Буковинська Україна під владою Австрії.

Буковина була здавна чисто українським краєм і вже в 12-ім столїтю за князя Ярослава Осьмомисла враз із Молда­вією належала до Галицького князівства, що сягало по устє Дунаю і Чорноморє.

Юрій Федькович.

хи (Румуни) із Семиграду і оснували тут окрему державу. Русько-українське населене так значно перемагало Волохів, що родина молдавських господарів зрущила ся а в їх столиці Cy- чаві панувала руська мова, урядові письма списувано руською мовою, так, що молдавське господарство ще до половини 17-го столітя мало чисто український характер.

Молдавію (Волощину) король Ягайло підчинив під владу Польщі, а з початком 16-го столїтя молдавські господарі (так звали ся тамошні князі) признали своїм зверхником турецько­го султана. Відорвана від цїлости руського народа, коротала Буковина цілими столїтями своє житє під ярмом турецьких грабіжників а нищена всякими ордами, попала у велику нуж­ду та темноту, хоч земля там була богата й родюча. Вкупі з нуждою налягла й духова темнота сей край так щедро приро­дою випосажений, а нарід проживав в півдикім майже стані. Не було там ані одної школи а навіть діти бояр ледви вміли читати і писати.

Аж в 1775 р. блиснув промінь надїї на красшу долю, коли Туреччина відступила Буковину Австрії, а цїсарева Марія Те­реса утворила із сего краю окреме воєводство. Під владою Австрії поліпшила ся передовсім доля мужиків, що робили панщину, а тепер почули ся людьми. Але культурно не могли буковинські Русини з разу й по злуцї з Австрією двигнути ся, хоч цїсар Иосиф II., велів усюди закладати народні школи. Австрійська влада думала тоді, що на Буковині нема Україн­ців, а всіх уважала Волохами, бо всі буковинські Українці бу­ли так само як і Волохи православними.

В 1775 р. злучено Буковину з Галичиною в один край (аж до 1848 р.) але й тоді справа народної просвіти по школах не поправила ся, бо ніхто там не думав про науку української мо­ви. Тай висші школи засновані відтак на Буковині не спричи­нили ся нічим до розбудженя українського народного житя. Справдїшний соняшний промінь засяв на Буковині аж тоді, коли спосеред самого народу вийшов (1861 р.) Федькович, що виніс з під сільської стріхи церце повне любови для незря­чих братів, пізнав їх кривди і недолю і за прикладом Котля­ревського та Шашкевича живою мовою в своїх піснях і пові­стях промовив до народу і так пробудив свідомість буковин­ських Українців, положив підвалини до нового житя. Засно­вана в Чернівцях “Руська Бесіда”, опісля “Народний Дім” з бурсою для убогих учеників і инші народні товариства почали дбати про долю занапащеного люду, доводити його до свідо- мости і просвіти і тим охоронюють перед зволощенєм, а хоч нераз доводить ся буковинським Українцям вести тяжку бо­ротьбу, всеж таки треба признати, що розвиток Русинів по­ступає там вперед і можна сподївати ся, що вони добють ся повної рівноправности.

5.