„Статус автономії країни“? Ні. „Інструкція уряду Генеральному секретаріатові“

П ісля досягнення угоди з Тимчасовим урядом ⅛ УЦР, ретельно дотримуючись узятих на се- і бе зобов язань, почала втілювати здобуті права

Насамперед вона порозумілася з неукраїнською революційною демократією Це виявилося справою неважкою, бо ще до приїзду міністрів Тимчасового уряду до Києва було зроблено зустрічні кроки 11 липня представники національних меншин уперше взяли участь в роботі Малої ради M Грушевський привітав їх як товаришів-співробітників і висловив сподівання, що спільна праця українців з росіянами, поляками та євреями „виведе Україну на шлях розквіту і повної згоди' Того дня різних привітань було чимало Складалося враження, шо неук­раїнська сторона, змінивши своє ставлення до ук­раїнського руху, визнала його провідну роль Навіть меншовик Таск, котрий напередодні Національного конгресу погрожував розігнати Ра­ду багнетами, заявив „Революція створила друге чудо Треба бути сліпим, аби не бачити того могут­нього національного руху, що охопив всю Україну Разом з тим, зникла й та недовіра у меншостей, яка була на початку революції І я вітаю цей день щиро як день нашого порозуміння" Однак подальші події показали, що бажане не стало дійсним

Під час поповнення Ради представниками неук­раїнської демократи виникла потреба визначення чисельності українського і неукраїнського пред­ставництва Після бурхливих дебатів було виріше­но, що останні становитимуть 30% від загальної кількості членів УЦР До складу Малої ради увійшли 18 представників неукраїнських політич­них і громадських об’єднань

У зв’язку із зростанням обсягу роботи розши­рювався і вищий виконавчий орган — Генеральний секретаріат До раніше створених додавалися нові, як-от секретарства шляхів, торгівлі й промисло­вості, пошт і телеграфів, державного контролю Повний склад Генерального секретаріату був сфор­мований Малою радою 15 липня в такому складі голова — В Винниченко, члени — Б Мартос, X Барановський, В Садовський, І Стешенко, M Стасюк, C Петлюра, В Голубович, O Шульпн, O Зарубін, M Рафес Представником Генерально­го секретаріату при Тимчасовому уряді було запро­поновано П Стебницького Того ж 15 липня В Винниченко, в супроводі X Барановського та M Рафеса, вирушив до Петрограда для затверд­ження складу Генерального секретаріату Тимчасо­вим урядом, як того вимагала досягнута в Києві угода У портфелі української делегації лежав підготовлений Центральною Радою Статут вищого управління України, який в остаточному варіанті було названо Статутом Генерального секретаріату В його преамбулі зазначалося, що Центральна Ра­да є органом революційної демократи всіх народів України, і'і мета — остаточне запровадження авто­номії України, підготовка Всеукраїнських і Все­російських установчих зборів Далі у більшості (з 21) статей окреслювалися права й обов’язки Гене­рального секретаріату За Грушевським, Централь­на Рада надавала особливого значення Статутові як першому актові своєї законодавчої діяльності, „ду­же уважно і пильно стараючись знайти той спільний грунт, який би об’єднав демократію Ук­раїни в спільних змаганнях забезпечення інтересів краю і його людності, їх свобідного і успішного роз­витку без нарушения відносин до демократи російської"

Одностайне схвалення Статуту Малою радою в присутності делегатів національних меншин свідчи­ло, що досягнуто результату, якого прагнула Рада і про який говорив M Грушевський Проти підготов­ки такого документа не заперечував І Церетелі на переговорах у Києві, а в декларації від 3 липня, зга­даймо, наголошувалося, що „прихильно уряд поста­виться до опрацювання Українською Радою проек­ту національно-політичного статусу України в тому розумінні, в якому сама Рада вважатиме це суго­лосним з інтересами краю" Тож УЦР не забарила­ся винести Статут на суд петроградського істеблішменту

Тим часом у столиці 2 липня на квартирі прем’єр-міністра кн Львова відбулося засідання Тимчасового уряду, присвячене підсумкам перего-

ворів у Києві Проект декларації уряду, оголоше­ний Керенським, Церетелі й Терещенком, та їхнє попередження, що за домовленістю з Центральною Радою його необхідно прийняти без будь-яких змін, викликали протест міністрів кадетів Шин- гарьова, Мануйлова, Некрасова, Шаховського, Переверзева, Степанова Незважаючи на це, уряд більшістю голосів ухвалив декларацію Після цього міністри-кадети дружньо подали у відставку, що призвело до чергової урядової кризи

Ситуація загострилася через спробу більшо­виків 3 — 5 липня підняти повстання в Петрограді й захопити владу 8 липня Тимчасовий уряд визнав за необхідне надати пост прем’єр-міністра O Ke- ренському

