МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ

Створення незалежної української держави стало важливим фак­тором розвитку міжнародних відносин в світі. Акт проголошення неза­лежності України відкрив політичний простір для реалізації державно­го суверенітету.

Становлення України як суб’єкта міжнародних відносин є складним, суперечливим та тривалим процесом. Першим кроком на цьому шляху ста­ло визнання України країнами міжнародного співтовариства. За грудень 1991 року незалежність України визнали 68 країн світу, в тому числі Росія і США, а на початок 1993 року - в цілому 132 країни. В цей насичений період зовнішньополітичної діяльності були закладені підвалини незво­ротності самостійного міжнародного буття.

У липні 1993 року Верховна Рада ухвалила «Основні напрямки зов­нішньої політики України». В цьому документі викладено концепцію зов­нішньополітичної діяльності і підкреслюється, що молода українська дер­жава, проводячи миролюбну політику, завоювала авторитет і довіру світового співтовариства. Серед пріоритетів зовнішньої політики визна­валась участь у загальноєвропейському процесі, співробітництво в рам­ках СНД, активна участь в діяльності міжнародних організацій.

Важливою подією, яка активізувала зовнішньополітичну діяльність України,, стало прийняття Конституції. В першому розділі статті 18 про­голошується, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримки мир­ного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співто­вариства на основі загальноприйнятих принципів і норм міжнародного права.

З перших років незалежності зовнішня політика формувалась на основі концепції національно-демократичних сил і була орієнтована на швидке звільнення від воєнно-політичного і економічного впливу Росії, мала чітку західну орієнтацію. Політичний курс держави був спрямова­ний на швидку інтеграцію з західними країнами, отримання інвестицій, прилучення до західних стандартів життя, але запропонованій моделі міжнародної політики України подекуди бракувало прагматичного підходу до забезпечення інтересів держави з урахуванням зовнішньополітичних аспектів економічної політики, специфічних рис менталітету населення, історичного минулого, нових геополітичних реалій. Впродовж століть територія України була поділена між кількома державами і тому, якщо населення Східної і Північної України більш тяжіє до тісних контактів з Росією, то Західна і Центральна Україна - до зв’язків з країнами Цент­ральної і Західної Європи.

Сподівання на швидку та взаємовигідну інтеграцію з Західною Євро­пою виявилися занадто оптимістичними. Захід виявляв зацікавленість лише у вирішенні обмеженого кола українських проблем, таких як ядерне роззброєння та закриття ЧАЕС. Крім того, окремі торговельні фірми зак­ріпили за собою український споживчий ринок, насичуючи його продо­вольчими та товарами широкого вжитку, що не знаходили попиту на Заході через свою помірну якість. Справжня інтеграція на рівні промис­лових підприємств, зокрема інвестування західноєвропейського капіта­лу в економіку України гальмувалося браком необхідної для цього пра­вової бази. Тільки після прийняття нової Конституції України, в ст. 41 якої записано, що «право приватної власності є непорушним», можна спостерігати деякі позитивні зрушення в цьому питанні, але далеко не такі, на які сподівалися автори нової геополітики.

Українська незалежна держава з самого початку свого існування проголосила про намір стати неядерною державою. Для світового співтовариства проблеми ядерної зброї на території України мають пер­шочергове значення, адже з надбанням незалежності вона стала тре­тьою після США і Росії ядерною державою.

На початку грудня 1994 року лідери чотирьох держав: України, США, Великобританії та Росії підписали Меморандум про гарантії без­пеки України, за яким три ядерні держави зобов’язались поважати не­залежність та існуючі кордони України, утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету. У 1996 році було вивезено та знищено ядерний потенціал країни.

Рішення про статус без’ядерної держави було прийнято керівницт­вом України з огляду на екологічне і політичне становище в країні і з на­дією на припинення процесу розпов­сюдження ядерної зброї в світі. Але подальший перебіг подій довів, що чисельність країн з ядерним озброєн­ням може зростати. Ядерні випробу­вання в Індії і Пакистані викликають тривогу в Україні і всього міжнарод­ного товариства.

Стратегічний курс України на ін- На засадах рівноправ'я і партнерства теграцію з європейськими і трансат­лантичними структурами відбувається поступово. Україна, зважаючи на реальне геополітичне становище, не заперечує проти приєднання до НАТО Польщі, Угорщини і Чехії, бере участь в реалізації програми «Партнерство заради миру», підтримує широкі контакти з НАТО в цілому. В липні 1997 року на самміті Північноатлантичного альянсу в Мадриді було підписано Хартію про особливі відносини між Україною і НАТО.

