„Українська карта" в передвоєнних міжнародних стосунках

Жодна із війн в світовій історії не обходи­лась без жертв і розрух Особливих мас­штабів вони віщували набути в ході війсь­кового зіткнення, до якого з невідворотністю наближались провідні європейські країни а за ни­ми і держави на інших континентах уже з рубежа XIX і XX століть

З метою перерозподілу світу оформились два угруповання — Четверний (спочатку троїстий) союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) та Антанта (Англія, Франція, Росія до яких пізніше, вже в ході війни, приєднались Італія, США, Японія та деякі інші держави)

Серед основних суперечностей, що викликали перманентну напругу та конфлікти, були стосунки між Росією та Австро-Угорщиною, Росією та Німеччиною І вже через своє особливе геополітич- не становище Україна з неминучістю потрапляла у сферу першочергових інтересів ворогуючих ко­аліцій, ставала одним із епіцентрів майбутнього військового протиборства

На момент вибуху світової війни українські землі продовжували бути поділеними між двома найкрупнішими імперіями - Російською та Австро- Угорською І обидві імперії не приховували своїх давніх задумів — територіального розширення, пе­редусім за рахунок українських земель

Росія планувала силою зброї довести “спокон­вічність“ своїх прав на Галичину і Прикарпатську Україну Австро-Угорщина, природно, не збиралася не лише поступатися жодною із етнічних ук­раїнських територій — Східна Галичина, Буковина, Закарпаття (Карпатська Русь), але і мріяла про те, щоб захопити всі західноукраїнські землі Не відходили в минуле висунуті ще наприкінці XIX століття, плани реалізації під зверхністю Німеччини Пангерманського союзу, згідно яких в сферу життєвих інтересів останнього потрапляла Україна Навіть сили, що лише розраховували на відродження в ході війни польської державності, й ті беззастережно включили до майбутнього утво­рення галицькі та західноукраїнські землі як “істо­рично польські”

На приєднання до себе українських земель Бе­сарабії й частини Буковини за сприятливого роз­витку військового конфлікту сподівалася Румунія

Тонкий аналітик В Липинський передбачав такі найголовніші гіпотетичні можливості для України в разі військового зіткнення Росії та Австро-Угор­щини

1) Якщо на території України залишиться все як і було й війна закінчиться розширенням Австрії в напрямі Адрюнополя, то тоді Україна заплатить за цей конфлікт кров’ю українських солдатів з ро­сійської та австрійської армій і в результаті вия­виться ще більше ослабленою,

2) Якщо ж Росія у війні з Австрією захопить Східну Галичину й Буковину, то це для українсько­го національного руху буде катастрофою,

3) Якщо Австрія окупує частину Правобереж­ної України, то захоплена територія опиниться в та­кому ж становищі, в якому тоді знаходилась Східна Галичина — тобто неминуче стане об’єктом поль­ської експансії

Посилена увага до українського питання пояс­нювалась не лише далекосяжними планами тери­торіальних надбань, але й стратегічними розрахун­ками на ближчу перспективу — майбутні військові суперники прагнули підірвати потенціал, могутність противної сторони через свідоме провокування у її стані сепаратистських рухів Зрозуміло, що ідео­логічні зусилля тут спирались на досить масштабну державну підтримку, ставали обопільним місцем докладення зусиль різних спеціальних служб тощо Наприклад, значну увагу до України напередодні війни виявляли міністерства закордонних справ і преса Англії та Франції Вони прагнули так “зре- жисерувати” прийдешні події, щоб в результаті роз­гортання українського сепаратистського руху ос­лаблялася Австро-Угорщина Швеція ж, навпаки, слідом за Німеччиною, чекала на такий результат, але вже щодо Росії

Найбільших і безпосередніх зусиль тут докла­дали найближчі сусіди України Так, при міністер­стві закордонних справ Австро-Угорщини вуник спеціальний відділ “Українська агітація" Його мета була цілком конкретною — ідеологічна „об­робка “ українців

В Державному історичному архіві Росії в Санкт-Петербурзі у фондах вищих органів управ­ління Російської імперії збереглося багато доку­ментів, в яких напередодні і в ході війни фігурувало українське питання У щотижневих і щоденних до­повідях цареві Миколі II, Голові кабінету міністрів, міністрам — внутрішніх справ,закордонних справ, військовому та ін — оглядах зарубіжної преси, у доповідях, складених на основі розвідувальних да­них, завжди існував розділ „Українське питання" Нерідко він набував досить значного обсягу, іноді складав окремі папки

Зібрані в тих фондах матеріали свідчать, що на­передодні 1 в ході Першої світової війни у Австро- Угорщині та Німеччині практично щоденно публі­кувалась маса матеріалів з “українського питання"

В Росії український визвольний рух незмінно вважали плодом австрофільських, германофільсь­ких зусиль, а в Австро-Угорщині по ньому наноси­ли постійні удари, інкримінуючи українцям моск­вофільство

Отже, посилення шовіністичних настроїв як не­обхідний складовий елемент підготовки і роз- в“язання Першої світової війни створювали вкрай несприятливі обставини для розвитку українського національного руху, породжували наростаючі реп­ресії проти нього в обох ворогуючих коаліціях

Аналізуючи на основі численних фактів розви­ток визвольної боротьби в Україні, M Грушевський доходив висновку, що терор і репресії, в тому ЧИСЛІ й такі масовані, яких зазнало суспільство після 1907 р, не зламали волі українців “Навпаки, — стверджує видатний історик, — на загальнім тлі всеросійської реакції й спаду революційної хвилі, в порівнянню з пониженням громадянської енерпї, яке давало себе знати в сих роках в громадянстві російськім, український рух з його неослабною во­лею до розвитку і боротьби ставав явищем все більше яскравим і політичним"

З українським рухом, як важливим реальним чинником, почали рахуватись і власті, що вдавались лише до окремих ударів по ньому, не маючи вже змоги здійснити фронтальну атаку, і загально- російські революційні організації, що намагалися встановити контакт з визвольними тенденціями народів національних окраїн, влити їх потенціал в єдине русло антисамодержавної боротьби На силу й значення українського руху дедалі більшу увагу почала звертати й російська інтелігенція в Україні

Як виявиться врешті-решт, український фактор, українське питання стануть вагомою причиною розвалу в ході війни обох імперій Романівської та Габсбургської, приведуть до лопчної появи на гео- політичній карті світу української держави Однак, цьому передуватумуть роки неймовірних людських випробувань, незчисленних страждань і бідувань