Політика «умиротворення агресора» напередодні Другої світової війни. Мюнхенська угода.

Підготовка Німеччини до війни. Порушення Німеччиною Версальської угоди. Головним чинником розпалювання війни була Німеччина. 1935 року Саарський вугільний басейн, що 15 років перебував під управлінням Ліги Націй, в результаті плебісциту відійшов до Німеччини, що помітно посилило її промислову базу.

На цей час «дітище» Ллойд-Джорджа — Версальський договір — вже не вважався реальною системою безпеки в Європі. Британія поступово відходила від його принципів. Англійський прем'єр Р. Макдональд додержувався принципу невтручання у справи Німеччини. Він вважав головним, щоб Німеччина не претендувала на свої колишні колонії в Африці, і тому Великобританія не перешкоджала економічному підпорядкуванню Німеччині країн Балканського півострова.

Гітлер, порушуючи статті Версальського договору, ввів загальну військову повинність. Почалося формування армії з 36 дивізій, відкрито відбудовувалася військова авіація, англо- німецька морська угода 1935 р. відкрила Німеччині шлях до збільшення тоннажу флоту і будівництва підводних човнів.

У березні 1936 р., використавши як привід підписання франко-радянського договору 1935 р., Гітлер ввів свої війська до Рейнської зони. Великобританія і Франція відповіли лише дипломатичним демаршем, а Ліга Націй — протестом. Акція Німеччини фактично перекреслила франко-радянську угоду, адже, захопивши Рейнську зону, німецька армія блокувала французьку, що робило недійсними воєнні гарантії Франції для країн Східної Європи (наприклад, гарантії для ЧСР). Польща, пов'язана з Німеччиною договором 1934 р. і стримувана пам'яттю про похід Червоної Армії за Віслу в 1920 р., відмовилася пропустити через свою територію іноземні, насамперед радянські, війська.

Політика «умиротворення агресора». Захоплення Німеччиною Aecmpii 12 березня 1938 р. німецькі війська за підтримки австрійських фашистів здійснили аншлюс («возз'єднання») Австрії з Німеччиною (план «Отто»).

Австрійський уряд під тиском Німеччини був вимушений підкоритися загарбнику. 10 квітня 1938 р. було проведено плебісцит, на якому 99,7% австрійців, які мали право голосу, підтримали аншлюс.

Наступною жертвою було обрано Чехословаччину, яка приваблювала Гітлера чи не найкращими в Європі військовими заводами «Шкода» і слугувала стратегічним «коридором» до румунської нафти.

Під час виборів 1935 р. Судето-німецька партія досягнула значного успіху, провівши у палату депутатів ЧСР 44 своїх представники. У державі активізувалася діяльність профашистської «п'ятої колони». У квітні 1938 р. було висунуто вимогу автономії Судетської області ЧСР, де після розпаду Австро-Угорщини проживали 3,1 млн. етнічних німців, надання німцям кількох міністерських постів тощо. Чехословацьке керівництво відкинуло ці вимоги. З середини травня 1938 р. не менше 10 дивізій вермахту було сконцентровано на чехословацькому кордоні. 13 вересня 1938 р. Судето-німецька партія, яка діяла за вказівками Німеччини, у Моравській Остраві спровокувала заворушення. Вони були швидко придушені чехословацькими військами. У відповідь Гітлер почав вимагати передачі Судетської області Німеччині. У німецько- чехословацьких відносинах виникла гостра криза. Для її розв'язання прем'єр-міністр Великобританії Н. Чемберлен двічі зустрічався із Гітлером. Було досягнуто домовленості, що справу вирішить міжнародна конференція.

«Гаранти» незалежності ЧСР — Англія і Франція — чинили тиск на чехословацький уряд, щоб він пішов на поступки фашистам. Уряди цих провідних західноєвропейських держав

вступили на хибний шлях «умиротворення» агресора.

Мюнхенська угода й розчленування Чехословаччини. 29-30 вересня 1938 р. в Мюнхені - центрі південнонімецької землі Баварія, без участі делегації ЧСР, глави урядів 4-х держав: Британії — Н. Чемберлен, Франції—Е. Даладьє, Італії—Б. Муссоліні й Німеччини—А. Гітлер

— підписали Мюнхенську угоду, за якою Судети передавалися Німеччині, що, по суті, означало дозвіл на окупацію ЧСР.

