Нова чужа влада

Після визвольних змагань початку XX ст прагнення українського народу до воз- з єднання ще два — два з половиною деся­тиліття залишалось нездійсненим Більше того, до земель, котрі перед 1-ю світовою війною вия-вили- ся відірваними від основної території України, дода­лися Західна Волинь, Хотинщина, Ізма-ільщина Поза межами радянської України, яка володіла бо­дай формальними ознаками держа-вності, на тери­торії у 146 тис км² проживали 6,6 млн українців

Не лише кількісно, а й якісно західноукраїнське населення становило могутній потенціал, що відігравав вагому роль у багатовіковій історії ук­раїнської нації, Гі визвольних змаганнях, роз-витку культури та громадської свідомості 3 протипри­родним поділом великої нації не могли примиритися українці на різних берегах Збруча й Дністра

Держави, яким дісталися українські землі, не розуміючи глибинних реалій XX ст, не бажали ра­хуватися із національно-визвольними вимогами Найтяжчим становище українців під чужою владою було в Румуни, легшим — в Чехословаччині Най- повчальніший урок неможливості втримання укра­їнців у чужому ярмі отримала Польща, до складу якої ввійшла більша частина західно-українських територій

Наявність значної української етнічної групи в Польщі не дозволяла її властям постійно вдаватись до тих же насильницьких методів, що практикувала Румунія Жорсткий терор, яким супроводжувалося загарбання Буковини в листопаді 1918 р, був „уза- конений“ введенням у січні 1919 р воєнного стану, що протримався до 1928 р та був запро-ваджений знову наприкінці 30-х рр Утім і його оголошення, і скасування мало змінювало життя українців Зух­валий курс на їх винародовлення та румунізацію фактично залишався тим самим Політика Бухаре­ста ще більшою мірою, ніж по-літика Варшави, ба­зувалася на нехтуванні украін-ськості не тільки на­бутих територій, а й місцевого автохтонного насе­лення В той час як польські власті не заперечували спільне слов янське минуле колонізаторів і ко­лонізованих, румунські власті діяли інакше Втім вони особливо не мудрували Прого-лосивши півмільйона українців Буковини „зукраінізованими румунами**, Бухарест не гребу-вав нічим, щоб на­вернути їх у румунське „першородство** Спеціаль­ний декрет міністерства освіти від 24 липня 1924 р передбачав „Громадяни румунського походження, які втратили свою, материнську мову, повинні віддавати своїх дітей лише до державних або при­ватних шкіл з румун-ською мовою навчання**

Та він лише оформляв наслідки тотальної ру­мунізації, яка проводилася в Буковині (станови-ще українського населення Бессарабн було ще не­стерпнішим) з першого дня загарбання 3 168 на­родних шкіл, які існували в Буковині у 1918 р, майже дві третини стали румунськими в перші два роки окупації, а в 1924 р вже не залишилося жод­ної чисто української 3 такою ж невблаган-ністю проводилася румунізація українських середніх шкіл та гімназій, ліквідовувалися украін-ські ремісничі школи Було цілком румунізовано й Чернівецький університет, хоча серед його сту-дентів на початку 20-х рр пише 20% були руму-нами На румунсь­кий взірець змінювалися украін-ські прізвища

Польща також починала своє правління на західноукраїнських землях в умовах воєнного стану Але ситуація з ним виглядала й простіше, й складніше Його запровадження виправдовувалося польсько-українською війною 3 одного боку, воєнний стан означав ніби природний крок до миру, з другого ж — ставав брутальним порушенням проголошеної цивілізаторської міси Варшави на Сході не лише останньою, а й західними демо­кратіями, які санкціонували окупацію Східної Гали­чини та Волині 3 огляду на це Польща прагнула створити враження, ніби вона діє не виключно силовими методами, а так чи інакше готується до введення автономного статусу західноукраїнських земель та дотримання прав національних меншин

Та справа обмежувалась загальниками В 109 ст конституції (17 березня 1921 р ) Польщі про-

