Загальна характеристика країн Африки та Латинської Америки в першій половині XX століття.

Національно-визвольний рух в Північній Африці. Здобуття незалежності Єгиптом. Африканський континент, крім Ефіопії і Ліберії, являв собою колонії Франції, Бельгії, Іспанії, Італії, Португалії, Британії.

У 1918 р. у Каїрі утворюється комітет «Вафд» (Єгипетська делегація), який поступово перетворюється на партію, що очолила рух за незалежність країни. Масштаби цієї боротьби змушують метрополію у 1922 р. підписати декларацію про незалежність Єгипту, але фактично британці мали у цій країні великий вплив і після її прийняття.

У Марокко, в гірській місцевості Риф, у 1921-1926рр. існувала так звана Рифська республіка, на чолі якої стояв обраний повстанцями президент. Там існували народні збори як законодавчий орган влади. Жителі республіки вели боротьбу з французькими та іспанськими колонізаторами.

Країни й території Тропічної і Південної Африки. Тропічна Африка була найбільш відсталим регіоном світу. Вона складалася з Британської Західної Африки (Замбія, Сьєрра-Леоне, Золотий берег, Нігерія), Французької Екваторіальної і Західної Африки, Бельгійського Конго, Британської Східної Африки.

Західна Африка — регіон найбільш активного у Тропічній Африці національно-визвольного руху. Так, у Нігерії в 1918 р. відбулися масові селянські повстання. Британський уряд навіть змушений був ввести гам Конституцію, за якою виборче право надавалося невеликій частині місцевого населення.

На сході Африки центром національно-визвольного руху стала Кенія.

Найбільш економічно розвинутим регіоном була Південна Африка. Лідером національно- визвольного руху в Південній Африці був Африканський національний конгрес, утворений 1923 року.

Особливості економічних і політичних процесів у Латинські Америці. Вплив іноземних держав. Латинська Америка — регіон, розташований у Західній півкулі між південним кордоном США на півночі і Антарктидою на півдні.

Він включає частину Північної, Центральну й Південну Америку, острова Вест-Індії. Тут проживало 5 % населення світу. 2/3 території Латинської Америки займають Бразилія, Мексика та Λ∣>ιrιιιιιιιιι Kill"., ιuι

Kiiiikiiiii іі.ііі ііолодініія США, Англії, Франції були в регіоні невеликими — 2,5 % території і 4,5 % HUI.слепня

І Це до Першої світової війни в Аргентині, Уругваї, Мексиці, Бразилії швидко розвивалося фабричне виробництво, сформувалися національна промислова буржуазія і робітничий клас; у Болівії і Парагваї йшов процес зародження капіталізму. В Аргентині, Уругваї і Чилі більше 5% населення проживали в містах. Однак більшість країн ще залишалася аграрно-сировинним придатком Західної Європи і США. Ix економіка мала переважно екстенсивний аграрно- експортний характер. У сільському господарстві панував латифундизм — поміщицька власність на землю: господарствам з розміром угідь більше 1 тис. га належало 80 % земель в Аргентині, Бразилії, Мексиці, Чилі. В Аргентині 500 поміщиків володіли 29 млн. га, у Бразилії така ж кількість — 27 млн. гектарів. З % населення володіли 60% землі.

Латифундистські господарства на початку XX ст. поступово переорієнтовувалися на ринок, широкого розповсюдження набув найм сільськогосподарських робітників, проте зберігалися оренда і найм землі селянами. Латифундисти орієнтувалися на вирощування й продаж одного- двох видів продукції: в Аргентині — м'яса і зерна, у Бразилії — кави, на Кубі — цукру, в Уругваї — м'яса, у Центральній Америці та Еквадорі — тропічних культур, у Венесуелі — нафти. Розвивалася добувна промисловість: з Чилі експортували мідь і селітру, з Болівії —- олово.

У політичному відношенні всі країни, крім Бразилії (монархія), формально являли собою республіки, в яких політичну владу здійснювала невелика група — переважно латифундисти та промисловці, які спирались на армію.

Орієнтація латифундистів на експорт призвело до підпорядкування національної економіки іноземному капіталу. Панівне місце в економіці регіону займав американський капітал. США втручалися у вну ірішні справи держав, зокрема, в зоні Карибського басейну. З приходом до влади в США Ф. Д. Рузвельта американці проголосили принцип невтручання у внутрішні справи регіону, стали виступати з позицій «доброго сусіда», розвиваючи взаємовигідні торгівельні та інші зв'язки.

