Англія та Франція напередодні війни

Генріх II Плантагенет, ставши королем Англії, зберігав свої во­лодіння у графстві Анжу та герцогстві Аквитанському на терито­рії Франції.² Англія посідала другорядне місце в його внутрішній політиці, перетворившись на полігон для соціальних „експеримен­тів”.

Тепер суд шерифа, який був до цього вищою судовою інстанцією, доповнювався королівським роз’їзним апеляційним судом, до яко­го міг звернутися зі скаргою будь-який вільний підданий після сплати судового мита. На суді свідчення двох незалежних людей мали більше довіри, аніж ордалії (випробування водою чи вогнем, або ж судові двобої) у старому праві.

Військова реформа зводилася до заміни прямої військової служ­би „щитовими грошами”. Васали зобов’язувалися служити не більш ніж 40 діб на рік, після чого вважалися вільними від служби. Тепер король на отримані гроші набирав найману армію на необ­межений строк, оскільки грошей йому вистачало. Одночасно від­новлювалося селянське ополчення - вільні громадяни з’являлися на збірні пункти зі своєю зброєю.

Іоанн Безземельний,³ який втратив свої володіння у Франції, спромігся посваритися з могутнім папою Інокентієм III, був від­лучений від церкви і врешті визнав себе одвічним васалом папи. Англію було обкладено щорічним внеском у 100 марок сріблом. Пригнічені невдачею короля у 1215 р. барони повстали і змусили Іоанна II підписати Велику Хартію вільностей, яка фактично була конституцією станово-представницької англійської монархії. Так у ст. 39 вперше в юридичній практиці середньовіччя відзначалося: „...віднині жодну вільну людину в Англії не буде заарештовано, ув’язнено, позбавлено майна чи піддано вигнанню інакше, ніж за законами держави, чи за вироком палати перів”. Права і вільнос­ті, які раніше було надано містам, підтверджувалися.

Генріх III, що змінив на троні Іоанна II Безземельного, не зміг втриматися від зовнішньополітичних авантюр: він забажав від сво­їх підданих разової сплати 1/3 прибутків для завоювання корони Сицилії. У 1258 р. барони скликали в Оксфорді з’їзд, який отри­мав назву „скажений парламент”. На з’їзді було вироблено нову конституцію, яка встановила в Англії феодальну демократію. У країні розпочалася громадянська війна. Одна частина англійців підтримала короля, інша - Симона де Монфора. Генріх III, щоб здобути гроші для війська, пішов на непопулярні заходи: конфіс­кацію грошей у євреїв та вислання їх із країни. Останні з іудей­ських купців залишили країну в 1290 р. Утративши кредити, купці та ремісники стали розорятися та відійшли від короля. У битві при Льюісі у 1265 р. Монфор з 15 тисячами бійців лондонського опол­чення розбив Генріха III і взяв його в полон. На початку 1265 р. він скликав представницький парламент.

Наприкінці XIII ст. парламентський лад зміцнів остаточно. Пар­ламент складався з двох палат: палати лордів, яка стала судом з політичних питань, і палати громад, що вносила проекти білей, законів та регулювала податкові питання.

У 1348 р. Англію вразила епідемія чуми, яка забрала 1/3 діє­здатного населення. Тепер ані в місті, ані в селі катастрофічно не вистачало робочих рук. З цієї причини середня зарплатня зросла майже в 10 разів. Едуард III (1327-1377 рр.) видав серію ордонансів, за якими кожен дорослий чоловік чи жінка мусили з 12 до 60 років працювати там, де їм пропонували платню, що встановилася до „чорної смерті”. За відмову робітників ув’яз­нювали, забивали у колодки, таврували залізом і навіть відправ­ляли на каторгу. Жебрацтво заборонялося. Сільські феодали знову стали запроваджувати панщину, обмежували викупову­вання селян з особистої залежності.

Різке скорочення населення та подорожчання вартості праці привело до її механізації. Починають, зокрема, будувати водяні млини. Та спершу Велика чума призвела до „другого видання крі­пацтва” в усіх сферах економічного життя та спричинила завору­шення по всій Європі. Стала переважати примусова праця, яка не передбачала матеріальної зацікавленості. Нижчі стани поча­ли відстоювати свої права. В Англії відбулося повстання Уота Тай­лера (1381 p.), у Франції - Паризьке повстання (1356-1358 рр.), селянська Жакерія (1358 р.), пізніше розпочався гуситський рух у Чехії (1419-1439 pp.). На додачу по Франції прокотилася хвиля єврейських погромів, бо євреїв звинувачували у поширенні епі­демії. Євреїв тисячами спалювали, закопували в землю живцем, позбавляли майна. Указом короля 1394 р. євреям, які не зрекли­ся своєї віри, приписувалося залишити територію королівства.

Перерозподіл скарбів привів до стрімкої концентрації капіта­лів у руках невеликої групи купців та підприємців, які своїм ба­гатством могли суперничати з королем. Королі ж, не усвідомлюю­чи цього, надавали їм законодавчі права, сприяючи тим самим по­дальшому збагаченню. Тож в Англії, як і у Франції, тривав період первісного накопичення капіталу, що обумовлювало територіаль­ну та економічну експансію з метою здобуття нових ринків збуту товарів.

Основною причиною Столітньої війни була боротьба Франції за приєднання областей Європи, які перебували під владою Анг­лії, та Фландрії до своєї території. Приводом до війни стали динас­тичні зазіхання Едуарда III Плантагенета на французький престол після смерті останнього Капетинга Карла IV. Але французька знать обрала королем Філіпа IV Валуа, який був далеким родичем по­кійного короля.

3.