Економічне ЖИТТЯ

Сьогодні ця країна (Правобережна Ук­раїна) геть зруйнована Війна, немов гангрена, мало-помалу з ідає все, що зустрічає на своєму шляху, перетворюючи найкращий куток Європи в пустинні поля", — саме так опису­вав економічне становище правобережних земель французький двооянин де Божо, який перебував тут у 70-х рр XVIIct За таких обставин головне місце у відновленні господарського життя в регіоні належа­ло народній колонізації Протягом кінця XVII — першої половини XVlII ст на Центральному і Східно­му Поділлі та південно-східній Київщині осіли десятки тисяч переселенців з Лівобережної України, Мол­давського князівства, білоруських земель та власне польських воєводств Процес відбудови місцевої еко­номіки розтягся на багато десятиліть Серйозний дестабілізуючий вплив на іі розвиток справляло не­певне політичне становище Правобережжя

Основний земельний фонд Правобережної Ук­раїни належав польським магнатам і шляхті, де переважало велике поміщицьке землеволодіння На початку XVIII ст магнати Київщини володіли 75% всіх дворів 1 відповідною кількістю земельної ПЛОЩІ, тоді як дрібна шляхта — лише 1% Приблизно так само розподілялась власність на землю і в інших пра­вобережних регіонах Поряд з магнатсько- шляхетськими володіннями і королівщинами були землі понад Дніпром, від Києва до Чигирина, які за умовами „Вічного миру" мали залишатися незаселе- ною нейтральною територією Незважаючи на заборону, тут засновувались козацькі хутори, розви­валось селянське господарство Частина земельного фонду Правобережної України стала також здобут­ком українського селянства та козацтва, які освоювали відвойовані у шляхти райони Джерела свідчать, що тут селяни вільно продавали і дарували свої „дідичні" поля, луки, ліси, сади, ставки та хутори іншим селя­нам та міщанам

Після довгих років „козацьких війн" польська шляхта поверталася до своїх родових маєтків Тут поміщики були змушені оголошувати так звані сло­боди, за якими селяни, що оселялися на панській землі, на певний час звільнялися від усяких повинно­стей В інструкції війтам Канівського староства за 1766 р говорилося „Від всіляких повинностей, як замкових, орендних, так і громадських, звільнити до 6 років"

Запровадження слобід стало оптимальним рішен­ням у відродженні економіки краю

Розвиток світового капіталістичного ринку в до­бу пізнього середньовіччя втягував у свою сферу й господарства країн Східної Європи, зокрема земельні латифундії Правобережної України Потоцькі, Чар- торийські, Сангушки, Оссолінські, Жевуські, експортуючи продукти фільваркового виробництва че­рез порти балтійського узбережжя до Західної Європи, користувалися монопольним правом на про­даж власних товарів для підкорення внутрішнього ринку Крім того, магнати мали право обмежувати, а в деяких випадках і забороняти селянську торгівлю, що негативно впливало на розвиток товарно-грошо­вих відносин Але не всі поміщицькі господарства однаковою мірою були втягнені у сферу цих відносин, тому що на всій території Правобережної України про­тягом XVIII ст склалися і співіснували три види помість у першому переважали слободи, грошова

ЧТ

рента (чинш) і продуктовий податок; у другому — поряд з чиншем запроваджувалася відробіткова рен­та (панщина); у третьому — переважала панщина.

В економічному житті більшості земель Право­бережжя, як і раніше, основну роль відігравало земле­робство, досить розвинутим було тваринництво.

На території Правобережжя велась також тран­зитна торгівля. Купці з Росії, Лівобережної і Слобідської України відвідували ринки країн Західної Європи та Балкан. Важливе значення мали торго­вельні зв’язки правобережних господарств з країнами Сходу. У другій половині XVlII ст. з ряду еко­номічних та політичних причин падають обсяги вивезення хліба через головний балтійський порт — Гданськ. Пошуки нових шляхів вивезення хліба, зок­рема через порти Чорного моря, тривалий час спричиняли економічну непевність краю.

Наприкінці XVIII ст. виникають мануфактури у Тульчині, Немирові, Чуднові, Махновці, Корці, Ta- ращі, Корсуні та інших містах і містечках. На Немирівській ткацькій мануфактурі у 80-90-х рр. працювало близько 300 чоловік. 1795 р. на Волині налічувалося 18 мануфактур по виробництву поташу, де було зайнято понад 700 чоловік. Правобережжя славилось виробництвом сукна, зброї, скла, порцеля­нових та шкіряних виробів тощо. Виникнення і кількісне збільшення мануфактур зумовило розклад традиційних феодальних засад поміщицьких госпо­дарств.

Після вікопомних подій Визвольної війни протя­гом останньої чверті XVII — першої половини XVIII ст. на Правобережжі не могло утвердитись кріпо­сництво. Українські селяни, які відстоювали особисту свободу, намагались зберегти економічну самостійнсіть власного господарства.