Проблеми соціально-економічного розвитку України в умо­вах переходу до ринкових відносин.

Політична незалежність Укра­їни стала передумовою здобуття республікою економічного суверені­тету.

Але економічна криза на початку 90-х років негативно вплинула на рівень життя та на соціальну структуру суспільства.

Економічні негаразди негативно позначилися на соціальній структурі України. Форсоване розшарування суспільства призвело до соціальної поляризації. Вже у 1992 р. за межею бідності опинилося майже 64 % населення, “середній клас” майже зник, а кількість бага­тих становила 10 %. Внаслідок цього різко зросло суспільне напру­ження.

За цих обставин Президент Л.Кучма у жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну стратегію. У соціально-економічній полі­тиці було визначено такі основні напрями та пріоритетні завдання:

1 Докорінна структурна перебудова виробництва з метою творення ринкової економіки на основі розширення приват­ного сектора.

2 Децентралізація управління економікою.

3 Регульована та контрольована державою лібералізація цін.

4 Фінансова стабілізація, послаблення податкового пресу, одолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи.

5 Соціальний захист, який би перебачив докорінні реформи заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страху­вання.

Перші кроки на шляху здійснення нового курсу були швидкими і рішучими. Вийшли урядові постанови про підвищення зарплат, пен­сій та стипендій, про лібералізацію цін та про лібералізацію експорту. НБУ видав постанову про уніфікацію курсу валют та монетаристські методи стимулювання інфляції.

Але далі реалізація нового курсу виявила суттєві недоліки за­пропонованої ліберальної моделі реформування. Стало ясно, що:

- по-перше, ринок не може регулювати ціни природних мо­нополістів;

- по-друге, глибокі структурні зміни неможливі лише на ос­нові ринкових стимулів, вони відбуваються за допомогою державного програмування;

- по-третє, ринок погано розв’язує соціальні проблеми, а також проблеми невиробничої сфери.

Недосконалий механізм соціальних компенсацій, пов’язаний з лібералізацією цін, не тільки не дав змоги розширити соціальну базу ринкових реформ, а й суттєво підірвав її, зробив проблематичною ма­сову підтримку нового курсу.

Ситуація, що склалася, вимагала певної корекції стратегії 1994 р. У політичних колах пожвавилися дискусії щодо пошуку власної української моделі ринкового трансформування економіки, прагма­тичного врахування особливостей сучасного розвитку республіки. Ці ж ідеї лягли в основу програми антикризових дій, яку Президент об­народував у 1997 р. Основними положеннями програми були приско­рення приватизації, легалізація за рахунок лібералізації податкової політики тіньової економіки, активізація інвестиційного процесу, отримання максимального економічного ефекту від зовнішньої торгі­влі, енергійний перехід аграрного сектора на рейки інтенсифікації ви­робництва, піднесення рівня ефективності використання енергоресу­рсів, економічне забезпечення приоритетного розвитку соціальної сфери.

За 6 років після проголошення нового курсу в економічній сфері відбулися певні зрушення, зародилася низка позитивних тенденцій та процесів:

1. Сталися певні структурні зрушення.

2. Часткова фінансова і цінова стабілізація.

3. Інтенсифікація процесу приватизації.

4. Започаткування процесу повернення капіталу в Україну.

5. Перегляд податкової системи з метою зменшення податко­вого тиску на економічну діяльність і забезпечення рівності юридичних та фізичних осіб усіх форм власності.

6. Роздержавлення землі і майна сільськогосподарських підп­риємств.

Але треба підкреслити, що ці тенденції не набули сталого харак­теру. Зрушення, спричинені їхньою дією, - це лише прориви в окре­мих економічних сферах. Ситуація залишилась складною, що засвід­чують, наприклад, економічні показники 1-пол. 1998 р. У цей час збитково працювала більша частина (51 %) підприємств. За бартер­ними умовами підприємствами у 1-пол. 1998 р. було реалізовано 41,7 % продукції.

Які ж були причини цього?

Загострення проблем реформування економіки були зумовлені недостатнім ступенем обгрунтованості економічних реформ, повіль­ним формуванням правової бази реформування, протистоянням між гілками влади, опором реформам з боку опозиційних сил, недоскона­лим механізмом соціальних компенсацій, зовнішньоекономічними прорахунками тощо.

Отже після багатьох років пошуку оптимальної моделі реформу­вання, апробації різних її варіантів в економіці України позитивні те­нденції та процеси перепліталися з негативними. Про певне оздоров­лення вітчизняного економічного сектора свідчить зменшення бю­джетного дефіциту, певні структурні зрушення, пожвавлення в де­яких галузях промисловості, започаткування процесу повернення ка­піталу в Україну, зниження від’ємного сальдо зовнішньої торгівлі тощо. Водночас зберігаються негативні процеси - зростає кількість збиткових підприємств, значна кількість продукції реалізується через бартерні угоди, невпинно збільшується заборгованість держави із ви­плат заробітної плати, зростає безробіття тощо.

Але за роки реформ, особливо після 2001 р. в економічній сфері відбулися глибокі якісні зрушення, зародилися та набрали силу пози­тивні тенденції та процеси. Було сформовано основні атрибути націо­нальної економіки - фінансову, податкову, митну, банківську та інші системи, що сукупно визначають основну економічну інфраструктуру державності. Відбувся перелом у реформуванні відносин власності. Набрав сили активний і незворотний процес розширення корпоратив­ного та приватного секторів економіки. Станом на 1 січня 1999 р. фо­рму власності змінили вже 61,8 тис. підприємств, у тому числі за пе­ріод з 1994 по 1999 р. - 50,3 тис. На початок 2001 р. понад 70% зага­льного обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. Значні зміни відбулися в аграрному секторі, де заве­ршився перший етап земельної реформи.

Після спаду світової фінансової кризи окреслилося поступове зростання базових економічних показників в Україні.

Протягом 2004 р. валовий внутрішній продукт (ВВП) зріс порів­няно з відповідним періодом минулого року на 12%, обсяги промис­лового виробництва - на 12,5%, виробництво валової сільськогоспо­дарської продукції - на 19,1%. Позитивні зрушення відбулися у зов­нішній торгівлі: порівняно з січнем - листопадом 2003 р. майже на 43% зросли обсяги експорту. Протягом 2004 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції з 198 країнами світу (у 1998 р. - з 164 країнами, 2000 р. - з 187). Позитивне сальдо зовнішньої тогівлі за ре­зультатами 2004 р. становило 3412,4 млн. дол.

Але ці тенденції та явища не набули сталого характеру. Ситуація залишається складною, адже наближення вітчизняної економіки до ринку супроводжується такими негативними процесами:

- збереження та поглиблення структурних деформацій;

- катастрофічний рівень фізичного та морального старіння ос­новних виробничих фондів;

- неефективне використання реального економічного потенціа­лу;

- низький рівень економічної свободи та високий рівень еко­номічного ризику;

- загроза безпеці держави у сфері енергопостачання;

- «тінізація» та криміналізація економіки;

- загострення проблем у соціальному секторі.

Отже, Україна в черговий раз перебуває на вирішальному етапі своєї історії. Її майбутнє цілком залежить від далекоглядності та рі­шучості лідерів, толерантності та зваженості в діях політичних сил, єдності та віри народу в свої сили.