З 24 серпня 1991 року починається новий відлік участі незалежної держави в міжнародних організаціях. Україна бере активну участь у процесі оновлення OOH і адаптації її до сучасних політичних реалій. За роки незалежності нового змісту набув процес участі України в інших міжнародних організаціях. За цей період відбувалось становлення жит- тєвоважливих зв’язків з такими провідними міжнародними фінансово- економічними, гуманітарно-правовими та військово-політичними органі­заціями, як Міжнародний банк реконструкції і розвитку та Міжнародний валютний фонд; Міжнародна фінансова корпорація і Міжнародна асоціа­ція розвитку; Інститут економічного розвитку та Багатостороння агенція інвестицій; Нарада з безпеки та співробітництва в Європі і Рада Європи; Центральноєвропейська ініціатива та Центральноєвропейська асоціація вільної торгівлі, НАТО і Західноєвропейський Союз, Чорноморське еко­номічне співробітництво.

Головним пріоритетом для України з початку 90-х років стала інте­грація в європейські структури і поглиблення трансатлантичного співро­бітництва.

Виключно важливою для України є перспектива перебігу подій, пов’язаних з процесом розширення НАТО. Рішення НАТО про приєднання

до альянсу нових членів і дискусія, що має місце навколо цього питан­ня, значною мірою впливають на стосунки нашої держави з цією впливо­вою організацією.

Для молодої Української держави винятково складним процесом був початковий етап формування відносин з близькими за історичною долею державами, які утворилися після розпаду CPCP. Створення незалежних країн і формування СНД відбувалось в умовах зміни соціально-економіч­ного устрою, реформування політичної системи, і тому перебіг історич­них подій в цьому напрямі має складний, часом драматичний характер.

Створення СНД з самого початку розглядалось як шлях до мирно­го, цивілізованого вирішення соціальних проблем, запобігання конфрон­тації, а також як механізм подальших міжнародних зв’язків.

У документах про створення СНД статус співдружності не визна­чався, бо не виключалась можливість її перетворення в державний союз. Тому керівництво України проводило з 1991 року в рамках СНД таку політику, яка насамперед сприяла утвердженню незалежності українсь­кої держави. В 90-і роки Радою глав держав і Радою глав урядів СНД було прийнято до тисячі угод, з яких Україна підписала ті документи, реалізація яких не загрожувала її суверенітету.

Приймаючи участь у роботі інститутів співдружності, Україна на­дає перевагу двостороннім контактам. В 90-і роки на теренах СНД розви­вались суперечливі дезінтеґраційні і інтеграційні, відцентрові і доцент­рові процеси, але пошук і еволюція зовнішньополітичних пріоритетів країн-членів СНД відбувались з урахуванням насамперед національних інтересів цих країн, взаємовідносин з сусідніми державами, нових геопо- літичних реалій. Країни європейської частини колишнього CPCP взяли курс на інтеґрацію до загальноєвропейських структур, а країни Прибал­тики заявили про намір стати членами НАТО. Білорусь в 2000 році об­рала шлях державного об’єднання з Росією. З березня 1999 року Україна стала членом Міжпарламентської асамблеї СНД.

Українсько-російські відносини протягом 90-х років зазнали великих змін, які відбувались за умов переорієнтації зовнішньополітичних інте­ресів України і водночас відставання в реформуванні економіки. За цих несприятливих умов з’явилось багато проблем: постачання енергоносіїв, Крим, відносини з НАТО і таке інше.

Особливої гостроти в російсько-українських відносинах набули про­блеми Криму і Чорноморського флоту, які стали чинником відкритої кон­фронтації в 1992 р. Українське керівництво не розглядало Крим як об’єкт російсько-українських відносин і намагалось розв’язати існуючі на півост­рові проблеми як внутрішні. Влітку 1992 року Кравчук і Єльцин на зустрі­чах в Криму досягли домовленості про встановлення подвійного контролю над Чорноморським флотом. Тривалий процес усвідомлення політиками нового державного статусу України і Росії привів до розв’язання цих проблем в травні 1997 року шляхом підтвердження недоторканності існу-

ючих кордонів і врегулювання розподілу Чорноморського фло­ту.

Зі святом незалежності України

Важливим актом з погля­ду забезпечення національних інтересів України було підпи­сання в 1997 році Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

В березні 1998 року Президенти України і Росії прийняли програму економічного співробітництва країн на 1998~2007 роки.

