Зовнішньополітичні пріоритети провідних країн світу у ЗО-х рр. XX століття.

Вектори зовнішньої політики США. У зовнішніх відносинах американська адміністрація проводила політику «доброго сусіда» щодо країн Латинської Америки. США відмовилися від воєнного втручання, натомість уклали з латиноамериканськими країнами взаємовигідні торговельні угоди.

У 1933 р. США визнали CPCP, що було великою перемогою Сталіна. Чому США пішли на встановлення дипвідносин зі CPCP? До цього часу японці повновладно господарювали в Маньчжурії, що межувала з CPCP. Американці прагнули щільніше включити CPCP у політику «балансів сил» в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Очікувалося, що протиборство між Японією й CPCP дозволить Америці піднятися над цими двома державами й розв'яже американцям руки в Китаї. Одночасно Америка стрімко розкручує своє військове виробництво: робляться величезні держзамовлення на нові лінкори й авіаносці, відбувається різке (у рази) збільшення випуску воєнних літаків, боєприпасів і т. д. Ці заходи, до речі, розглядаються в США як один зі шляхів виходу з економічної кризи.

У 1935 р. прийнято закон про нейтралітет — заборонено постачати зброю у воюючі країни, знизилися темпи розвитку військової промисловості. Головною причиною прийняття цього рішення стало те, що у США був невеликий флот, слабкі сухопутні сили, на 1940 р. вони мали лише 400 танків. Під час Другої світової війни Рузвельт визнав помилкою прийняття цього закону.

Загострення англо-німецьких і англо-японських суперечностей. У 30-ті роки загострилися англо-німецькі протиріччя. Англійській уряд боявся, що Гітлер буде претендувати на свої колишні колонії, котрі перейшли в англійське володіння після Першої світової війни. Тому Англія і Франція, уряди і народи яких важко перенесли Першу світову війну і не бажали розпочинати нової, пішли на максимальні поступки Німеччині в Європі.

Японія в секретному «меморандумі Танакі» визначила території своєї експансії - Китай, Південно-Східна Азія, акваторія Тихого океану.

Франко-німецькі відносини. Радянсько-французький та радянсько-чехословацький пакти 1935 року. Французьке керівництво боялося Cyxonynioro вторгнення німецьких військ, тому максимально укріплювало оборонні споруди вздовж франко-німецького кордону - «лінію Мажіно», а також шукало союзників на сході Європи як противаги Німеччині.

Крім того Франція намагалася забезпечити собі панування в Європі (МЗС Франції тривалий час очолював А. Бріан). Головним своїм досягненням Бріан вважав Локарнські угоди і пакт Бріана-Келлога, за що й отримав прізвисько «Апостол миру». У 1935 р. підписано франко- радянський пакт про взаємну допомогу і договір про воєнні гарантії Чехословаччині у разі нападу на неї третьої країни. Допомога CPCP була можлива тільки після надання допомоги Францією. Уряд Даладьє, прагнучи поліпшити відносини з Німеччиною, не прореагував на загарбання останньою у 1936 році Рейнської демілітаризованої зони. А Мюнхенський договір, що віддавав Чехословаччину на поталу Гітлеру, порушив попередні франко-чеські угоди.

Коли Гітлер заявив свої претензії на регіон Судетів у Чехословаччині, то у вересні 1938 р. у Мюнхені Великобританія, Франція, Німеччина та Італія підписали пакт, результатом якого стало загарбання і розчленування Чехословаччини. Британія не бажала вступати у бойові дії проти Німеччини. Чемберлен вважав, що обмеження Німеччини за Версальським договором вже привели до влади Гітлера, тому треба піти на деякі поступки Німеччині, аби до влади не прийшов ше більш реакційний діяч, — було взято курс на «умиротворення агресора», тобто Німеччині надавалися певні територіальні поступки в Європі в надії не допустити загальноєвропейської війни 3 початком Другої світової війни стала зрозумілою помилковість такої політики, і до влади прийшов противник політики «умиротворення агресора» консерватор У. Черчіль.

Відмова Німеччини від дотримання статей Версальського договору.

