Бюджет часу

Опис повсякдення замкненої групи передбачає відтворення наповнення робочого часу колективу (у нашому випадку - час на навчання, роботу, практики, на господарську діяльність) та дозвілля (охарактеризоване за видом (активне та пасивне), за тривалістю (короткочасне, довготривале, епізодичне), за періодичністю (щоденне, щотижневе, відпускне, святкове), за джерелом організації (чисте (індивідуальне), інституційне (ініційоване спільнотами), та віддалене (умовно дозвіллєве), за типом (культурне, освітньо зорієнтоване, розважальне, інтерактивне, «одомашнене» дозвілля (поєднання праці та відпочинку та роботи в домашніх умовах), творчість в години дозвілля, сільськогосподарська праця у вільний час, дозвілля на свіжому повітрі, рекреаційне, спортивне, політичне, релігійне)¹.

Традиційне асоціювання початку навчального року з 1 вересня навряд чи було таким для лубенських освітян у 1920-1930-х рр. Так, Постанова РНК СРСР «Про загальну початкову освіту» заявила про потребу з 1930 р. почати навчання у школах з осені (без указівки до дати)^{[142] [143]. Згідно з постановою від 3 вересня 1935 р. РНК СРСР «Про організацію навчального року та впровадження розпорядку в початковій, неповної середній та середній школі» навчальний рік офіційно мав починатися з 1 вересня[144]. Припустимо, що таке визначення дати для педагогічних вишів з’явилося у той же час. Хоча явища «пізнього навчального року» траплялися і надалі, коли у державі усталився день початку навчання - 1 вересня. Правда, його причини були цілком об’єктивними. Наприкінці 1930-х рр. виші відійшли від системи роботи за триместрами. Її заступив поділ року на семестри. Документи Держархіву Полтавщини не фіксують розпоряджень про специфічні дати початку чи кінця навчального року в Лубенському педінституті у 1930-х роках. Крайні дати документів з фонду також не фіксують того, коли закінчувався офіційний навчальний рік.}

У документах знайдені лише опосередковані свідчення про початок та кінець навчального року. Так, відомо, що призначений відповідальним організатором екстернату інституту М. А. Куляк розпочав роботу відділення з 19 вересня 1936 р.¹. Щодо кінця навчального року, дирекція інституту просила радіостанцію Лубен вимкнути всі радіоточки, що знаходилися по гуртожитках та в радіоаудиторії закладу освіти з 5 липня 1936 р. у зв’язку з закінченням навчання 28 червня^{[145] [146].}

Навчальний рік, за узгодженим з НКО графіком, мав тривати 210 робочих днів, таким чином робочий тиждень, затверджений Міносвіти, мав 37 годин. Ідеальний графік включав 5 днів по 6 уроків і один по 7 уроків тривалістю по 45 хв^[147]. Із документів 1930-х років відомо, що Лубенський виш увів суворий графік життя для молоді. О 7 ранку оголошувався загальний підйом. Далі - сніданок упродовж години (із 7:00 до 8:00). Навчання розраховувалося на 6 год. - з 8:00 до 14:00, після чого у молоді був час на обід та відпочинок (з 14:00 до 17:00). За ним слідувало регламентоване опанування навчального матеріалу упродовж 3 годин до вечері (з 20:00 до 21:00)^{[148] [149]. Адміністрація навіть виділила окремий час на відвідування кіно та парку культури, напевне, керуючись принципом, що «темінь - друг молоді», у пізній час: з 21:00 до 24:005. Зауважимо, що з урахуванням існування подібних розпорядків в інших вишах України, це був доволі ліберальний розклад, який дозволяв студентству відпочити.}

Свій навчальний розклад мали й студенти та викладачі екстернату. Наприклад, у 1937 р. цей відділ Лубенського учительського інституту працював зі слухачами кожен третій та п’ятий день шестиденного тижня з 18:00 до 22:00^[150]. По Україні з 1920-х рр. обсяг тижневого навантаження на студента з теоретичними та практичними курсами мав бути у межах 30­36 год. За умови читання лише теоретичних курсів на початку періоду начитки - від 24 до 28 год. на тиждень^[151].

У кінці 1930-х рр. навіть робота у читальному залі була суворо регламентована по годинах, які не залежали від загальних годин роботи бібліотеки з 10:30 до 19:00. Так, молодь Лубенського учительського інституту мала змогу насолодитися творами письменників по буднях із 14:00 до 17:00, а періодикою двічі на день: з 10:00 до 14:00 та з 15:00 до 21:00^[152]. Хоча доступ до літератури мали не всі. Наприклад, студенти- екстерни чомусь не могли читати періодики^[153].

Організація навчального процесу не була ідеальною. Траплялися випадки, коли дисципліни починалися одразу з практичних та лабораторних занять без начитування лекцій. Проблема була не лише у недбалості складання розкладів, але й у відсутності кадрів. Так, на початку 1936 р. відсутню лектуру не було кому замінити фізично, тому студентам пропонували навчальний матеріал розглянути самостійно, продемонструвавши на практичних заняттях уже готові навички^[154].