Якраз із цим складом уряду, де вже не було І Церетелі — головного ініціатора й прихильника досягнутої у Києві домовленості, довелося мати справу делегації Генерального секретаріату Ii наче навмисне послали до Петрограда як „хлопчика для биття” Згадуючи про стосунки з урядом, голова Генерального секретаріату згодом писав, що вони для українців були образливими й огидними Деле­гація ледве стримувалась, аби не перервати перего­ворів і повернутися до Києва Урядова комісія кате­горично відкинула Статут Генерального секре­таріату як такий, що вийшов за межі досягнутих у Києві домовленостей, і замінила його 4 серпня на „Тимчасову інструкцію Генеральному секре­таріатові”, яка, по суті, перекреслювала попередні домовленості, ставлячи все з ніг на голову Цен­тральна Рада згадувалася в цій інструкції лише побіжно, наче й не було переговорів з нею у Києві Генеральний секретаріат перетворювався на місце­вий орган Тимчасового уряду, тобто ординарний адміністративний апарат, який майже не відрізняв­ся від губернського комісаріату Про ознаки Гене­рального секретаріату як вищого виконавчого орга­ну адтономної України в інструкіці не було й слова

Його правочинність поширювалася лише на 5 із 9 українських губерній Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і частково Чернігівську, значно звужувалась компетенція Він втрачав сек­ретарства військових, продовольчих, судових справ, шляхів сполучення, пошт і телеграфів, по­збавлявся прерогативи призначення на державні посади Уряд залишав за собою право в окремих ви­падках звертатися до органів влади України, обми­наючи Генеральний секретаріат „Інструкція була не чим іншим, як цинічним, безсоромним і прово­каційним зламанням угоди 16 липня й одвертим ба­жанням видерти з рук українства всі його рево­люційні здобутки, — підбивав підсумок своєї пет­роградської MlCll В Винниченко — І, зрозуміло, делегація в жодному пункті своєї згоди не дала”

Тиск Тимчасового уряду на делегацію Генераль­ного секретаріату не обмежувався кулуарними й кабінетними дискусіями з юристами-фахівцями та затвердженням урядової „Інструкції” 26 липня в Києві донські козаки й кірасирський полк вчинили збройну провокацію проти українського полку їм Б Хмельницького, внаслідок якої 20 богданівців було вбито, а ще більше поранено Наприкінці лип­ня в російській пресі почали з’являтися інсинуації про таємні зносини УЦР з правлячими колами Ав­стро-Угорщини та Німеччини Немов за командою активізувалася діяльність чорносотенних російсь­ких шовіністичних організацій, які, протестуючи проти „примусової українізації”, намагалися дове­сти, що політика УЦР є ворожою Pocn і супер­ечить бажанням більшості місцевого населення, а українська мова — штучна, тож її запровадження гальмуватиме розвиток освіти і науки Звичайно, все це, і насамперед урядова позиція, викликало се­ред українців рішучий опір 6 серпня „Робітнича га­зета” в передовій статті „Дрібне шахрайство у ве­ликій справі” так охарактеризувала рішення уряду „Коли правительство мусило сплатити свого вексе­ля, з’ясувалося, що Тимчасовий уряд — не є пра­вительство, гідне великої держави, а є дрібний крутій, який своїми шахрайствами хоче залагодити великі політичні проблеми”

У серпні на адресу УЦР надійшли сотні теле­грам з рішеннями й резолюціями зборів 1 мітингів, які засуджували дії Тимчасового уряду та його „Інструкцію” Наведемо одну з таких резолюцій, опубліковану в „Робітничій газеті” за 12 серпня 1917 р, „Об’єднане засідання представників ор­ганізацій Олександрівська на Катеринославщині, парти соціалістів-революцюнерів, соціал-демо­кратів, залізничних товариств, січі „Хортиця” й то­вариства „Просвіта”, обміркувавши інструкцію Временного правительства Генеральному секре­таріатові, гостро засуджує політику буржуазних членів правительства в українській справі, протес­тує проти звуження компетенції Генерального сек­ретаріату шляхом несправедливого обмеження ав­тономії України й рішуче заявляє, що всіма силами підтримуватиме Раду в її боротьбі за втілення в життя конституції України, розробленої Централь­ною Радою”

„Інструкція” знайшла підтримку лише серед

представників парти кадетів Решта учасників шос­тих загальних зборів УЦР, засудивши позицію уря­ду, шукала виходу із становища, що склалося На той час існували дві тенденції, два різних погляди на розвиток революційної ситуації і в Україні, і в Pocn

