Жовтневі події 1917 р. у Києві. Проголошення Української Народної Республіки

Телеграфні повідомлення про більшовицький І переворот у Петрограді почали надходити до Києва з другої половини дня 25 жовтня Але заклики київських більшовиків на спільному засіданні виконкомів рад робітничих і солдатських депутатів підняти повстання і захопити владу не ма­ли успіху

Того самого дня на вечірньому засіданні Малої ради з участю представників різних політичних і громадських організацій було створено Крайовий комітет охорони революції в Україні, який підлягав Центральній Раді Йому підпорядковувалися з ме­тою охорони революції всі органи влади означеної території, а також усі сили революційної демократи До комітету поряд з представниками УЦР та ук­раїнських політичних партій увійшли представники російської та єврейської демократи, зокрема біль­шовики Г Пятаков, И Крейсберг, В Затонський

Події у Петрограді й пов’язані з ними місцеві проблеми перебували в центрі київського політич­ного життя Українська більшість УЦР не вислови­ла співчуття Тимчасовому урядові, але й не підтри­мала більшовиків, а відповідальність за те, що діялося в Петрограді, покладала як на уряд, так і на більшовиків

Звичайно, цієї позиції не поділяли проурядові кола Києва, зокрема командування штабу KBO, вороже наставлене до українців Воно засудило створення Крайового комітету охорони революції Присутність у цьому комітеті більшовиків послу­жила формальною причиною для невизнання його чинності Напруження у стосунках штабу з УЦР чимдалі зростало.

Щоб не роздмухувати конфлікт і максимально розширити свою платформу, тобто привернути на свій бік якнайбільше демократичних організацій УЦР 27 жовтня ухвалила резолюцію про владу в країні, де наголошувалося на необхідності переходу влади „до рук усієї революційної демократи', а не до рад робітничих і солдатських депутатів, які „ста­новлять лише частину революційної демократи" Висновок був такий „українська ЦР висловлю­ється проти повстання в Петрограді й енерпйно бо­ротиметься з усякими спробами підтримати бунти в Україні" До Крайового комітету додатково було включено двох представників козачого з’їзду, двох — міської думи й представника військового округу

Проте наслідки виявилися невтішними Штаб округу, знехтувавши резолюцію, відмовився ВІД співробітництва з Крайовим комітетом, а більшови­ки заявили про свій вихід з Малої ради В ніч на 28 жовтня Крайовий комітет охорони революції прий­няв рішення про саморозпуск і виніс це питання на розгляд Малої ради, аргументувавши свою дивну за екстремальних умов акцію, небажанням відповідати за можливий розвиток подій Мала ра­да, обговоривши на своєму надзвичайному засіданні рішення Крайового комітету, почала шу­кати виходу із становища, що склалося

28 жовтня до Києва прибула з фронту підтрим­ка штабові KBO козача дивізія та загони чехосло- ваків Командування округу вважало, що в нього достатньо сил, аби перехопити ініціативу і завдати удару найрадикальніше настроєним елементам — більшовикам Оточивши о 18 год Марийський па­лац, частини штабу KBO заарештували утворений напередодні більшовицький ревком

Контроль над становищем у місті було втраче­но, що призвело до збройних інцидентів на Пе- черську Радянська література зображала їх як ге­роїчний збройний виступ робітників і солдатів на підтримку радянської влади, перемогою якого „підступно скористалася Центральна Рада" На наш погляд, жовтневі події у Києві ще чекають спеціального неупередженого дослідження

З того, як розгорталося повстання, можна зро­бити висновок про його цілковиту непідготов­леність Не було ні оперативного плану, ні чітко ви­значеної мети Сутички, що мали локальний харак­тер, точилися, в основному, на Печерську, навколо заводу „Арсенал" У неділю там налічувалося 200­250 бійців, частину яких становили робітники, а в понеділок — до 700 чоловік Дивує і мізерна кіль­кість військ, задіяних штабом KBO проти повстан­ців, і їх швидка капітуляція

Події у Києві свідчили про загальну кризу вла­ди, дезорієнтованість суспільства та його політич­ної верхівки Провінція звикла жити за імператива­ми центру Коли ж вони несподівано перестали над­ходити, вона розгубилася, і лише потім постала проблема вибору

28 жовтня Генеральний секретаріат, який кілька днів залишався в тіні, перебрав функції ліквідовано­го Крайового комітету охорони революції 29 жовт­ня В Винниченко інформував сьомі загальні збори УЦР, що Генеральний секретаріат внаслідок політичних подій у Pocn вирішив взяти у свої руки справи військові, продовольчі та шляхи сполучення ЗО жовтня загальні збори УЦР заслухали доповідь M Грушевського про проект конституції України Йшлося в ній про Українську республіку як складо­ву частину федеративної Російської держави Нас­тупного дня загальні збори УЦР поширили владу Генерального секретаріату на Херсонську, Катери­нославську, Харківську, Таврійську (без Криму), Холмську й частково Курську та Воронезьку гу­бернії Тоді ж розпочала свою роботу узгоджуваль- на комісія, якій доручалося розробити умови, не­обхідні для припинення воєнних дій у Києві До 1’1 складу увійшли всі більш-менш впливові ПОЛІТИЧНІ сили міста, в тому числі й більшовики На засіданні комісії було вирішено відновити мир у Києві, виве­сти з нього викликані штабом війська, розформува­ти офіцерські й добровольчі загони, а також реор­ганізувати і демократизувати штаб KBO Рішення засідання повністю спростовує поширену тезу про захоплення влади у Києві Центральною Радою „Повнота влади щодо охорони міста, — зазначало­ся в цьому рішенні, — покладається на Українську Центральну Раду, яка діє разом з органами місько­го самоврядування і радами селянських та робітни­чих депутатів"

