Сталінська конституція

В лютому 1935 р відбувся черговий VII з’їзд I S рад CPCP Напередодні пленум ЦК - ВКП(б) запропонував внести на його поря­док денний питання про зміни в конституції CPCP Вказувалося на необхідність демократизації вибор­чої системи заміни нерівних виборів рівними, бага­тоступеневих — прямими, відкритих — закрити­ми VII з’їзд рад прийняв таке рішення, а ВЦВК нового складу затвердив комісію під головуванням Сталіна для підготовки конституційного проекту Йшлося вже не про окремі зміни, а про підготовку тексту нової конституції До складу конституційної комісії ввійшли представники УСРР — П Люб- ченко, ГПетровський, О Стаханов, В Чубар та ш

У червні 1936 р проект конституції було опубліковано Почалося тривале, майже піврічне обговорення на партійних зборах, зборах трудових колективів, за місцем проживання В Україні в об­говоренні взяло участь 13 млн чоловік Партапарат поставив черговий рекорд в організаційно-масовій роботі

Надзвичайний VIII з’їзд рад 5 грудня 1936 р затвердив нову конституцію CPCP В ній проголо­шувалося, що в CPCP побудовано соціалістичне суспільство Багатоступеневі вибори до органів влади замінювалися прямими при таємному голосу­ванні Категорія “позбавленців”, тобто осіб, які ви­лучалися з політичного життя через їх належність до “експлуататорських верств”, ліквідовувалася Селяни одержували рівні з робітниками права оби­рати й бути обраними в усі органи влади Виборчі округи в містах треба було формувати не за вироб­ничими одиницями (завод, фабрика), а, як і на селі, за місцем проживання виборців Система функціонування влади теж ставала іншою з'їзди рад різного рівня змінювалися інститутом сесійних засідань місцевих і Верховних (республіки та Сою­зу) рад Нові ради набули зовнішніх рис парла­ментської влади

Принципові зміни конституційних положень аніскільки не позначалися на системі влади Ради не були самостійною владою у своїй традиційній формі і не могли стати такою владою у парла­ментській формі

До конституції 1936 р вперше увійшло поло­ження про Комуністичну партію як керівне ядро всіх громадських і державних організацій Це пов- ною мірою відповідало дійсності Партапарат являв собою нервовий вузол тоталітарної держави, і в ру­ках генерального секретаря зосередилася небачена в історії повнота влади

І все ж формально, за буквою конституції вла­дою залишалися ради Скасування колишньої, цілком контрольованої партапаратом системи ви­борів створювало теоретичну можливість для пере­творення влади з формальної на справжню Щоб виборцям не спало на думку використати можли­вості таємного голосування й висувати альтерна­тивні кандидатури (на що вони теж мали право), суспільство потрібно було розколоти й деморалізу­вати

Зміцнюючи своє становище, Сталін готовий був винищити мільйони людей Але він не зміг би стати диктатором, спираючись тільки на ДПУ— HKBC Він потребував підтримки з боку партап- арату, який контролював державу, і здобув іі, тому що партапарат так само був зацікавлений у демо­ралізації суспільства масовими репресіями Причи­ною небаченого за масштабами нищення “ворогів народу" в 1937—1938 рр була саме потреба зміцнити сталінську диктатуру в умовах нових ви­борчих процедур

Виліпком із загальносоюзної конституції стали конституції союзних республік Коли їх приймали, то було визнано за доцільне зберегти вже апробова­ний ритуал обговорення, хоч у менших розмірах 1 січня 1937 р було опубліковано проект нової кон­ституції УPCP[‡‡‡‡‡] В кінці цього місяця надзвичай­ний XIV з’їзд рад України затвердив іі

Вибори у Верховну Раду CPCP відбулися 12 грудня 1937 р В Україні у голосуванні взяли участь 97,8% виборців про масовість потурбувалася мобілізована партапаратом громадськість За ви­значений у партійних комітетах “блок комуністів і безпартійних” було подано 99% голосів у Раду Союзу і 98% — у Раду Національностей Будь- яку самодіяльність під час висування кандидатів у депутати, а тим більше — пропозиції про альтерна­тивні кандидатури партапарат кваліфікував як контрреволюційні вихватки Такі спроби були зроб­лені, тому що населення ще пам’ятало вільні вибори в Установчі збори в 1917 р

Вибори у Верховну Раду УРСР відбулися 26 червня 1938 р Було обрано 304 депутати, серед них — 153 робітники, 76 селян, 75 службовців, за партійним складом — 222 комуністи, 36 комсо­мольців, 46 безпартійних, за національним складом 186 українців, Ill росіян і 7 представників інших національностей Соціальний, національний, партійний і демографічний склад депутатів ретель­но дозувався на етапі висування кандидатур Звер­тає на себе увагу винятково висока частка служ­бовців (24,7%) і росіян (36,5%) у складі депу­татів

Текст виборчого бюлетеня під час виборів 1937—1938 рр лицемірно не відповідав залізній практиці висування тільки одного кандидата — від “блоку комуністів і безпартійних” У примітці на бюлетені містилася така рекомендація “залишіть прізвище одного кандидата, за якого ви голосуєте, решту викресліть” Під час вільних виборів голо­суючий зобов’язаний був визначити своє ставлення до нього у письмовій формі, тобто викресленням одного слова з альтернативної пари слів (“згоден — не згоден) Організуючи вибори за сталінською конституцією, цю процедуру “спро­стили” В разі наявності у бюлетені тільки одного прізвища досить було без письмових позначок опустити його в урну Вважалося, що це й є пози­тивним рішенням виборця В обстановці репресій майже не виявлялося сміливців, які б наважилися зайти в кабіну для голосування, щоб викреслити прізвище офіційно схваленого єдиного кандидата від блоку “комуністів і безпартійних” Люди брали бюлетень і йшли повз кабіну під поглядами членів комісії, які уважно стежили за кожним, щоб опус­тити в урну незайманий папірець

Конституція CPCP 1936 р мала статті, які га­рантували права особи і громадянські свободи. Зокрема, проголошувалася свобода друку і зборів, недоторканість особи, житла й листування, вводив­ся принцип відкритості судових процесів, підтверд­жувалися права звинувачуваних на захист тощо Вражаюча невідповідність демократичних норм ру­тинній практиці державного терору аніскільки не турбувала тих, хто розробляв і затверджував кон­ституцію Адже в суспільстві справді відбувся “ве­ликий перелом”