У березні 1935 р., після січневого плебісциту, Саарський басейн залишився у складі Німеччини. Тоді ж Німеччина відмовилася від статей Версальського договору, за якими їй іаборонялося маги авіацію - було розпочато створення військово-повітряного флоту нацистської Німеччини (Люфтваффе}. Гітлер запровадив загальну військову повинність, заміст професійного Рейхсверу розпочалося формування за призовом Вермахту (36 дивізій). У 1935 р. було також укладено з Англією морську угоду, за якою Німеччина отримала право на надводний флот (35 % тоннажності від англійського) та підводний флот (45 % тоннажності від англійського)

У березні 1936 р. німецькі війська введено у Рейнську демілітаризовану зону.

25 жовтня 1936 р. підписано воєнну угоду між Німеччиною та Італією про розмежування сфер впливу на Балканах і в Дунайському басейні, про спільну боротьбу проти Іспанської республіки і визнання захоплення Ефіопії Італією.

25 листопада 1936 р Німеччина і Японія підписали угоду про спільну боротьбу проти Комінтерну — Антикомінтернівський пакт, до якого у 1937 р. приєдналася Італія.

12 березня 1938 р. здійснено аншлюс («возз’єднання) Австрії та Німеччини 10 квітня 1938 р. було проведено плебісцит, на якому 99,7 % австрійців, які мали право голосу, підтримали аншлюс.

Внаслідок укладення 29-30 вересня 1938 р. Мюнхенської угоди, у березні 1939 р окупована Чехословаччина. Чехія під назвою «протекторат Богемії та Моравії» увійшла до складу Рейху, Словаччина стала незалежною державою на чолі з фашистом Tico. Тешиньска область Чехо- Словаччини перейшла до Польщі.

Цього ж 1939р. Німеччина висунула територіальні претензії до Литви та Польщі.

Всі свої заходи по відродженню німецької військової могутності Гітлер виправдовував іаірозою капіталістичній Європі з боку CPCP та російського більшовизму. Дійсно, постійна більшовицька класова пропаганда світової революції разом з підривною діяльністю Комінтерну змушували правлячі кола Заходу миритися з відновленням військової могутності нацистської Німеччини⁶¹.

Експансіоністські претензії Італії. Італійський лідер Муссоліні бажав відродити велич колишньої Римської імперії, захопити колонії в Африці, перетворити Балкани на сферу впливу Італії, а Середземне море — у внутрішнє Італійське морс.

У жовтні 1935 р італійські війська вторглися на територію незалежної Ефіопії і розгорнули наступ на її столицю Аддис-Абебу. Рада Ліги Націй оголосила Італію агресором, зобов'язала всіх членів Ліги застосувати до Італії економічні санкції. Ефіопські війська, озброєні примітивною стрілецькою зброєю, не змогли протистояти 500-тисячній італійській армії, яка мала авіацію й ганки. До травня 1936 р. вся Ефіопія була завойована і об'єднана з Еритреєю та Італійським Сомалі в Італійську Східну Африку.

Муссоліні підтримав майже усі зовнішньополітичні акції Гітлера, розраховуючи, що останній віддасть йому значну частину Австрії. Дуче підписав Мюнхенський договір, допомагав іспанським фашистам. У квітні Італія окупувала Албанію, у травні 1939 р. — уклала з Німеччиною договір про військове і господарське співробітництво (Сталевий пакт).

Зовнішньополітична доктрина CPCP. У своїй зовнішній політиці сталінське керівництво намагалося поєднати два принципи — захист державних інтересів CPCP і підтримка світового революційного руху. За допомоги створеного Леніним ще у 1919 р. Комінтерну, що поступово перетворився на філіал радянської розвідки, Сталін здійснював керівництво світовим

*' Політична історії України. XX CT.: У 6 т,! Редкая : І.Ф. Kypac (голом) та іи. — К.: Генеза, 2002—2003 - Т. 4. - С. І9.

CPCP на чолі зі Сталіним проводив «подвійну гру» - офіційно через НКЗС, який очолював М. Литвинов, проводилася миротворча політика, спрямована на підтримку миру в Європі, неофіційно, через Комуністичний Інтернаціонал (Комінтерн), робилося все можливе для спровокування війни у Європі між «капіталістичними хижаками».