Радикально настроєні учасники шостих загаль­них зборів УЦР, насамперед представники нацюнал-революцюнерів і частина українських есерів, вважаючи, що революція „стоїть напере­додні свого поглиблення**, наполягали на розриві стосунків з Тимчасовим урядом і самочинному впровадженні „Статуту Генерального секре- τapιaτy** Для цього були навіть формальні підстави УЦР могла розцінювати рішення уряду як розрив київських угод, бо в „Інструкції** взагалі не згадува­лося про автономію України, навіть про те, що це питання розглядатимуть Всеросійські установчі збори Таким чином, 2-й Універсал втрачав усякий компромісний сенс і його денонсація УЦР загос­трила б політичну ситуацію Рада принаймні мала змогу повернути собі авторитет революційного лідера, яким свідомо поступилася задля державо­творчої діяльності, хай і не повновартісного, але конкретного закладання підвалин автономної Ук­раїни

Неважко уявити наслідки відкритої конфрон­тації з урядом Мабуть, Центральна Рада зазнала б такої самої долі, як і розігнаний російськими військами сейм Фінляндії Хтозна, чи це поставило б крапку в історії українського руху 1917p чи, на­впаки, надало б нового імпульсу його подальшому розвиткові В українських сил через їхню слабку організованість було мало шансів стати переможця­ми у боротьбі, яка б розгорнулася за таким сце­нарієм Певно, розуміючи це, більшість у Цен­тральній Раді обрала іншу тактику Вона полягала в тому, щоб засудити рішення Тимчасового уряду як недемократичне і навіть імперіалістичне, одначе не припиняти співробітництва з ним Загальні збори прийняли резолюцію, запропоновану фракцією ук­раїнських соціал-демократів, яка констатувала по­рушення Тимчасовим урядом угоди від 3 липня, але обходила мовчанням питання про прийняття чи не­прийняття „Інструкції** Було подано урядові на за­твердження 9 (із 14) секретарів Ради, як вимагала „Інструкція**

Чи не найширше прокоментував ситуацію, пов’язану з рішенням шостих загальних зборів, П Христюк „ До рішучої боротьби з російською буржуазією і Временним правительством, що пере­бувало ПІД 11 впливом, не були належно підготовлені в той час українські народні маси Центральна Ра­да і Генеральний секретаріат перед цим всіх старань докладали до поширення між селянством, робітництвом і солдатами 2-го Універсалу Цен­тральної Ради й декларації Временного правитель­ства — ідеї примирення з правительством і не­обхідності вкласти революційний український рух у звужені національні й соціальні рамки Отже, не можна було так різко й раптово міняти свою попе­редню позицію**

Погоджуючись з деякими наведеними П Хри- стюком аргументами на користь прийнятого рішен­ня, зазначимо, однак, що УЦР, давши втягти себе в коло політичних компромісів угодою ВІД З липня, так і не змогла виборсатись із цього кола Держав­на влада, якої прагнула Україна протягом кількох століть, здавалась близькою і доступною, тож ук­раїнські діячі, політики-аматори, повірили, що от­римають її з рук росіян в обмін на невеликі поступ­ки Повірили 1 в те, що, зробивши 1-м Універсалом імпульсивний рух уперед, до автономії, вони наля­кали Тимчасовий уряд рішучістю, якої від них не чекали Але ця рішучість, породжена скоріше зовнішніми чинниками, аніж внутрішньою го­товністю до практичного державного життя, вияви­лася несподіванкою і для самої Центральної Ради Опинившись у незвичному становищі переможців, розгублені провідники Ради вдалися до рефлекси — отих болісних роздумів, притаманних іноді творчій інтелігенції і згубних ДЛЯ ПОЛІТИКІВ

Виявом згаданої рефлекси був епізод двотижне­вої „міністерської кризи** в серпні 1917 р, коли Центральна Рада ніяк не могла щізначитись із складом Генерального секретаріату Його формува­ли то В Винниченко, то Д Дорошенко, й лише 21 серпня Мала рада ухвалила запропонований В Винниченком список Генерального секретаріату, а 1 вересня Тимчасовий уряд затвердив його

„Інструкція** формально взяла гору над „Стату­том “ Щоправда, конструктивної співпраці між Тимчасовим урядом і Генеральним секретаріатом (за винятком спільної боротьби із заколотом гене­рала Корнілова), по суті, не було Офіційний Пет­роград зволікав із наданням відповідних повнова­жень Генеральному секретаріатові, а в жовтні внаслідок заяви УЦР про проведення Українських установчих зборів між ними спалахнув новий конфлікт Цей акт уряд розцінив як намір УЦР підірвати державну владу В Винниченка виклика­ли до Петрограда для пояснень, пригрозивши роз­пустити Раду 22 жовтня він виїхав з Києва, однак

давати пояснення урядові не довелося Жовтневе повстання в Петрограді відкрило нову сторінку в історії революції