Ставши на шлях ринкової економіки, Україна внаслідок лібералі­зації зовнішньої торгівлі опинилась в конкурентному середовищі, до фун­кціонування в якому не була підготовлена. Надії на подолання за роки незалежності успадкованої від минулого зовнішньої ізоляції виявились далекими від дійсності, а спроба увійти в західноєвропейський економіч­ний простір шляхом політичних поступок була безперспективна. Далося взнаки і те, що з метою швидкого виходу з економічного простору CPCP на початку 90-х років з політичних міркувань розривались економічні зв’язки без будь-якої їх компенсації. А можливості для взаємовигідного економічного партнерства на рівноправній основі з країнами СНД і, на­самперед, Росією, винятково великі, потенціал яких в умовах ринкової економіки може бути використаний більш ефективно, ніж в схемах за­гальносоюзного комплексу за умови синхронності в економічних рефор­мах і прагматичного розуміння співвідношення економіки і політики.

Основними пріоритетами зовнішньоекономічної діяльності має бути розвиток експортного потенціалу, зменшення ресурсної залежності від імпорту.

Мають місце певні зрушення в інвестиційній політиці. Загальний об­сяг прямих іноземних інвестицій в Україну станом на 1 жовтня 2001 року становив 4,2 млрд. дол. США. Іноземний капітал присутній практично в усіх галузях економіки. В Україні послідовно здійснюється узгодження законодавчої бази зовнішньоекономічної діяльності відповідно до норм та правил світової торгівлі.

11 вересня 2001 р. близько 9-ої ранку (17:00 за київським часом) Сполучені Штати Америки були атаковані терористами. На протязі 1,5 годин літаки, пілотовані терористами-камікадзе, протаранили дві 110- поверхові вежі Всесвітнього торговельного центру в Нью-Йорку та при­міщення Пентагону у Вашингтоні.

У відповідь була спланована та проведена антитерористична опера­ція на території Афганістану, де знаходились бази терористів, причет­них до подій 11 вересня. Україна приєдналась до антитерористичного альянсу, надавши свій повітряний простір для літаків, що прямували до Афганістану.

Таким чином, початок нового тисячоліття жорстко поставив перед людством проблему боротьби з міжнародним тероризмом. Після 11 ве­ресня 2001 р. світ по іншому оцінює загрози, проблеми безпеки, які при­мушують держави, в тому числі і Україну, достатньо серйозно подума­ти про зміну акцентів у зовнішньополітичному курсі, зокрема активізу­вати своє співробітництво з НАТО.

Таким чином, 10 років, що минули після проголошення незалеж­ності, — це період становлення політичного та економічного сувереніте­ту Української держави. Процес цей був складним і суперечливим, відбу­вався, фактично, в умовах перманентної політичної та економічної кри­зи. Не враховуючи цих обставин, неможливо дати об’єктивну оцінку перебігу подій української історії кінця XX століття.

Накопичений досвід державотворення безперечно засвідчив певні позитивні надбання незалежності: формування засад української держав­ності (без збройних конфліктів, мирним шляхом); визначення курсу на формування багатоукладної моделі української економіки; започаткування засад демократичної політичної системи і громадянського суспільства; прийняття Конституції; утвердження України на міжнародній арені.

Отже, з проголошенням незалежності розпочався новий етап в історії України, зміст якого полягає в докорінному перетворенні та системному оновленні усіх сфер життя. 90-і роки стали початком перехідного періо­ду, під час якого відбувається складний процес вибору форм та засобів становлення демократичної політичної системи, ринкової економіки, но­вих векторів розвитку духовного життя суспільства. Здійснення докорін­них перетворень одночасно в економіці, політиці, ідеології та міжнарод­них відносинах ускладнює загальний процес реформування.

Пріоритетним напрямком державотворчого процесу в 90-і роки ста­ло практичне втілення принципу поділу влади на законодавчу, виконав­чу та судову, пошук взаємоузгоджених дій.

ЛІТЕРАТУРА

1. Базив Д. П. Геополітична стратегія України. - K., 2000.

2. Бойко О. Д. Історія України. - K., 1999.

3. Василенко С. Д. Україна: геополітичні виміри в загальноєвропейському про­цесі: Монографія. — Одеса, 2000.

4. Гальчинський А. Становлення суспільства постінформаційної цивілізації. - K., 1993.

5. Грабовський C., Ставрояні C., Шкляр Л. Нариси з історії українського дер­жавотворення. - K., 1995.

6. Історія України/В. Ф. Верстюк, О. В. Тарань, О. І. Гуржій та ін./Під ред. В.А. Смолія. ~ K., 1997.

7. Історія України: Курс лекцій: У 2-х кн. - K., 1992. - Кн. 2.

8. Павловський М. Суспільство та економіка перехідного періоду. — K., 1997.

9. Симоненко В. І., Радченко Л. А. Історія України від стародавніх часів до наших днів. - Харків, 1999.

10. Сергіенко П. П. Соборна Україна: від ідеї до життя. - K., 1993.

11. Україна на зламі історичних епох: Державотворчий процес 1985-1999 рр. - K., 2000.