2. Галицька Україна під владою Габсбурґів.

Галицька Україна перейшла (1772 р.) під владу Габсбур- гів після розбору Польщі вельми прибита важким і довгим ли- холїтєм. Українську народність зберегли тоді на Галицькій Україні лише селяни-хлїбороби, недобитки міщан, виперті на передмістя та вчасти з’убожіле і неосвічене духовенство, ко­тре не мало потрібної науки для народного проводу.

Цісар Йосиф II., уважав хліборобство підвалиною богац- тва краю, а селян найважнїйшим станом, що своєю працею го­дує і збогачує всі инші верстви суспільні. Тимто постановив зробити все, що могло піднести сей стан. В 1782 році видав Йосиф II., патент, котрим також в Галичині знесено піддансь­ке невільництво. Селяни-хлїбороби ©ставали ще й дальше панськими підданими, робили панщину (найбільше три дні в тиждень), платили дідичам данину, одначе не були вже привя- зані (прикріпощені) до рілї, а могли переносити ся на инше село, наколи були невдоволені своїм дідичем, та могли бодай голоруч іти в світ, глядіти собі зарібку або ремесла. Селянин міг уже без дозволу дідича женити ся, віддати дїтий своїх до шкіл або ремесла, став отже чоловіком, що має своє серце, своє житє, мав відкриту дорогу до науки і просвіти. Цісар йосиф II. позволив селянам жалувати ся на кривди і самово­лю в цісарських судах (бо доси з польських часів підлягали се­ляни судови дідичів).

За йосифа II. (1789 р.) увійшло також в житє нове опо­датковане, основане на першім катастральнім помірі. Грунт мав служити хлїборобови до власного удержаня і житя а тіль­ко те, що лишало ся із сего доходу, мало зістати в части дер­жаві, в части дїдичеви. А іменно з кождих сто ринських гур­тового доходу з ґрунту мало лишати ся хлїборобови на про­житок і господарство 70 ринських, а останні ЗО мали бути по­ділені між державою а дідичем.

Цїсар Йосиф II., порозумів, що в Галичині живуть Україн­ці і дбав також про се, щоби убоге, непросвітне і понижене українське духовенство двигнути із сего занепаду і обезпечи­ти йому потрібне образованє). У Львові заснував цїсар йо­сиф університет (1784 р.) і велів деякі науки подавати там в українській мові, але тодішні Українці не вміли сим покористу­ватись для розвитку науки в рідній мові, не розуміли сего, що можна говорити й писати про наукові справи живою мовою народу, а намагали ся учити церковно-слявянським язиком, отже цісарська постанова не принесла українському народу ба­жаної користи. Цїсар Йосиф приказав також, щоби всі уря­дові розпорядки були оповіщувані також українською мовою і тим бажав українську мову зробити рівноправною з иншими і вчинити її мовою краевою і народною.

Із смертию Иосифа II., у великій части щезли його розум­ні постанови і на цілих 50 літ завмерло поліпшене долі селян- хлїборобів. Настали знов тяжкі часи для українського народу, бо не тілько знесено українські виклади на університеті, але польське духовенство і шляхта опирали ся домаганю митропо- лита Левицького), щоби в народних школах наука відбувала ся українською мовою, бо Поляки все ще уважали себе одино­кою управненою народностю і говорили, що України нема, а українська мова є лише незначною відміною польської, і є не- спосібна до письменства.

3.