Утворення політичних партій та блоків в Україні.

Сучасне суспільство не може ефективно розвиватися без політичної демокра­тії, яка в свою чергу неможлива без багатопартійності. Але в СРСР в період перебудови, а потім в незалежній Україні становлення полі­тичної демократії проходило і зараз відбувається з великими труд­нощами.

Сучасна політична партія - це спільність людей, об’єднаних ідеологічно та організаційно з метою завоювання (внаслідок виборів або іншим шляхом), утримання і використання державної влади для реалізації інтересів тих чи інших соціальних груп, верств, етнічних та інших спільностей. Для цього партія має стати правлячою, зайняти в політичній системі становище, яке дає змогу визначати політику держави.

Новітня історія багатопартійності в Україні вже пройшла у сво­єму розвиткові кілька етапів, під час яких розгорталися та набували динаміки певні суспільно-політичні процеси та тенденції.

Визначимо їх:

I етап - Зародження багатопартійності (сер.1988 - березень 1990 р.): виникнення неформальних організацій, утворення легальної ор­ганізованої опозиції; активізація діяльності Української Гельсінської спілки, вихід на політичну арену Народного руху України; розмежу­вання та диференціація в середині правлячої Комуністичної партії, організаційна консолідація прихильників Демократичної платформи; виникнення першої формально задекларованої партії - Української національної партії.

II етап - Вихід багатопартійності на державний рівень (травень 1990 р. - серпень 1991 р.): поява парламентської опозиції; збільшення кількості політичних партій (від 1989 р. до серпня 1991 р. утворилося понад 20 політичних партій та об’єднань).

III етап - Становлення багатопартійності (з серпня 1991 р.) : ро­зширення спектра багатопартійності ( на початок серпня 2005 р.

Треба звернути увагу на характерну особливість формування ба­гатопартійності в Україні, яка полягає в тому, що її вихід на держав­ний рівень передує її становленню, тобто повноцінній розбудові вер­тикальних і горизонтальних партійних структур, формуванню власної соціальної бази тощо. Розвиток подій на початку 90-х років привів до того, що у ще не створеної нової партії з’являлась фракція у Верхов­ній Раді.

Процес розвитку багатопартійності відкрив простір для партій досить різнобарвного політичного спектра, але всі вони фактично є ліві, праві або центристські. Ліве крило утворюють 7 партій, найпо­тужнішими з яких є КПУ, СПУ та СелПУ. 13 партій національного та націоналістичного спрямування формують праве крило. Найпомітні­шими партіями тут є НРУ, УРП, КУН, ХДПУ, УНА, ДемПУ. Ці полі­тичні партії лівого та правого крила найбільш організаційно та ідей­но-політично сформовані, досить структуровані у центральних кері­вних органах та на місцях.

Майже 30 партій політичної палітри України вважають себе центристськими, базуючи свою діяльність на ідеях соціал-демократії або ж лібералізму. Парламентські вибори 1998 р. показали слабкість центристських сил - лише 4 партії (ПЗУ, НДП, “Громада” та СДПУ(о)) - зуміли подолати 4 % бар’єр і потрапили до Верховної Ради, а на парламентських виборах 2006 р. лише одна партія - Партія регіонів України.

Характерними рисами розвитку багатопартійності на сучасному етапі є:

1. Мультипартійність, тобто значна кількість політичних пар­тій. Так, якщо до проголошення незалежності в Україні було зареєст­ровано 4 партії, в грудні 1993 р.

2. Значна частина партій створювалася не на основі консоліда­ції навколо ідеї, а інтегративним стрижнем виступав, як правило лі­дер чи група авторитетних людей.

3. Нечисленність партійних лав. Станом на квітень 1993 р. за­гальна кількість членів усіх партій не перевищувала 200 тис. осіб, що становило тільки 1 % усіх виборців України. Останнім часом ця ста­тистика звичайно змінилася. Наприклад, КПУ має у своїх лавах - 140 тис. осіб, НРУ - 55 тис. Але більшість політичних партій і сьогодні є фактично партіями-карликами. Так, із 28 центристських партій 18 налічують у своїх лавах від тисячі до кількох тисяч членів.

4. Невизначеність соціальної бази. Більшість партій у своїх ро- грамних документах, намагаючись розширити сферу свого ідеологіч­ного впливу, чітко не вказали, виразниками інтересів яких соціаль­них груп вони є. Їхні програми надзвичайно схожі і характеризують­ся загальнодекларативними гаслами та апелюванням до всього наро­ду.

5. Порівняно чітка географічна зорієнтованість партій. Націо­нал-демократи переважають на Заході, партії лівої орієнтації - на Сході.

6. Локальність партійного впливу, столичність партійної даль­ності, недостатня поширеність партійних структур у провінції.

7. Поява на політичній арені незареєстрованої “партії влади” (директорський корпус державних та деяких інших підприємств, апарат місцевих рад та держадміністрацій), що має серйозний вплив на перебіг подій у країні.

Треба звернути увагу, що на початку ХХІ ст. багатопартійність в Україні значною мірою залишалася формальною. Вона не дає змоги створити у Верховній Раді структуровану керівну та опозиційну коа­ліції партій, відповідальні перед народом владні структури. Слаб­кість партій пояснюється недостатньою структурованістю українсь­кого суспільства, низьким рівнем політичної культури населення, штучністю створення багатьох партій, програмною непослідовністю та суперечливістю проголошених гасел, які часто не відповідають ре­альній політичній діяльності, амбіціями та протистоянням деяких політичних лідерів тощо.

Так звана «помаранчева революція» кардинально змінила кон­фігурацію вітчизняної багатопартійності, зробивши опозиційні партії «провладними», а колишні «провладні» перемістила у табір опозиції. Табір «провладних» політичних сил представляли партії, які підтри­мали В.Ющенка на президентських виборах 2004 р. і делегували сво­їх представників до складу нового уряду («Батьківщина», новоство- рений «Народний союз «Наша Україна», СПУ, ПППУ, ПРП, УНП, НРУ ). Більшість із них виступила єдиним блоком під час виборчих президентських перегонів 2004 р. Після здобутої перемоги дедалі ві­дчутнішими стали розбіжності між окремими з них. Це було зумов­лено, очевидно, їх різними ідеологічними орієнтирами, політичною вагою, амбіціями їх лідерів та ін. Це призвело до того, що після пар­ламентських виборів 2006 р. «помаранчева коаліція» створена не бу­ла. У Верховній Раді виникла нова більшість, і створена так звана ан- тикризова коаліція у складі Партії регіонів, КПУ та СПУ. БЮТ зая­вив про свою опозиційність. Після підписання Універсалу націона­льної єдності точилися довготривалі переговори про створення ши­рокої коаліції національної єдності.

Отже, процес формування багатопартійної системи в Україні триває, активізується пошук партіями свого політичного обличчя та визначення місця в суспільстві. Вони поступово заповнили практич­но весь політичний спектр від лівих до правих, якій існує в більшості демократичних держав. Все більшої актуальності набуває проблема консолідації політичних сил, що дасть їм змогу перетворитися на ре­альний та впливовий елемент нової політичної системи в Україні.