ПОГЛЯД ІСТОРИКА

Про те, шо Комінтерн є світовою комуністичною організацією, сказано у першому параграфі цієї організації. Тут же визначалося її головне завдання: «Будучи вождем і організатором світового революційного руху, носіїв принципів та цілей комунізму, Комуністичний Інтернаціонал бореться... за створення Всесвітнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік...». Така постановка питання, по суті, була оголошенням війни всьому світу.

РКП(б), у відповідності до уставу Комінтерна, була однією з його секцій, проте грала головну роль... Комінтерн служив інструментом зовнішньої політики РРФСР, а згодом - CPCP. В той час, як по лінії Народного комісаріату закордонних справ більшовицьке керівництво добивалося міжнародного визнання, по лінії Комінтерну воно намагалося дезорганізувати західне суспільство, провокувати в ньому соціальні конфлікти, розпалювати революції. Закордонні компартії були слухняними виконавцями волі керівництва РКП (б): «Постанови Виконавчого конгресу Комуністичного Інтернаціоналу обов’язкові для всіх секцій Комуністичного Інтернаціоналу і повинні негайно втілюватися в життя».

Цурганов Ю. Белоэмигранты и Вторая мировая война. Попытка реванша. 1939-J 945. -M., Центрполиграф. - 2010

Однак після заміни на посту голови НКЗС М. Литвинова на В. Молотова, у 1939 р., Сталін пориває зв'язки з демократичними країнами Європи і 23 серпня 1939 р. підписує з фашистською Німеччиною договір про ненапад — пакт Ріббеїпропа-Молотова, за таємним додатком до якого було поділено Східну Європу на сфери впливу. Договір розв'язав руки Німеччині для війни проти Англії і Франції і був однією з причин Другої світової війни.

Польща орієнтувалася на союз із Францією і країнами Малої Антанти (Румунія, Югославія, Чехословаччина). Дещо покращилися відносини з Німеччиною — у 1934 р. підписано декларацію про незастосування сили, однак у 1939 р.

Отже, ми спостерігаємо три сили у світі й у Європі, від взаємодії яких залежало, бути війні або бути миру (причому дві з цих сил були тоталітарними):

• фашистський режим в Італії та нацистський в Німеччині, мілітаристський у Японії — вони розуміють один одного й усі скоординовано виступають разом;

• сталінський Радянський Союз, який виступає, як окрема сила;

• ліберальні демократії Заходу (Велика Британія, Франція, США).

2. Утворення двох вогнищ війни у світі. Вісь «Берлін-Рим-Токіо».

Зростання агресивності Японії. Одним з головних наслідків світової економічної кризи 1929-1933 рр. стало загострення боротьби між країнами «другого ешелону розвитку» (Німеччина, Італія, Японія) і передовими індустріальними країнами (Британія, Франція, США) за ринки збуту, джерела сировини. Німеччина прагнула позбутися обмежень, накладених на неї Версальським договором, і стала на шлях перегляду кордонів і реваншу за програну війну.

Японія прагнула встановити своє панування у Китаї і басейні Тихого океану. Вона першою стала на шлях загарбання, тому, наприклад, китайські історики вважають датою початку Другої світової війни вересень 1931 р., коли японські війська розпочали бойові дії проти Китаю і невдовзі

окупували Маньчжурію — важливу в стратегічному і економічному відношенні частину Китаю. Тут проживали 40 млн. чоловік, видобувалося 93 % китайської нафти, проходило 40 % залізниць. Війна розпочалася з провокаційного вибуху, влаштованого японцями на залізниці неподалік Мукдену. Воєнні дії тривали три місяці і закінчилися перемогою японців, хоча кількість японських військ становила 14 тис., а китайських — 100 тис. чоловік. Правляча верхівка Китаю не вжила заходів для оборони країни, обмежившись поданням скарги до Ліги Націй. Лише в лютому 1933 р. остання прийняла резолюцію, що засуджувала загарбання Маньчжурії і вимагала її повернення Китаю. У відповідь Японія у березні 1933 р. вийшла з Ліги Націй.

На 1 березня 1932 р. Японія загарбала весь Північно-Східний Китай. Тут була створена маріонеткова держава Маньчжоу-Го на чолі з останнім китайським імператором Пу І. Захоплена Маньчжурія стала базою для подальшої агресії Японії в Китаї.

