Почини Литовської держави. Зукраїнщенє Литви.

Против України, ослабленої наїздами хижої орди татар ської, виступає на півночі новий ворог, Литва. Литовське пле­мя жило далеко на півночі від Галицької України, понад Німа­ном рікою в біднім і глухім краю, вкритім великими лісами і недоступними болотами.

Але ще грізнїйшою стала Литва для України, коли литов­ський князь Миндовг і хитростю і силою з’єдинив усю Литву під своєю верховною владою і загорнув також українські землі що на заході межували з Литвою. Він приняв навіть христіян- ську віру і тим скріпив литовську державу. До більшої ще си­ли і могутности двигнув Литву великий князь Гедимін. Він вибрав своєю столицею Вильно на горбоватих берегах Вілїї, що вливає ся до Німану. Незвичайно розумний і емкий, покори- стував ся Гедимін розладом на Україні. Майже всі сини Геди- минові поженили ся з українськими княжнами, бо він бачив на те, щоби тим способом придбати для Литви Українські землі’, або навязати союз з якою державою. Тим способом проника­ла на Литву христіянська віра і українська просвіта. Українські землі радо піддавали ся литовській владі, бо тим способом ви­зволяли ся з під татарського ярма, а до того Гедимін не нару- шував їх внутрішного горожанського ладу і признав давні пра­ва українському духовенству. Яку вагу мала українська на­родність в литовській державі, бачимо з того, що Гедимін пи­сав ся королем Литви і України. Сю перевагу надала Україн­цям над Литовцями злука дальших українських земель з Ли­твою, так що дві третини великої держави Литовсько-Україн­ської заселювали Українці, а Литва вже за Ґедиміна стає осе­редком, коло котрого громадили ся роздроблені і ослаблені українські сили.

Ґедимін роздавав свої землі, подібно як се діяло ся в ста­родавній Україні, поміж синів, яко уділи. Але найрозумнїйший з Ґедимінових синів Ольґерд злучив ся зі своїм братом Кей- стутом, заволодів Вильном і присвоїв собі зверхну власть над усїм Литовським князівством. Він визначав ся вельми войов­ничою дїяльностю, провів майже все житє в боротьбі з сусіда­ми і майже зі всіх боїв виходив витязем. Татарам відібрав він Київщину, на півночі загорнув Чернигівщину і Сїверщину, на полуднє Поділе, що тоді звало ся Понизєм і простирало ся ши­роким поясом лївобіч Дністра від Дністрового Серета понад Бугом і правим берегом Дніпра аж по Чорноморе. Тим спо­собом злучились під владою Ольґерда майже всі українські землї, велике князівство литовське стало за Ольґерда справді’ українським князівством, в котрім ледви десяту частину засе­ляло литовське племя. Прилучені до Литви українські землі роздавав Ольґерд своякам, від котрих пішли славні опісля на Україні роди княжі: Санґушків, Вишневецьких, Заславських, Корецьких, Ружинських, Чарторийських і ин., що розсїли ся на Волині і в Київщині.

Ольґерд випер Татар далеко на східні степи і воював по- бідно з Московщиною на півночи. Його брат Кейстут воював на заході з німецькими хрестоносцями, що були заразом мона­хами і лицарями, одягненими в білі плащі з чорними хрестами на грудях, звідки пішла назва хрестоносців. Вогнем і мечем навертали хрестоносці' поганські народи на Балтійськім побе­режу на христіянську віру а також Литві дали ся чимало в знаки.

Ольґерд рано вже охрестив ся, оженив ся з українською княжною, провів більшу часть серед українського народу і під впливов української просвіти. Його сини також визнавали христіянську віру по грецькому обрядови, а його дочки відда­вали ся за українських князів. А що Україна недавно вже бу­ла христіянська і станула просвітою і наукою висше поганської ще і дикої Литви, отже хоч і завойоавна Литовцями, перемогла духом Литву. Литовці переняли від Українців тодішню мову українську, українське письмо і просвіту, українські звичаї і так справді' з’українїзували ся. На княжім дворі литовськім, в судах і на радах говорено і писано українською мовою, спи­сувано по українськи урядові грамоти і закони.

2.