Спір Литви з Польщею про спадщину Галицько-Володи- мирського князівства. Галицька Україна переходить під владу польського короля Казимира та Угрів.
Коли в Галичі вимер рід князів Романовичів (потомків Романа і його сина Данила), посадили бояри на княжім престолі сестрінця останнього галицького князя Болеслава Трой- деновича (з Мазовецьких князів), що приняв православну віру і писав ся з того часу Юрій II.
Але недовго княжив він; його жорстокість довела до того, що бояри отруїли його, і покликали тоді на галицький престіл Ґедимінового сина Любрата, литовського князя ожененого з дочкою князя Юрія II. Однак польський король Казимир забажав загорнути Галицько-во- лодимирське князівство, виправив ся несподівано на Галицьку Україну (1340 р.), здобув Львів, забрав богато дорогоцїнно- стий з княжих замків (тоді ще деревляних), а спаливши ті замки, вернув до Кракова. Сей перший похід був властиво лише наїздом без більшого значіня. По нїм Галицькою Україною завідував боярин Дмитро Дедько, що признавав над собою владу князя Любарта, а сей знов владу татарського хана, котрий від часів Данила був зверхником Галицько-Володимирсь- кого Князівства. Але Казимир виступив знов (1349 і 1351 р.) походом на Галицьку Україну і хотів також загорнути Волинь і Поділе. З того вивязала ся з литовськими князями довголітня війна Казимира, в котрій він для себе здобув лише Холм і Володимир на Волині, а литовські князі задержали решту Волині і Поділе.Однак до Галицької України виступали з правами, ще за часів короля Данила, угорські королі. Угорський король Люд- вик, сестрінець Казимира, посилав навіть військо на Галицьку Україну ще перед походом Казимира (1340 p.). Колиж Казимир заняв Галицьку Україну, угорський король зазначив виразно свої права до сеї землї в окремих умовах), на основі яких Галичина мала ©ставати в руках Казимира до його смерти яко власність Угорщини, а по безпотомній смерти Казимира мала перейти враз з цілою Польщею під владу угорського короля Людвика.
Діставши Галицьку Україну в свої руки, розпочав тут Казимир заводити значні зміни.
На місцї деревляних замчищ ставив муровані замки, костели, обводив міста мурованими стінами і валами. Українським містам надавав всякі купецькі користи і вигоди. Деяким з тих (як Львів, Сянок, Перемишль, Коломия) надав Казимир німецьке право, зване маґдебурським (від міста Магдебурга). Міщани були независимі від королівських воєводів, старостів і судів. Містами управляли бурмістри з громадською радою, кримінальні справи судила лава (зложена з 12 судіїв).До міст сих приманював Казимир Німців, Вірмен, Татар і Жидів, котрі сюди напливали і збогачували ся надаваними їм землями і купецькими користями. Таким способом поміж Українців втискали ся чужі люди, а з ними чужа віра і чужі звичаї.
Одначе Галицька Україна не втратила ще зовсім своєї самоуправи, і задержала мало що не цілих сто літ після овлади Казимиром (аж до 1432 р.) по части давний український лад. Начальником краю був староста української землї (а не воєвода, як се бувало по инших польських землях). З часів українських князів остали ще по більших містах Галицької України українські уряди.
В боротьбі з Литвою зазнав Казимир підмоги Папи Римського. З вдяки за сю підмогу дбав Казимир пильно про розповсюджене латинської (римо-католицької) віри в Галицькій Україні і тим скріпляв своє панованє. В Перемишлі, Холмі і Володимирі оснував Казимир латинські єпископства, а в Гали-
чі навіть архиепископство). Приймаючи латинську віру, Українці покидали українські звичаї, українську мову і народність. Особливо богато українських вельмож, заманених світ- лостю польського трону, високими почестями і урядами, приймало латинську віру. Таким способом богато Українців покинуло предківську віру, українську народність і стало Поляками.
В розповсюдженю латинської віри на Україні пособляв тоді Казимирови великий розлад в українській церкві. Київський митрополит, що був головою української церкви, переніс ся наслідком страшних нападів татарських далеко на північ, до Москви), столиці великого князівства московського.
Тим то українські вельможі і бояри, побоюючи ся, щоби “віра українська не згинула і не була в нарузі”, домагали ся установленя окремого митрополита для Галицької України. Казимир виєд- нав се, що царгородський патріярх посвятив галицьким митрополитом єпископа Антонїя вибраного боярами і духовенством і йому підлягали всі українські єпархії, які були під владою польського короля.Українці не могли освоїти ся з тим новим ладом, який Казимир заводив на Галицькій Україні, а особливо українські бояри входили безнастанно в змови з Татарами і Литовцями і підпомагали їх наїздам на Галицьку Україну. По безпотомній смерти Казимира перейшла Галицька Україна з Польщею на основі висше згаданих умов, під владу його сестрінця, угорського короля Людвика, а сей надав Галицьку Україну яко угорську провінцію знїмченому князеви Володиславови Ono- льському, внукови Казимира по сестрі. Обидва сї володарі заходили ся коло скріпленя латинської віри в Галицькій Україні, а латинські монахи Францїшкани і Домінїкани розвинули тут живу діяльність. Ce викликувало заворушена, так, що в деяких костелах перестали відправляти службу Божу, а Українці повідбирали добра, надані Володиславом Опольським латинській митрополії в Галичі. Аж в кілька літ опісля заходами Папи піддано знов латинським владикам їх костели і добра.
Володимир Опольський побачив, що годі йому буде при безнастанних нападах Литовців удержати ся в Галицькій Україні, тому зрік ся сего князівства і заміняв за польські землі’) а Галицька Україна перейшла знов під владу угорського короля Людвика. Але сей дбав лише про свою Угорщину, а Галицькою Україною правив угорський верховний Воєвода в Галичі. По смерти Людвика правила галицькою Україною його дочка Марія, опісляж молодша Ядвіґа.
3.