Між «чотирьох вогнів»

В останню чверть XVII — на початку XVIII ст відбувалися досить великі перетворення у співвідношенні сил між державами Східної та Південно-Східної Європи, які значно вплинули на політичний статус Правобережної України Українське територіальне питання набуло міжнародного значен­ня, адже кожна з „високих сторін" (Річ Посполита, Московська держава, Османська імперія та залеж­не від неї Кримське ханство), як і раніше, прагнула не допустити створення на геополітичній європейській карті самостійної і незалежної козацької України

Зважаючи на відносну рівність екпансюністських можливостей урядів цих чотирьох країн, державне життя на правобережних землях, що були під час Визвольної війни 1648-1676 рр ядром українсько­го політико-адміністративного устрою, майже занепадає Внаслідок польсько-турецької війни 1673- 1676 рр територія Правобережної України була захоплена і розподілена між королем і султаном Кордони, які відмежовували від Корони Польської Подільське воєводство (турки, виходячи з умов Жу- равницького миру, ще мали право володіти південною Київщиною та Брацлавщиною), було встановлено 1680 P

Війна 1676-1681 рр, у якій проти Туреччини і Кримського ханства виступали об’єднані військові си­ли Московської держави та Лівобережної України (Гетьманщини), призвела до повного виснаження економічних і людських ресурсів на Правобережжі За компромісним рішенням ворогуючих сторін, Бах­чисарайський мир 1681 р встановив, що на території Середнього Подніпров’я, від Дніпра до Бугу, ук­раїнцям не дозволялося „ніякого поселення робити" Таким чином, міждержавні угоди узаконювали загарб­ницькі дії урядів Москви, Варшави, Константинополя та Бахчисараю щодо Правобережної України й тим самим, за висловом історика Д Дорошенка, „санкціонували пустелю в самім серці багатого краю"

Єдиною політичною силою, яка мала право на повернення даної території під свою владу, була Геть­манщина „Нам, Війську Запорозькому, та сторона Дніпра належить”, — неодноразово заявляли по­лякам лівобережні гетьмани, намагаючись виступати з самостійними зовнішньополітичними намірами у вирішенні долі втрачених земель Однак європей­ська дипломатія, зважаючи на залежність українських правителів від московських царів, досить вміло пере­гравала їх у складній дипломатичній грі Спротив І Самойловича не завадив королю Яну III Собесько- му та малолітнім царям Петру й Івану укласти „Вічний мир“ (1686), що на чверть віку залишав територію правобережної України у сфері впливу польського монарха, а подніпровські козацькі землі знову оголо­шував пусткою

Звичайно, кожен з „претендентів” мав політич­ну доктрину, яка обгрунтовувала прагнення оволодіти сплюндрованим краєм Польща і Московія висува­ли тезу про „дідичні” польські чи „споконвічні” російські землі Крім того царський уряд аргументу­вав свої наміри, що „Хмельницькому по Случ і Горинь на кілька десятків миль від Києва землі бу­ли віддані і після смерті Хмельницького і до цього часу (1684) під королівським володінням ніколи ці містеч­ка не були" Польський король відповідав, що за попередніми трактатами Правобережна Україна має належати козакам, які присягнули йому на вірність, а „при кому козаки, при тому й залишається Ук­раїна” Туреччина обгрунтовувала своє бажання заволодіти українськими землями укладенням у по­передні роки договору з гетьманом П Дорошенком Традиційна кримська політика щодо Правобережжя грунтувалася на суперечностях між московським і варшавським зовшіньополітичними відомствами і не спиралась на „історичне право”

Представники багатьох держав з’їхались на Kap- ловицький конгрес (1698-1699), який мирним шляхом мав вирішити питання приналежності спірних територій За принципом “uti possidetis” („після за­воювання”) Польща відбирала у турків втрачені землі Правобережної України 3 огляду на усунен­ня турецької загрози варшавський сейм 1699 р постановив знищити правобережний козацький устрій, що незабаром викликало повстання серед ук­раїнського населення

Цей виступ був жорстоко придушений спільни­ми польсько-російськими зусиллями, 1 чи не вперше у практиці міжнародних відносин один з пунктів Нарвського договору 1704 р „присвячувався” одно­му з керівників визвольного руху Виходячи з домовленостей між обома державами, полковник C Палій „або добрим, або злим способом мав повер­нути фортеці і міста, які в нещодавнім українськім замішанні взяв”, до володінь Польської Корони Однак до 1708 р Київщина та окремі частини Во­лині й Поділля перебували під правлінням лівобережного гетьмана І Мазепи

Система міждержавних договорів 1711-1714 рр остаточно визначила правовий статус українського Правобережжя Петро І „віднімав царську руку від тогобічної України” Натомість султан, який знову вирішив втрутитись в українські справи, віддав її під владу гетьмана П Орлика, що був наступником Ма­зепи Згодом Ахмед IlI відмовився від планів створення „буферної” української держави і за уго­дою з російським царем дозволив польському коронному війську зайняти козацькі землі від Случі до Дніпра Перед тим на Лівобережжя виселили мешканців усіх правобережних полків Півстолітня бо­ротьба Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії, Кримського ханства та Гетьман­щини за право володіння Правобережною Україною завершилась на користь польського короля, хоча втручання Туреччини і Криму в життя українських зе­мель Польщі продовжувалось протягом усього XVIII

Козацькі клейноди

ст Особливо дошкульними ставали татарські набіги Широкого міжнародного звучання набула виз­вольна боротьба українців, що розгорнулася на Правобережжі у 20-80-х рр Так, навіть під час спроби у 1734 р домогтися ТІСНІШОГО ПОЛІТИЧНОГО зближення з Портою, польські дипломати вимагали повернення українських „свавільників'¹, які втекли на турецький бік 1753 р кримський хан дозволив надвірній міліції магната Любомирського пересліду­вати повстанські загони на підвладній йому території Незабаром вже Росія і Річ Посполита знову де­монструють зовнішньополітичну єдність в україн­ському питанні За угодою між урядами обох країн спільними військовими діями придушується найбільше селянське повстання — Коліївщина (1768) Події Коліївщини стали одним з повштовхів до початку російсько-турецької війни 1768-1774 рр Крім того в усі договори, які були укладені B XVIII CT МІЖ Туреччиною і Росією, обов’язково включалися в тій чи іншій формі пункти про Україну, іі населення та кордони

Міжнародна ситуація другої половини XVII­XVIII ст не сприяла становленню української державності на правобережних землях Країни східноєвропейського регіону робили все можливе для того, щоб територіально розколоти Україну Ли­ше в результаті імперської політики Pocn наприкінці XVIII ст землі Київщини, Волині та Поділля об’єдналися з Лівобережжям Саме таким шляхом зміг з’єднатися багатостраждальний український на­род, який понад століття перебував поміж „чотирьох вогнів" Але вже в „єдиній і неподільній" імперії російських самодержців