іноземні монополії — британські, американські, французькі, а з 30-х рр. німецькі — утвердилися в таких галузях, як залізничний транспорт, добувна промисловість, сільське господарство, торгівля. В Аргентині, Бразилії та Уругваї панував англійський капітал. Англо- американське протистояння в регіоні інколи набувало характеру війни: 1932-1935 рр. — війна між Болівією і Парагваєм за нафтоносний район Гран-Чако. Панаму, Кубу, Нікарагуа перетворено на напівколонії США. Наприкінці 20-х років іноземні капіталовкладення у Латинську Америку зросли у 1,5 рази порівняно з довоєнним рівнем і становили 15 млрд. доларів.

Протиборство демократичних сил та диктаторських режимів в регіоні. У політичному житії регіону значного поширення набули принципи каудилізму («каудильйо» — вождь) — авторитарні режими при збереженні деяких рис парламентаризму. У міжвоєнний період політичні режими в регіоні були такими:

• республіки — в Аргентині, Уругваї, Перу;

• диктаторські режими — на Кубі, в Чилі, Венесуелі;

• авторитарні олігархічні режими — у Бразилії та Колумбії.

Звістки про революції в Європі активізували демократичні рухи в Латинській Америці. Поширювалися ідеї економічної незалежності країн регіону від Європи і США, зміцнювалися принципи парламентаризму, у 1918 — 1925 рр. майже в усіх країнах регіону виникли соціалістичні й комуністичні партії, зросла чисельність профспілок.

У 20-ті рр. розгорнувся рух проти латифундизму та іноземного втручання у внутрішні справи регіону, а наприкінці 20-х рр. він переріс в активну боротьбу проти місцевої реакції та іноземних держав (в Нікарагуа, Сальвадорі, Гватемалі, на Кубі). Популярність фашистських ідей та загроза встановлення фашистської диктатури спричинили створення народних фронтів для протистояння фашизму в Бразилії, Аргентині і Чилі. В останній Народний фронт навіть перебував при владі (1938-1941).

Після економічної кризи 1929-1933 рр., внаслідок якої експорт з регіону і «протився на 35 %, посилився вплив держави на економіку. У ряді країн проведено економічні реформи — у Бразилії президентом Жетуліу Варгасом (1930-1945), на Кубі — президентом Г. Сан-Мартіно, в Аргентині — і| Карденасом (1934-1940), у Чилі — А. Серду:

• частину землі держава викупала у латифундистів і продавала селянам;

• націоналізовано найважливіші галузі промисловості, вжито заходів щодо шхисту національної промисловості;

• встановлено 8-годинний робочий день, мінімальний розмір заробітної плати, пенсії, соціальне страхування, відпустки тощо.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Самостійно опрацювавши параграфи підручника, присвячені Японії, Китаю, Індії, Туреччині, країнам Африки та Латинської Америки, складіть подієво-хронологічну таблицю.

1. Японія. Визначте термін «мілітаризація». Покажіть на карті Японію, її колонії та захоплені у 30­х рр. території Китаю.

2. Китай. Дати характеристику Чан Кайші. Покажіть на карті Китай та основні бойові дії в ході об'єднання країни.

3. Індія. Дати характеристику М. Ганді. Покажіть на карті Британську колонію Індію.

4. Туреччина. Дати характеристику М. Кемалю. Покажіть на карті територію Туреччини, порівняйте Л і територією довоєнної Османської імперії.

5. Країни Африки. Покажіть на карті найбільші колонії європейських держав.

6. Країни Латинської Америки. Визначте термін «латифундизм».

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Визначіть наслідки посилення мілітаризму в Японії для Японії та Китаю?

2. Опишіть революцію в Туреччині, вказавши на карті нові кордони Туреччини.

3. Визначте спільні та відмінні риси розвитку країн Японії, арабського світу та Латинської Америки у міжвоєнний період.

4. Опишіть національні рухи у Китаї, Індії й Африці. Визначте, які країни цих регіонів отримали незалежність у міжвоєнний період.

5. Охарактеризуйте головну політичну особливість країн Латинської Америки

6. Дайте власну оцінку діяльності палітичних діячів: М. Кемаля, Дж. Hepy, Чан Кайші.

7. Поясніть поняття і терміни: «мілітаризація», «латифундизм».

ЛІТЕРАТУРА

1. Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: лідруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл.: профіл. рівень / Т.В. Ладиченко, С.О. Осмоловський. - К.: Генеза, 2010. - С. 75-98.

2. Полянський П.Б. Всесвітня історія. 1914-1939: Підруч. для 10-го кл. загальноосвіт. навч. закл. — К.: Генеза, 2003. —C 194-228

3. Полянський П.Б. Всесвітня історія. 10 клас. - К.: Генеза, 2010. - С. 160-170.

4. Щупак 1.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія. Новітній період. - Запоріжжя, Прем’єр, 2010. - С. 169-181.