1. Україна під владою Росії.
Знесене гетьманщини і зруйноване Січи царицею Катериною II., знищило останки самостійности Україні, а заведене нею кріпацтво довело селян до повної неволі. Занепала просвіта, духовенство щораз більше відчужувало ся від народу, а нащадки колишних козацьких старшин і православної шляхти української, ставши російськими дворянами, по більшій части забули про свій нарід і змосковщили ся.
Одначе на Україні ще доволі’ були живі спомини про недавну бувальщину, а по українських хуторах ще не перевели ся були й такі люди, що й по переіменованю на російських дворян, не цурали ся пред-ківських українських звичаїв, і рідної мови та в домашнім побуті' не соромили ся бути похожими на кріпаків і майже зрів- наних з кріпаками козаків. Під конець 18-го столїтя, коли Україна так занепала, починає в західно і середно-европей- ських державах будити ся поміж заневоленими і пригнетеними
Іван Котляревский.
народами свідомість права на своє питоме народне житє. Ріж- ні народи починають дбати про се, щоби розвинути свідомість, жити своїм житєм та розвивати ся в своїй волї.
Отже й поміж освіченою верствою української суспільносте починає ширити ся помалу західно європейська просвіта
Памятник Котляревського в Полтаві
і нові європейські думки та погляди про волю і права чоловіка. Сини колишніх старшин козацьких здобувають собі науку на заграничних університетах (найвисших школах) в західній
Европі, приносять з європейською наукою нові думки та нові погляди на Україну а в своїх писанях виступають проти тоді
шнього політичного і суспільного ладу на Україні.
При самім кінці 18-го столїтя (1798 р.) звертає ся в Полтаві Іван Котляревський в своїх творах до народу його рідною, понеханою, під сільську стріху випертою мовою і своїми писаними починає нову добу в українськім письменстві. Трохи пізнїйше збирає ся в Харкові коло Григорія Квітки (Основяненка) ціла громада свідомих Українців і починають трудити ся на ниві рідного письменства. Відтак у Київі заснувало ся Братство св. Кирила і Методія (1847 р.), до котрого пристали найвизнач- нїйші українські письменники: — Шевченко, Костомаров, Ky- лїш і инші. Попри розвиток рідної мови й письменства поклало собі се братство також політичну задачу, а іменно бажало довести до знесеня кріпацтва і до рівноправності! всіх верств суспільности перед законом, до свободи слова і віри.Одначе російський уряд за царя Миколи І., споглянув на сї змаганя Кирило методіі’вських братчиків грізними очима, мов би вони загрожували єствованю держави, увязнив їх розіслав в далекі сторони Росії а Шевченка віддав в салдати і вислав в пусті степи над Каспійським озером в Азії. Настала справді опісля пільга за царя Олександра II., (в 1861 р.) знесено кріпацтво, до чого головно причинив ся кріпацький син Шевченко своїми огненими піснями, хоч сам не дожив сеї радісної хвилі), українські письменники вернули з неволі і стали знов трудити ся на ниві рідного письменства і просвіти, але всеж таки українсько-руський нарід не має там горожанських прав, українська мова не має там приступу нї до церкви, ні до школи, анї до уряду. Але при всім тім заневоленю не завмер там українсько-руський нарід а видає щораз більше свідомих учених, письменників і патріотів. Відкрите памятника Котляревського в Полтаві (1903 р.) і святкованє ювілею Лисенка в Київі, у Львові і в Чернівцях) стає певним доказом, що український нарід свідомо почуває ся одноцїльним і самостійним та окремішним від польського і московського і здобуває собі уже признане і на широкім світі.