Історія України

голошувалося „Окремі державні закони забезпе­чать меншинам у Польській державі повний та вільний розвиток їх національних властивостей шляхом (діяльності) автономних органів меншин публічно-правового характеру, зокрема органів за­гального самоврядування” Та це зобов’язання було негайно перекреслено шляхом насильства і докона­них фактів У вересні 1921 р територію Східної Га­личини було включено до складу Польщі як іі інте­гральну частину 3 цією метою ліквідовано посаду намісника та його апарат у Львові, утворено три воєводства, котрі безпосередньо підлягали Вар­шаві, здійснено спробу включити західноукраїнські землі до загальнодержавного польського перепису Українці гідно відреагували на останній хитромуд­рий план Станіславський воєвода повідомляв, що більшість українців і далі вважає польську владу тимчасовою та окупаційною Через саботаж насе­лення переписом вдалося охопити від 40 до 60% господарств Східної Галичини

Польські власті відповіли дальшим посиленням репресій 23 жовтня 1922 р, напередодні виборів президента та депутатів сейму політичний комітет Ради міністрів зобов’язав військове міністерство збільшити чисельність армії у Східній Галичині Бу­ло вирішено також призначити намісника, якому передавалась вся повнота влади в цьому краї

„Де причина того завзятого спротиву, тої різкої самооборони галицьких українців перед сеймовими виборами^ Де причина озброєних нападів, підпалів та актів саботажу“ — запитував P Роздольський Аналіз авторитетного громадського діяча та вчено­го був чітким і глибоким „Для польської імперіалістичної буржуазії, — зазначав він, — ви­бори є не тільки боротьбою за розділ добичі, але, передусім, за здобуття іі, за саму добичу А для га­лицьких українців неучасть у виборах є боротьбою за останки неприналежності Cx Галичини до Польщі, за своє „право самовизначення” (котре є на ділі „правом” бути вкинутим у пащеку іншого імперіалістичного хижака „єдиної, нєдєлімої”) То­му з приводу виборів розгоряється серйозна національна боротьба, котра, захоплюючи у свій круговорот усі верстви та класи галицького суспільства, розливається у широке русло масово- демократичного руху, проти імперіалізму польської буржуазії, руху в якому побіч головного національ­но-політичного моменту спливаються теж моменти соціальної натури боротьба проти дідичів та коло­нізації, загальне соціальне невдоволення галицько­го люду IT ін ”

Одночасно з широким застосуванням військо­вої сили польський уряд всіма засобами намагався паралізувати активність східногалицького суспіль­ства У Варшаві дійшли висновку, що найбільшим авторитетом серед українців користується митро­полит А Шептицький Особливу стурбованість викликала його зарубіжна поїздка, виступи на ко-

ристь справедливого розв’язання західноукра­їнської проблеми, зустрічі з діаспорою та керівни­ками держав Європи й Америки Після повернення (серпень 1923 р ) глава української греко-като- лицької церкви був недопущений до Львова і пере­везений до Познані, де його ізолювали, понад місяць піддаючи жорстокому моральному тиску

В політичних колах і владних структурах ро­зуміли потребу прогресу на шляху автономії західноукраїнських земель, про що говорилось в усіх рішеннях союзників, які санкціонували просу­вання польських військ до Збруча Та ступінь го­товності до цього був різним у ПОЛІТИЧНИХ сил Польщі Найрадикальніше настроєні комуністи, дотримуючись курсу на світову революцію, до сво­го II з’їзду (вересень — жовтень 1923 р ), який рішуче виступив за самовизначення українців та білорусів, нехтували національними проблемами, розцінювали вимоги автономії для українських зе­мель як щось на зразок „буржуазних пережитків" Не було єдності й у лавах Польської парти соціалістичної (ППС) M Недзялковський висту­пав за територіальну автономію західноукраїнських земель, 3 Жулавський вимагав виключення з неї районів Львова, Борислава й Дрогобича, а галиць­ка організація ППС взагалі не погоджувалась на українську автономію Ще рішучіше заперечували проти неї праві парти Та незважаючи на їх гучні протести, 26 вересня 1922 р сейм схвалив „закон про основи загального воєводського самоврядуван­ня, зокрема стосовно воєводств львівського, тер­нопільського й станіславського“ Сейм працював у цьому випадку на зовнішній імідж Польщі

На території Волині, Холмщини й Підляшшя цей закон практично не вплинув Там продовжував­ся курс насильницького включення українських зе­мель у політико-адміністративний устрій Польщі