Інтелектуально-професійний простір

Цей підпункт зазвичай охоплює опис якісних характеристик спільноти: наявність інтелектуальної чи професійної еліти, процедури підвищення інтелектуального чи професійного статусу, проблеми просування, питання винагороди за підвищення кваліфікації тощо.

Збережені документи дають фрагментарне уявлення про загальний інтелектуальний рівень студентська-викладацької корпорації. Звісно, що звіти про зрізі знання на контрольні роботи не можуть бути референтним матеріалом. Натомість ми звертали увагу на критичні зауваження, що виринали на сторінках протоколів під час раптових зовнішніх перевірок ичи в результаті якогось конфузу, що відкривав реальний стан справ за ширмою парадної звітної документації. Як ми зазначали вище, іспити були тим, що давало можливість контролювати інтелектуальний рівень молоді, котра вступала до інституту. Проте, провінційні виші, як і нині, діяли за принципом залишкового набору, намагаючись не лишити за бортом системи освіти занадто багато абітурієнтів, щоб мати перспективи навантаження для викладачів. Як наслідок, у процесі роботи виявлялося, що у 1930-х рр. молодь показувала низькі мовні знання. Так, були молоді люди, які в диктантах з російської робили 36 помилок і все одно вступали до вишу. Наприклад, А. Белоконь писала з такими помилками слова: «имееться», «не медленно», «за тем», «зделает», «ударте», «розламала», «требувалось» тощо^[135]. Не менше помилок робили абітурієнти й в українській мові «тракторістів», «розгуляєся», «пісьмовий», «перевижчили», «засмальцовані», «люстрико» та ін.¹. Однак, це не перешкоджало перебуванню у колективі.

Однак, це не перешкоджало перебуванню у колективі. Скажімо, під час набору до вишу у 1936 р. студент-вступник в середньому робив 2,2 орфографічних, 3,7 пунктуаційних та 0,6 стилістичних помилки. Як свідчили підрахунки самих лубенців, найбільше помилок під час написання диктантів робили випускники технікумів, дев’ятирічок та підготовчих курсів (8,6 на студента), найменше - робітфаківці (5,8 на людину).