1 листопада Генеральний секретаріат призначив на посаду командуючого KBO підполковника Пав­ленка Того самого дня припинився страйк робітників Києва Значна частина червоног- вардійців міста перейшла до загонів вільного козац­тва Хоч більшовицький BPK продовжував існува­ти, він не претендував на владу 1 листопада Л Пя­таков надіслав Раді народних депутатів телеграму, в якій повідомлялося „Дружними зусиллями більшо­вицьких і українських солдатів та озброєних черво- ногвардійців штаб змушений здатися"

Можна сказати, що на той час в Україні не існу­вало політичних сил, впливовіших за Центральну Раду Але питання влади на місцях потребує ре­тельного й ґрунтовного дослідження, бо воно, по- перше, замовчувалося радянською історіографією або грубо фальсифікувалося, а по-друге, вирішува­лося не скрізь однаково Так, у Харкові з надход­женням повідомлення про повстання в Петрограді виник військово-революційний комітет, а рада робітничих і солдатських депутатів проголосувала за утворення об’єднаного демократичного уряду країни По кількох днях вона схвалила акт проголо­шення Центральною Радою Української Народної Республіки

Однак у загальноукраїнському масштабі аль­тернативи УЦР не було Київ поступово перетво­рювався на важливий політичний центр Навколо нього гуртувалися як українські політичні сили, так і організації російських та єврейських революційно- демократичних партій Ця тенденція виразно про­стежується у виступі M Рафеса 26 жовтня на засіданні Київської міської думи Лідер бундівців під впливом більшовицького перевороту заявив „Наше щастя, що ми живемо в Україні, де є Ук­раїнська Центральна Рада, до голосу якої прислу­хається все населення”

Повалення Тимчасового уряду пришвидшило політичну дезінтеграцію Роси, спричинивши утво­рення на її теренах регіональних урядів і проголо­шення автономних державних утворень У листо­паді Білоруська рада у „Грамоті до білоруського на­роду” засудила дії більшовиків у Петрограді й підтримала Комітет порятунку батьківщини і рево­люції, створений у Ставці верховного головноко­мандуючого „Союз об’єднаних горців Кавказу” започаткував уряд Гірської республіки, а в грудні — Тимчасовий Гірсько-Дагестанський уряд 29 листопада в Уфі татарські Національні збори засну­вали Урало-Волзькі штати У грудні загальнока- захський з’їзд проголосив на території Казахстану (тоді Киргизи) Алаську автономію і обрав пар­тійно-урядовий центр „Алаш-орда” Надзвичай­ний загальносибірський обласний з’їзд у Томську прийняв рішення про автономію Сибіру Було ство­рено також Кримсько-татарський національний, Військовий Донський, Кубанський крайовий уряди

7 листопада Центральна Рада ухвалила 3-й Універсал, який проголосив створення Української Народної Республіки у федеративному зв’язку з Російською державою Як територія УНР ним ви­значалися „землі, заселені у більшості українцями”, тобто ті, що на них кількома днями раніше було по­ширено юрисдикцію Генерального секретаріату Крім того, Універсал декларував програму соціаль­но-економічних і політичних реформ, націоналі­зацію землі, запровадження 8-годинного робочого дня, встановлення державного контролю над ви­робництвом, розширення місцевого самоврядуван­ня, забезпечення свободи слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканність особи і житла

Проголошення Української Народної Рес­публіки стало визначною історичною подією, яка знаменувала відродження української державності у XX ст Однак, з погляду сьогодення, текст 3-го Універсалу не може не викликати критичних заува­жень Проголошуючи створення Української На­родної Республіки з метою захисту українського народу від петроградських заколотників, Цен­тральна Рада водночас прагнула „дружнього вели­кого будівництва нових державних форм, які дадуть великій і знеможеній Республіці Pocn здоров’я, си­лу і нову будучність” Таким чином, зваливши на свої плечі основний тягар перетворення Росії на фе­деративну республіку, УЦР добровільно зобов’язу­валася „силами нашими помогти Роси, щоб вся рес­публіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів” На думку Д Дорошенка, „це бу­ло явно непосильне й непотрібне для України зав­дання”

У листопаді 1917 р Центральна Рада діяла, ке­руючись власною ідеологією Навіть 3-й Універсал дався їй не просто До цього акту її підштовхнули зовнішні чинники — події у Петрограді та захоп­лення влади більшовиками Не вірячи в можливість їхньої остаточної перемоги, УЦР зробила ставку на федеративну Росію У листопаді в „Народній волі” M Грушевський закликав рятувати Російську феде­рацію „Висловивши своїм Універсалом тверду во­лю силами Української республіки рятувати ЦІЛІСНІСТЬ і єдність Федеративної Роси, ми мусимо негайно вжити всіх заходів до того, щоб виявити цю волю в ділі ( ) Федеративна Росія для нас цінна і потрібна, і ми мусимо й порятувати вами силами”

Далі ми побачимо, як багато енергії і часу Цен­тральна Рада витратила, намагаючись витворити демократичну, федеративну Росію Але іі спроби виявилися марними Більше того, вона вступила в конфлікт з більшовиками, змарнувавши час, необ­хідний для консолідації українських сил