Керівники урядів європейських держав щиро вірили, що Судети, як про це заявляв Гітлер, будуть останньою територіальною вимогою Німеччини. Повернувшись із Мюнхена в Лондон, Чемберлен заявив: «Я привіз мир для нашого покоління». Даладьє оцінив ситуацію тверезіше: дивлячись на зустрічаючу його захоплену юрбу пацифістів-парижан, він усе шепотів: «Які вони усі ідіоти». Пройде два роки і він опиниться в німецькій в'язниці.

Невіл Чемберлен

Війни не хотіли всі відповідальні лідери Європи, тому й шли на невиправдані поступки Гітлеру. Хотіли війни в тих умовах лише два лідери — Гітлер та Сталін.

У своїх мемуарах колишній прем'єр-міністр Англії У. Черчілль, засуджуючи Мюнхенську змову, наголошував, що в той час Франція одноосібно могла покласти край гітлерівській агресії в Європі: вона мала можливість виставити 100 дивізій проти 13, що їх мав вермахт поблизу французького кордону. Натомість втрата Чехословаччини завдала відчутного удару по тій самій Франції -— чехословацькі підприємства «Шкода» випускали щорічно у 1938-1939 рр. стільки ж оборонної продукції, скільки усі англійські військові заводи, а чехословацьке військо складалося з 35 першокласно озброєних дивізій й мало чудово обладнану глибоко ешелоновану систему оборони і — до того ж — було готове до збройного захисту державної цілісності ЧСР.

Проте, втративши підтримку своїх союзників, Чехословаччина залишилася віч-на-віч із Німеччиною і змушена була поступитися тискові з її боку. Виконання договору між CPCP і ЧСР, укладеного у 1935 р., залежало від дій Франції, яка, підписавши Мюнхенську угоду, фактично знехтувала державним суверенітетом Чехо-Словаччини і власними зобов'язаннями щодо цієї країни. У жовтні 1938 р. вермахт окупував Судетську область.

Мюнхенська угода зобов'язувала ЧСР задовольнити територіальні претензії Польщі та Угорщини. Польщі було передано Тешинську Сілезію, Угорщині — у листопаді 1938 р.

Відтак Чехословаччина втратила третину своєї території з населенням у 5 млн. осіб, а також прикордонні фортифікаційні споруди і 40 % промисловості. ЧСР було перетворено на федеративну республіку чехів, словаків та українців. Вона потрапила у принизливу залежність від гітлерівської Німеччини, новий кордон із котрою проліг лише у 40 км від Праги.

Ліквідація Чехословацької держави. Коли 14 березня 1939 р. словацький автономний уряд на чолі з Й. Tico оголосив Словаччину незалежною, а президент ЧСР Е. Гаха у відповідь розпустив уряд Словаччини, Німеччина пригрозила бомбардуванням столиці країни Праги. За цих умов Гаха підписав документ, який віддавав ЧСР «під захист» Німеччини, що означало відмову від незалежності. 15 березня 1939 р. країну окуповано і утворено «протекторат Богемії та Моравії».

Словаччина стала «незалежною» фашистською державою, союзницею Німеччини. Карпатська Україна, що проголосила свою незалежність 15 березня 1939 р., невдовзі — до 17 березня — була окупована хортистською Угорщиною.

Мюнхенська угода —• найганебніша сторінка західної передвоєнної дипломатії. Англія і Франція зрадили свого союзника Чехословаччину — державу, саме виникнення якої нероздільно було пов'язане з Версальською системою, одну із небагатьох реальних європейських демократій. Цинічним було посилання на право націй на самовизначення, зокрема, право німців, угорців, поляків об'єднатися зі своєю батьківщиною, оскільки 1919 р. в Парижі це право (в тому числі й право українців на державне існування) було принесене в жертву «стратегічним» (і недалекоглядним) антинімецьким та антиугорським інтересам країн Антанти, як 1938 р. — політиці «умиротворення».

Німецькі претеніії до Литви і Польщі. Військові взаємовідносини між Німеччиною і Польщею базувалися на декларації від 26 січня 1935 року. Проте цей документ не включав гарантій недоторканності західних кордонів Польщі.

У травні 1939 р. Польща і Франція підписали договір про воєнну допомогу з боку Франції у разі нападу на першу, схожий документ Польща підписала у серпні 1939 р. з Британією.

Основними причинами укладення цих договорів були претензії з боку Німеччини на «польський коридор», Данциг і вимоги провести через північну Польщу екстериторіальну німецьку автостраду. Німці також претендували на округ Мемель з центром у Клайпеді, що з 1923 р. належав Литві.

Після захоплення Німеччиною Чехословаччини територія Польщі опинилася у стратегічно невигідному становищі - на заході, півночі й півдні вона стала межувати з Німеччиною.

3.