Українські емігранти на Американському континенті

Характерні для життя західноукраїнського се- JX. лянства у другій половині XIX — на початку XX ст. явища безземелля і малоземелля, безробіття через надлишок робочих рук, тягар не­стерпних податків призвели до масової еміграції, переважно спрямованої на Американський конти­нент, де ще тоді було чимало територій, неосвоєних народногосподарською діяльністю людини, і уряди та­ких країн, як США, Канада, Бразилія, заохочували масове переселення з-за кордрну.

Першими українськими переселенцями до США у 70-х рр. XIX ст. були закарпатці. Найбільше їх бу­ло серед шахтарів, яким заробітки діставалися найважче через вкрай тяжкі умови праці, постійний ризик підземних аварій з небезпекою для життя, хронічні хвороби легенів тощо.

Духовним життям українських переселенців опіку­валися церковні пастирі. З 1884 р. і до кінця 90-х рр. українські поселенці спорудили понад півсотні цер­ков і каплиць. Церковне життя поєднувалося з культурно-просвітнім, що сприяло підтриманню національної самосвідомості переселенців. Для дітей українців при церквах відкривалася школи україноз­навства. І діти, і дорослі охоче відвідували там же створені українські самодіяльні хорові, музичні, тан­цювальні й драматичні гуртки. Організовані у багатьох місцях компактних поселень українців їхні громадські об’єднання — так звані “братські союзи” — нала­годили видання українських часописів. Заснована 1893 р. священиком Григорієм Грушкою як друкова­ний орган Українського народного союзу україномовна газета “Свобода” видається в США й донині.

На кінець XIX ст. українська громада в США налічувала більше 200 тис.чоловік. І хоч у масі своїй вона жила тоді ще у нестатках, але, завдяки піклуван­ню національно свідомих церковних і світських просвітників, зберігала народні традиції і громадсь­кий побут, усвідомлювала себе єдиною спільнотою.

Кількісно набагато меншою наприкінці XIX ст.

Сяк-так спорудивши землянку для тимчасового мешкання, майбутні фермери вдень і вночі (і то про­тягом не одного року), щоб мати ділянку поля, корчували ліс. А щоб придбати робочу худобу, плуг, борону, інше сільськогосподарське знаряддя, щоро­ку на кілька місяців залишали свої господарства і наймалися працювати на шахти й заводи, на прокла­дання шосейних доріг і залізниць, на спорудження міст.

Здебільшого воліли жити селищами з обов’язко­вою наявністю церкви, школи, пошти тощо. Так само, як це зробили українські першопереселенці у США, їх земляки у Канаді одне з перших своїх селищ, яке виросло на цілинних землях за 200 миль від Вінніпе­га, назвали “Україною”. Потім новоутворені селища називали іменами існуючих на Україні міст і сіл, а та­кож видатних синів українського народу — Б Хмельницького, І Сірка, T Шевченка та ін Наз­ви селищ — Воля, Свобода, Згода, Мир

Найтяжчими на американському континенті вия­вилися труднощі, яких зазнали українські першопереселенці у Бразилії та Аргентині Природні умови тут були зовсім інші, ніж на Батьківщині Одинаками перші сміливці з Галичини і Буковини прибули сюди ще в 70-80-х рр XFX ст Далеко не всім в умовах незвичного тропічного клімату серед не- заселених пустель, прерій і джунглів удалося здійснити мрію про створення власного фермерського господар­ства Хронічні хвороби, великий відсоток смертності через брак елементарної медичної допомоги та анти­санітарно, побутових умов призвели до того, що чимало українців повернулося до дому

І все ж переселення українців на Американський континент продовжувалося і в перше десятиріччя XX ст Тоді сюди приїхало близько 300 тис чоловік з Галичини і Буковини, а 40 тис — із Закарпаття Проте не лише у фермерстві та робітництві шукали тепер поселенці шляхів до свого працевлаштування Серед них з’являються й перші підприємці, щоправ­да, на той час переважно у сфері обслуговування Вони відкривали корчми, крамниці, ремісничі май­стерні, склади постачання населенню палива, пекарні, які своєю високоякісною продукцією (хлібобулочні ви­роби, печиво медівники, торти та ін ) набули доброї слави і серед корінного населення

Апогеєм українського національного руху в США стало створення у 1915-1916 рр двох великих край­ових суспільно-політичних організацій —“Федерації українців у Злучених Державах” і “Української Ра­ди в Америці”

Розвивалося й громадське життя українців Кана­ди, кількість яких за перше десятиріччя XX ст зросла на 85 тис чоловік На 1904 р в українських поселеннях Канади налічувалося 40 початкових шкіл, хоча цієї кількості було замало тисячі українських дітей не мали змоги навчатися грамоти Загострила­ся потреба в учителях української мови Для їх термінової підготовки у штаті Манітоба відкрилися вчительські курси За період їх роботи з 1905 до 1911 р вони випустили понад 300 учителів Отже, навчання було двомовним — англійсько-українським Використовувалися підручники, надіслані з Галичи­ни В свою чергу, серед українських поселенців збиралися кошти для фінансування українських шкіл у Галичині, приймалися резолюції на підтримку ви­моги відкриття українського університету у Львові

Великого розмаху серед канадських українців набув культурно-просвітницький рух Відкриті в різних поселеннях Канади українські читальні не тільки популяризували твори класиків української художньої літератури, а й стали місцем вечірнього нав­чання дорослих, влаштування театральних вистав і концертів Зростаючий громадський авторитет ук­раїнців серед корінного населення Канади відкрив їм шлях до загальної суспільно-політичної діяльності Ук­раїнців стали обирати до органів міського або провінційного управління