Становлення феодальних відносин і їх вплив на життя Русі XI CT.
Перш ніж розповісти про зміни в системі князівської влади й структурі держави, що настали по смерті Ярослава Мудрого, варто спинитися на особливостях соціально-економічного поступу давньоруської спільноти середини — другої половини XI ст Його наростання привело до прогресивних змін у характері власності на землю — попервах князівської, що означало дальші кроки суспільства на шляху феодалізації Все це не могло не вплинути на зрушення в політичному житті, але вплив той не був ні прямим, Hl миттєвим
Як мовилось, Давньоруська держава виникла в дофеодальну добу й існувала як така аж до князювання Володимира Святославича Але й у його часи власність на землю продовжувала залишатися колективною Земля належала панівно’му класові загалом, князеві з дружиною й боярами, переважна більшість яких теж входила до дружини
Індивідуальна земельна власність зародилася в Київській Русі лише в другій половині XI CT Якщо „Руська правда", складена за Ярослава близько 1037 р, ще не знає такого способу власності, то в „Правді Ярославичів“1072 р можна знайти свідчення наявності особистого землеволодіння, поки що князівського Лише у „Поширеній правді", що оформилася наприкінці XII —на початку XIII ст, зустрічаємо ясні докази наявності боярського землеволодіння й ведення боярами власного господарства В літописах перші звістки про князівське землеволодіння датуються кінцем XI, а боярське — починаючи з XII CT
Поява в суспільній правосвідомості поняття можливості особистого володіння землями чи (для князів) цілими волостями, перші, на жаль, не відомі науці його прояви в середині XI ст не могли не вплинути на тлумачення синами Ярослава його „ряду" (заповіту) Наведемо фрагмента цього важливого для історичної долі Київської Русі документа Стаття 1054 р „Повісті" відкривається словами „Помер великий князь руський Ярослав Ще за життя свого він дав заповіт синам своїм, мовивши їм „Ось я залишаю світ цей, сини мої живіть у любові Ось я доручаю замістити мене на столі моєму в Києві старшому синові моєму, брату вашому Ізяславу, слухайтесь його, як слухались мене, він замінить вам мене, а Святославу даю Чернігів, а Всеволодові — Переяслав, а Ігореві — Володимир (Волинський), а Вячеславу —Смоленськ"
Дехто з істориків вважає, що Ярослав, передавши головний престол Русі Ізяславу, зробив його єдиновладним князем Русі Однак у „ряді" Ярослава проглядає й інше збереження держави у спільній власності його нащадків По смерті Ярослава, писав один із знавців давньоруської минувшини O В Пресняков, при роздільності володінь бачимо нероздільність спільних дій у захисті Руської землі й у внутрішніх справах трьох старших Ярославичів Брати Ізяслава, як видно, не збиралися визнавати його верховним володарем Руської землі й дивились на міста із землями, шо заповів їм батько, як на особисту спадкову власність — „отчину"
Мабуть, саме тому (а не через брак державної мудрості) Ізяславу довелося укласти союз із двома молодшими братами — Святославом і Всеволодом У Київській Русі з 1054 р. встановилася незнана раніше форма правління, яку історики назвали тріумвіратом Ярославичів.
Всі державні справи брати вирішували разом: видавали закони („Правда Ярославичів"), ходили в походи на кочовиків, торків і половців, перевели брата Ігоря з Володимира до Смоленська тощо.
Але здебільшого тріумвіри дбали про збільшення власних володінь. 1057 р. Ізяслав захопив Волинь, а коли незабаром потому помер Ігор, тріумвірат поділив між собою Смоленську волость, нічого не залишивши синам покійного. Ізяслав, Святослав і Всеволод 1067 р. заволоділи Полоцькою землею, а її князя Bce- слава Брячиславича кинули до київської в’язниці. Новгород привласнив Святослав, Смоленськ — Всеволод. Все це викликало обурення серед молодших Ярославичів і посіяло зерна усобиць кінця XI ст.Після невдалої для Русі битви з половцями на р. Альті тріумвірат дав тріщину й став розпадатися. 1073 р. Святослав звинуватив Ізяслава у змові з недавнім ворогом Всеславом полоцьким, з допомогою Всеволода вибив старшого брата з Києва і сів на його місце. Так скінчився майже 20-літній тріумвірат Ярославичів. Ізяслав утік до Польщі, далі до Германії, та зміг повернутися до Києва лише по смерті Святослава (наприкінці 1076).
Тим часом обійдені дядьками-тріумвірами й жадаючі багатих волостей-отчин їх небожі Олег Святославич і Борис Вячеславич вигнали з Чернігова, отчини Олега, Всеволода Ярославича, де той сів, коли Святослав утвердився в Києві. Ізяслав прийшов на допомогу братові, й у битві на Нежатиній Ниві поблизу Чернігова 3 жовтня 1078 р. вони розгромили Олега з Борисом. Але Ізяслав сам загинув у тій битві, й у Києві вокняжився Всеволод. На Русі відновилась одноосібна монархія. Та за ступенем централізації й могутністю їй було далеко до держави часів Володимира Святославича та Ярослава Мудрого.