ОРГАНИ ВЛАДИ
До пріоритетних завдань, які мала вирішити УНР, належала насамперед проблема державного апарату, успадкованого від Тимчасового уряду та пізніше дещо модифікованого. Органи державної влади становили продукт революційної творчості в центрі й на місцях, а тому характеризувалися різнорідністю, їхня уніфікація, становлення гілок влади та розподіл повноважень, зрозуміло, потребували часу й тісної співпраці тих осіб, яким населення делегувало повноваження і дало поважний вотум довіри.
Номінально структура органів влади на українських землях на листопад 1917 р. мала такий вигляд: законодавчий орган - Центральна Рада, виконавчий - Генеральний Секретаріат, який до проголошення III Універсалу був вищим органом Тимчасового уряду, а з січня 1918 р. мав назву Рада Народних Міністрів.
У назві центрального органу виконавчої влади простежуються цікаві конотації: секретарства існують за автономної України, міністерства є ознакою незалежної держави. Творці Генерального Секретаріату через назву підкреслювали вторинність І підпорядкованість своїх повноважень щодо російського федеративного уряду. Судову гілку влади утворювали Генеральний, апеляційний, міські, повітові та дільничні суди.
Виконавча владна вертикаль УНР являла собою систему губернських і повітових комісарів. На чолі губерній стояли губернський комісар та губернська рада об’єднаних громадських організацій (які мали скласти повноваження після виборів до губернських народних рад). Комісарів призначало Генеральне секретарство (після IV Універсалу - міністерство) внутрішніх справ. У повітах система дублювалася. Поступово, після проведення виборів до органів місцевого самоврядування, що розтягнися у часі, ради об’єднаних громадських організацій припиняли свою діяльність.
Окрім того, з 28 (15) лютого 1918 р. у місцевостях, що перебували у військовому чи обложному стані, було запроваджено посади губернських і повітових комендантів1, а в місцях дислокації військ Центральних держав діяли, відповідно, австрійські чи німецькі коменданти.
Місцеве самоврядування було представлене губернськими, повітовими та волосними земствами (з 19 грудня - народними радами та їхніми виконавчими органами - народними управами[12] [13]), а також міськими думами.На час проголошення УНР у багатьох адміністративних одиницях уже були проведені демократичні вибори до земств, відбулися їх перші засідання. Так, у Київському повіті вибори до повітового земства відбулися 28-30 (15-17) жовтня[14], до волосних земств Уманського повіту - 23 (ю) вересня, до Уманського повітового земства - 21 (8) жовтня[15], до волосних земств Роменського повіту - 2 вересня (20 серпня)[16], до Гадяцького повітового земства -
Mana Української Народної Республіки. Видавець - типографія «Южная экспедиция», Харків, 1918.
З фондів Державного архіву Сумської області
21 (8) жовтня1. Тож потреба у радах об’єднаних громадських організацій поступово відпала.
Щоправда, через складну політичну ситуацію та зовнішнє військове вторгнення в Україну виникла проблема виборів до губернських народних рад (земств). Так, перше засідання Полтавської губернської народної ради відбулося наприкінці грудня 1917 р.[17] [18], Катеринославського губернського земства (губернської народної ради) - у січні (сформувалося три фракції: меншовики, російські есери та українська фракція; зібрання обрало нову губернську народну (земську) управу)[19], а Подільської - лише за кілька днів до гетьманського перевороту - 22-26 (9-13) квітня 1918 року[20]. Поточне життя ставило перед владою УНР завдання, для яких бракувало відповідних бюрократичних утворень. Наприклад, гостро постало питання відстрочок в армії. Чимало військовослужбовців російської армії долучилися до національного руху, брали участь у різноманітних з’їздах, де їх обирали до різних новостворюваних органів. Найчастіше військові брали участь у громадській і політичній роботі за рахунок власного вільного часу - відпусток, лікарняних, у позаслужбовий час. Однак це могло бути прийнятним лише для громадської роботи. Праця ж у державних установах передбачала легальні звільнення з військової служби. Інакше це розцінювали б як дезертирство. За російським законодавством таку проблему розв’язували комітети з відстрочок. В умовах революції громіздка імперська бюрократична система не поспішала надавати дозволи не повертатися на місце несення військової служби новим українським чиновникам. Тому 27 (14) листопада Українська Центральна Рада ухвалила[21] закон, яким створила Головний комітет із відстрочок при Генеральному секретаріатові військових справ.
Еще по теме ОРГАНИ ВЛАДИ:
- ОРГАНИ ВЛАДИ
- Прихід до влади більшовиків.
- лекція 7. Україна на початку ХХ ст. Українська національна демократична революція 1917-1920 рр.
- Створення і реорганізація органів влади незалежної Української держави
- Сталінська конституція
- Фактичне здійснення влади
- Радянська влада в Україні 1919 року. Перша радянська конституція
- Початок перебудови
- Прорахунки та здобутки уряду ЗУНР
- Жовтневі події 1917 р. у Києві. Проголошення Української Народної Республіки