Відродини української народности в Галичині.
Тимчасом виявило ся наглядно, що українська мова і народність спосібні до найвищвого розвитку і зросту. За прикладом братів своїх на Україні з виступом Котляревського, а також инших славян, почали й галицькі Українці розвивати своє письменство в українській народній мові, а перша гадка до сего діла зродила ся в львівській духовній семинарії.
Map- кіян Шашкевич з громадкою товаришів видає в 1837 році першу книжку “Русалка Дністрова” народною українською мовою, починає з товаришами голосити проповіди в церкві українською мовою, (доси майже всюди по церквах проповідувано по польськи) і так перегодом в українській мові, випертій під стріху сільських курних хат, починає розвивати ся народне письменство, українська народність відроджує ся до нового житя.Але із смертію Маркіяна Шашкевича (1843 р.) ослабла, а відтак перервала ся та робота задля неприхильних політичних обставин тодїшних, поки не надійшов памятний в історії 1848-ий рік, коли галицькі Українці знов віджили і набрали духа до народної роботи. Цісар Фердинанд надав 25 цвітня 1848 р., народам Австрії конституцію, а 3 мая (після лат. кал. 15 мая) знїс останки кріпацкого підданства — панщину. В день перед знесенєм панщини зібрали ся Українці у Львові а помянувши першого просвітителя галицької України М. Шашкеви- ча, заснували товариство Головну Руську Раду для оборони прав українського народу, в котрій обняв провід тодїшний єпископ (опісля митрополит) Григорій Яхимович. Появила
Маркіян Шашкевич.
ся тодї перша українська часопись “Зоря Галицька” а осению 1848 р., заходом поета Миколи Устіяновича і Івана Борисовича з’їхали ся у Львові українські учені, щоби нарадити ся над розвитком української мови і українського письменства і за-
Похоронний похід з домовиною ЦІацікевича з Новосїлок до Львова.
снували товариство “Галицько-руська Матиця”, котре мало видавати книжки для просвіти народу.
Обставини були для Українців якийсь час прихильні, заведено в народних школах науку в українській мові в чисто або переважно українських громадах, а також по гімназіях заведено обовязкову науку української мови для всіх учеників у східній Галичині). Для підготовлена професорів установлено в львівськім унїверсителї катедру української мови і письменства, а сю катедру обняв товариш Шашкевича Яків Голо- вацький. Довело ся галицьким Українцям в 1848 і 1849 р.р. зблизити ся з угорськими та буковинськими Українцями, а відтак і з російськими Українцями, в театрі виставлювано переважно твори українських письменників Котляревського, Квіт- ки-Основяненка та инших і так виробляла ся помалу свідомість звязи і одноцїльности українського народу, розбудив ся широкий, щиронародний рух всестороннего українського житя. Тим способом положено підвалини до тої народної роботи, котру дальше вели пізнїйші поколїня, а нині на широкі вже розміри ведуть наші сучасники.
Зродила ся також гадка збудувати у Львові Народний Дім, на місци цісарем подарованого для Українців погорілого університету і старого костела (де була перед тим уміщена університетська бібліотека), а сам цїсар Франц Йосиф І.) приїхав до Львова, щоби положити угольний камінь під будівлю рідної просвіти і предківського обряду, і тоді, окружений українськими достойниками і численним народом, промовив приязно: “Тут я між моїми Русинами”. В “Народнім домі”, здви- гненім відтак і жертвами всего українського народа і державними підмогами, мали плекати рідну мову українську, науку і письменство, там убога українська молодїж мала находити пристановище, щоби покінчити науки, а відтак трудити ся для добра українського народу, народна пісня мала там гомоніти на виставах українського театру, а українські письменники мали
Степан Качала.
находити підмогу і заохоту до праці на ниві українського письменства і науки в хосен руського народу.
Одначе народна і просвітна робота Українців, розпочата на так гарних і добрих основах в 1848 році і в слідуючих роках, почала опісля наслідком знесеня конституції і неприхильних політичних відносин а також в части з власної вини самих Українців марніти. Народно-політичний рух завмирає, а деякі українські вчені і письменники покидають писати живою українською мовою і заводять в своїх писанях мішанину церков- щини з Московщиною, котрої не розуміє добре ані Українець анї Москаль. Як перед тим найшлись такі, що голосили: — niema Rusi, а деякі Українці’ для власної користи або із слабо- душности відцурали ся своєї мови і народности та стали Поляками, так тепер знов за впливом московського професора університету Погодина, котрий кілька разів їздив в Галичину з українськими ученими Денисом Зубрицьким, Якимом Голо- вацьким і иншими, почали сї учені називати українську мову простою, хлопською а намагали ся писати змосковщеною язиковою мішаниною, або по нїмецьки та по польськи. Вони зовсім явно голосили, що не треба науки і просвіти для “простолюдина а досить молитвенника, катехізму і псалтирі”, в 1866 р. заявив Іван Наумович явно в часописи “Слово”, що галицькі Русини не є Русинами а Росіянинами (Москалями), що се один і тойсам нарід. Тим способом вирекли ся вони програми Русинів з 1848 р., в котрій признано самостійність і окремішність руського народу від польського і московського і згоджували ся в тім з деякими Поляками, котрі також голосили, що нема України, нема Українців, нема українського народу!
Однак зерно кинене Маркіяном Шашкевичем на галицько- українську ниву не пропало марно, а та москофільська робота, що дала почин до завзятої боротьби серед української суспіль- ности і нині ще не покінченої, не вспіла запоморочити всеї української інтелігенції.
Мимо всяких перепон і трудностий головно молоді люди пішли слідом Маркіяна Шашкевича і жертвували свої труди для просвіти і добра українського народу, тим то і звали себе народовцями, а що переняли ся вони також духом, який проявив ся в творах українських письменників, особливо Шевченка, тимто звуть ся народовці’ також Українцями.
До громади сих молодих народовцїв-Українцїв пристали із старших много заслужений патріот Степан Качала) і деякі инші і скупили ся коло львівського товариства “Руська Бесіда”, котре завело “Руський Народний Театер”). Народовці заснували опісля товариство “Просвіта”, що видавало сотки тисячів книжочок для науки і просвіти народу), “Наукове Товариство ім. Шевченка”, “Руське товариство педагогічне” (для шкільних справ) і тим положили несхитні підвалини для розвитку української мови, письменства, науки і просвіти. Та крім того звернули Українцї-народовцї свою діяльність також на економічне поле, а “Народна Торговля”, товариство обезпечень “Дністер”, “Краєвий Союз Кредитовий”, товариство жіночих робіт “Труд”, сотки щадничих і позичкових спілок і злучених з ними народних читалень, стають певним доказом, що народна робота і культурний розвиток нашого народу з кождим роком поступає вперед. А в підмогу сему культурному розвит- кови йдуть численні народні школи українські, чотири українські гімназії і деякі українські катедри на львівськім університеті, між котрими заснована цісарською постановою українська катедра історії (1894 р.), побіч двох катедр української мови і письменства, є вогнищем, яке освічує нашу минувшину і кладе кріпкі підвалини до народного освідомленя Українців. В тім маємо не лише доказ, що українська мова є спосібна до найвисшого розвитку і строгої науки, але й надій), що і Українці діждуть ся перегодом свого університету і що не марні се слова, висказані архикнязем Рудольфом: — “Русини, се ста- ринний нарід культурний!”4.