побуті, звичаях

Починаючи з другої половини XIX ст, основ­ний як стихійний, так і організований, переселенський потік українців Наддніпрянщини спрямувався на східні й південно-східні окраїни Російської імперії Переселялися з усіх дев’яти українських губерній, де селянам належило лише від 28 до 60% землі, що об­роблялася У 80-х рр українські селяни стали масово звертатися до царських властей з проханням дозво­лити переселитися на вільні землі Царський уряд заохочував до переселення обіцянками пільгового проїзду до місця поселення, наданням позичок для обзаведення господарством, худобою, насінням, ре­чами домашнього вжитку, звільненням на два-три роки від податків та від призову на військову служ­бу

Щоправда, не всі одержували дозвіл на пересе­лення Зокрема, в таємних інструкціях вказувалося “Ті сім’ї, які не мають достатніх коштів і разом з тим обтяжені багатьма малолітніми дітьми, а деякі — родичами похилого віку, не бажані і не корисні " Відмовляли у дозволі на переселення й бунтівливо на­строєним і надто убогим селянам

Та це не спиняло багатьох з них Бідняки розпро­дували убоге майно, щоб мати хоч мінімум грошей на

проїзд і поселення на новому місці, і без усякого офіційного дозволу залишали рідні домівки і пуска­лися світ за очі, на свій страх і ризик, у пошуках кращого життя Таких самовільних переселенців у 90-х рр було не менше половини від їх загальної кількості

У другій половині XIX ст українське населен­ня на Кавказі подвоїлося, досягши 1млн 300 тис чоловік (причому понад 80% сконцентрувалося у його північній частині, тут у загальній кількості на­селення воно становило 22%) 400 тис українців налічувалося у нижньому Поволжі Понад 100 тис у Казахстані та Середній Ази, хоча щодо всього населення цих регіонів частка українців лише трохи перевищувала 1%

Найбільше заохочувалося царським урядом ос­воєння малозаселених на той час регіонів Сибіру та Далекого Сходу Діставалися сюди переважно паро­плавами, які відправлялися з Одеси і після довго­тривалої подорожі висаджували переселенців на Ти­хоокеанському узбережжі у Владивостоці Потік переселенців з України до Сибіру і Далекого Сходу зріс після введення Транссибірської залізниці Во­ни масово селилися вздовж цієї магістралі Для заселення царський уряд визначив Єнісейську, Іркутську, Тобольську, Томську губернії, Алтайсь­кий, Уссурійський і Приморський краї Наприкінці XIX ст українців тут налічувалося близько 225 тис, причому частка їх у населенні Примор’я та Приамур’я сягала майже 20%

Компактно заселену вихідцями з України вели­чезну (1 МІЛЬЙОН KB км ) територію — від узбережжя Японського і Охотського морів до Забайкалля — во­ни самі назвали Зеленим Клином На той час це справді були суцільні зелені масиви субтропічних лісів і тайги Тут переселенці будували собі селища, викорчовували ліси під земельні ділянки для хлібо­робства, осушували болота Землі вистачало Кожна новоприбула родина одержувала до 100 десятин землі Вся подальша доля переселенців залежала від них самих Отже, в освоєння далекосхідних про­сторів, як і інших окраїнних земель Російської імперії, внесок українців був досить значним

Масове переселення українського населення се­лян на початку XX ст проводилося російським царизмом передусім з метою уникнення гострих соціальних конфліктів і запобігання антиімперським визвольним рухам На основі системи заходів, пере­дбачених так званою столипінською аграрною реформою, протягом 1906-1912 рр до Сибіру пере­селився майже один мільйон українських селян Проте не маючи достатнього капіталу для обзаведення гос­подарством на нових місцях, багато з них і там змушені були орендувати землю або й просто наймитувати у місцевих заможних землевласників Через постійні ма­теріальні нестатки, хронічні голодування, незвичайні кліматичні умови, брак кваліфікованої медичної до­помоги, смертність останнього, організованого російським царизмом, контингенту українських пе­реселенців сягла 30-40% Майже четверта частина їх змушена була повернутися в Україну