Діяльність Ліги Націй в умовах наростання воєнної небезпеки. Агресивні дії Німеччини у 1935-1936 рр. не викликали активного опору з боку Англії і Франції. Голови урядів цих держав вважали, що Німеччина може повернути свої території, які у неї були відібрані за Всрсальським договором. Крім того, англійський прем'єр Н. Чемберлен боявся, що Німеччина буде претендувати на свої колишні колонії, які після Першої світової війни відійшли до Британії.

Ліга Націй дуже слабко реагувала на дії держав-агресорів. За роки її існування не було покарано жодного аїресора, не надано допомоги жодній країні жертві агресії. Коли Японія напала на Північно-Східний Китай, рада Ліги Націй лише висловила надію, що обидві сторони нормалізують свої відносини. У 1933 р. обидві країни-агресори — Японія і Німеччина вийшли з Ліги. Під тиском світового співтовариства Ліга Націй оголосила аїресором Італію і запровадила економічні санкції проти неї, які фактично у життя впроваджені не були. По суті, Ліга Націй нічого не зробила у відповідь на акти агресії, а захоплення Австрії Німеччиною навіть не обговорювалося у цій міжнародній організації'. Ліга не змогла попередити Другу світову війну і була розпущена у квітні 1946 року.

Напад Італії на Ефіопію. Здійснюючи свої аїресивні наміри, Італія у жовтні 1935 р. ступила на територію Ефіопії, яка мала величезні сировинні багатства, важливе стратегічне положення контролювала вихід з Середземного моря до Індійського океану. До травня 1936 р. Ефіопія була захоплена, а італійський монарх став «Королем Італії та Імператором Ефіопії». Негус (монарх) Ефіопії Хайле Сілассіє змушений був залишити країну. Гітлер був не дуже задоволений такими діями Італії. У квітні 1939 р. італійські війська увійшли до Албанії. Албанія офіційно опинилася під «протекторатом» Італії — два королівства об'єднано.

Вторгнення Японії до Центрального Китаю. У липні-серпні 1937 р. Японія розпочала загарбання Центрального Китаю. Захоплено Пекін, Шанхай, Нанкін. Ліга Націй усунулася від розгляду скарги Китаю на агресивні дії Японії і обмежилася «моральною підтримкою» китайського уряду. Міжнародна конференція, скликана з цього питання, визнала провину Японії в порушенні міжнародних угод і більш нічого.

У липні 1938 р. японські війська напали на радянську територію в районі озера Хасан на кордоні з Кореєю. А у травні - серпні 1939 р. Японія розпочала широкомасштабний наступ на Монголію. Спільними діями радянських і монгольських військ японці були зупинені на річці Хаїхін-Гол. Саме тут проявився воєнний талант майбутнього радянського маршала І. Жукова.

Вісь «Берлін-Рим-Токіо». Країни, незадоволень Версальсько-ІЗашингтонською системою, що склалася після перемоги Антанти у Першій світовій війні, - Німеччина, Італія та Японія неминуче зближувалися одна з одною.

У жовтні 1936 р. між фашистською Італією (Б. Муссоліні) та нацистською Німеччиною (А. Гітлер) було підписано протокол про співробітництво, який став першим кроком до створення союзу країн-аіресорів - утворено «вісь Берлін-Рим».

25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія підписали «Антикомінтернівський пакт», який передбачав взаємне інформування про діяльність Комінтерну і компартій у своїх країнах. Договір не був спрямований проти CPCP, і Сталіну навіть пропонували приєднатися до нього. Щоправда, у радянського диктатора вистачило розуму відмовитися.

Через рік, 6 листопада /937 р. до Ангикомінтернівського пакту приєдналася Італія. Таким чином було створено союз трьох держав-агресорів - «вісь (або трикутник) Берлін-Рим-Іокіо». 24 лютого 1939 р. до Ангикомінтернівського пакту приєдналися хортистська Угорщина та Маньчжоу-Го, 27 березня - франкістська Іспанія.

22 травня 1939 р. в Берліні між Німеччиною та Італією підписаний терміном на 10 років «Пакт про дружбу й союз між Німеччиною й Італією», більш відомий як «Сталевий пакт». З боку Німеччини його підписав міністр закордонних справ Й. Ріббентроп, Італії - зять Муссоліні граф Г. Чіано.

2.