Питання перевантаження у таких умовах було очевидним. Причому надмірна робота була як у студентів, так і у викладачів. Однак, у 1930-х роках питання перевантаження мало зовсім іншу конотацію, ніж воно має нині. Це був час стаханівського руху, коли більше означало краще. Тих, хто працював понад норму гордо називали ударниками - у тому числі й освітян. Так, викладач Кауць вважався передовиком, бо, не дивлячись на перевантаження, додатково читав студентам понаднормові години для поновлення знань з української мови^[155].

Практика як форма організації робочого часу стала можливістю для студента жити на межі двох спільнот - колективу педінституту та школи.

тривалих спроб зміг домовитися лише з трьома школами міста (№№1, 2 та 6) про те, аби вони пустили на свій поріг студентів¹.

Питання організації вільного часу в офіційних документах представлено також бідно. До суворо регламентованого графіку роботи слід додати політичне дозвілля. Воно в радянській Україні означало обов’язкове відвідування зборів та засідань. Комсомольські збори забирали багато часу майбутніх педагогів з Лубен. У кінці 1930-х рр. вони щотижня «крали» час майже 20% контингенту молоді, що здобувала вищу освіту^{[157] [158]. Поруч із ними існували офіційні свята, які студенти теж мусили відвідувати у якості активних чи пасивних учасників дійства. Звісно, що більшість свят із переліку були ідеологічними і часто ставали продовженням навчання. Серед традиційних роковини Жовтневого перевороту у Петрограді, річниці з дня смерті поетів, літературні вечори типу «Пушкін, його життя і творчість» з читками творів, науковими доповідями та деклараціями поезії[159] [160].}

Специфічною категорією організації дозвілля було військово- спортивне виховання.

Для регулярного проведення подібних занять в інституті утворили хімічну, пожежну, санітарну групи, групу охорони революційного порядку та призначили начальника сховища^[161]. Вони мали проводити періодичні заняття з усіма записаними до їхнього складу педагогами та студентами. Заняття мали чітку практичну спрямованість. Заклад освіти отримав боєприпаси дрібнокаліберних патронів на 10 тис штук, масло для гвинтівок та мішені¹. Політична складова таких зборів забезпечувалася читанням новин та ідеологічно вивірених лекцій під час зборів та до відповідних дат. Скажімо, воєнна підготовка у 1936 р. крутилася навколо потреби в разі чого стати на бій з країнами Заходу і підтримати іспанських комуністів. На підтвердження гіпнотичному впливу військового виховання серед освітян наведемо заклики з дня святкування 19-ї річниці Жовтневого перевороту: «Капіталізм і його скажені прислужники-фашисти готують нас на війну. Вони хочуть роздавити революцію іспанського народу. Вони хочуть знищити пролетарську революцію й нашу соціалістичну країну. Привіт братам і сестрам - іспанським працівникам, що геройськи борються проти озвірілих фашистських банд. Смерть ворогу народів!»^{[162] [163].}

Для підтримки відчуття постійної бойової готовності виш проводив контрольні тренування. Проте, вони свідчили про протилежне. Так, під час контрольного тренування тривоги 21 квітня 1936 р. виявилося, що уся пожежна група викладачів бродила інститутом без вогнегасників, а самих вогнегасників на місцях теж не було; революційна група не стояла на постах, санітарна група не була у кабінеті лікаря, хімічна група зібралася натовпом у коридорі, а не почала роботу у дворі навчального закладу. Студенти не демонстрували обізнаності взагалі. Вони гуляли по коридорах, у дворі, сиділи у кабінетах, не реагували на сигнал хімічної тривоги. Студентка І курсу біологічного факультету Заградська спокійно обідала, як і студентка ІІІ курсу робітфаку Лисенко. Педагогічний персонал не йшов до сховища і не вів туди підопічних. Не дивно, що директор закладу вищої освіти Потімков був розлючений результатами контрольної перевірки^[164].

Заради справедливості зауважимо, що паралельно з перегинами у військовій підготовці, все ж відбувалося налагодження спортивного сектору. Фізкультурний зал мав стати місцем не лише занять, але й проведення активного дозвілля. У 1936 р. Лубенський інститут отримав кошти для його дообладнання. Дирекція зробила великі закупи: придбали 12 пар спортивного взуття по 35 крб. (420 крб.), 12 пар гетр по 8 крб. (96 крб.), 24 пари спортивних костюмів за 121 крб. (264 крб.), купили для зали новий інвентар (паралельні бруси, мати, кільця, канат, три шведські лави, полегшений диск, нормальні та полегшені ядра й м’ячі для кидання, жердину для стрибків - разом на 2 тис. 580 крб.¹