Одвічна зброя експлуататорів

Уккраїнці складали вагому частку населення Польщі (навіть за безсумнівно упередженн­ям ми даними перепису 1931 р — 15 —16%), і польські власті не наважувалися оголосити всіх їх „неукраінцями" Тим настирливішими й хитро­мудрішими виглядали спроби всіма засобами розділити українську громаду й територію, де вона становила виразну більшість, — адміністративними кордонами, вдаючись до сумнівних етнонаукових маніпуляцій, намаганням внести розбрат у церковне життя, міжконфесійні стосунки тощо

Адміністративні кордони встановлювалися й утримувалися зовсім не в інтересах українського населення Довільне приєднання шести повітів Західної Галичини до Східної було здійснене, щоб послабити позиції українського електорату на вибо­рах Одночасно Варшава вперто й послідовно не бажала зносити штучні перепони між Східною Га­личиною та Волинню — так званий „сокальський кордон", який відповідав колишньому державному між Австро-Угорщиною та Росією Адміністратив­не розмежування українських земель мало виправ­дати проведення стосовно них різної політики, курс на їх протиставлення і роз’єднання

В цьому вбачались підвалини для продовження попередньої „федерацюністської політики" щодо всієї України Східна Галичина деукраінізовувалася і назавжди відривалася від неї На Волині проводи­лася більш завуальована національна політика з ме­тою зробити її центром тяжіння для українців з-за Збруча з перспективою створення там маріонетко­вої пропольської держави в дусі положень Вар­шавської угоди ВІД 21 квітня 1920 р

Та основний удар скеровувався проти націо­нально-визвольного руху українців Після невдалої спроби викреслити з офіційного вжитку етнонім „український", замовчати саме існування частини роз’єднаної української нації на території Польщі, Варшава вдалася до намагань подрібнити іі Запе­речувалась належність до неї лемків, заохочувалося навіть повернення їх до православ’я, а для тих, хто залишився греко-католиками, було спеціально створено окреме представництво в Романові

Наступ на національні права українців був все- охоплюючим Від них вичищали урядові установи, включаючи повітові Для їх послаблення викори­стовували аграрну реформу На західноукраїнських землях розміщувались польські колоністи їм пере­давались найкращі землі, майже чверть усіх, що підлягали розподілу Близько 200 тис господарств таких „осадників" мали зміцнити польське пану­вання на кресах Особлива увага приділялась при­кордонній смузі шириною від ЗО до 50 миль

Під спеціальний приціл було взято українську інтелігенцію Одразу ж розгорнулось масове пере­селення вчителів із Східної Галичини до Західної, а то й у центральні райони Польщі Та особливо за­пеклі зусилля спрямовувались на те, щоб не допус­тити народження нових інтелігентських кадрів Ад­же їх джерело становила молодь, загартована у ре­волюційно-визвольній боротьбі Захопивши голов­не місто Східної Галичини, поляки ліквідували всі

українські кафедри Львівського університету, який за австрійської влади мав утраквістичний, тобто двомовний і відповідно двонацюнальний (польсь­ко-український) статус Після загарбання всієї Східної Галичини було заявлено, що студентами університету можуть бути лише ті, хто присягнув на вірність Польщі Це залишало за його стінами ук­раїнську молодь

Вона прагнула навчатись в університеті І не стільки заради власного,самовдосконалення та про­фесійної кваліфікації Йшлося про далеко більше — про витривалість українців, про їх здатність на­бути структуру сучасної нації, про їх рішучість ста­ти такою Тому боротьба за український універси­тет у Львові стала справою всього західноу­країнського населення Ii забезпечив патріотичний чин професорів та вчених, об’єднаних у Науковому товаристві їм T Шевченка Активну участь в ор­ганізації систематичних університетських курсів взяло львівське Ставропігійське братство, в будин­ку якого вони почали свою роботу 7 березня 1920 р Негайна заборона примусила курси працювати таємно

Наступний академічний рік провадився за виз­наними університетськими вимогами Працювали три відділи — філософський, правничий та медич­ний з 54 кафедрами, навчалося 1258 студентів Збентежені власті відповідали посиленням ре­пресій, заарештовано було понад 100 студентів, ок­ремі з них відсиділи у в язниці більше року Ректо­ра університету В Щурата протримали під арештом три місяці Але університет вистояв у глибокому підпіллі, за що й отримав від сучасників назву, ка такомбного“

Вистояв тому, що народився на гребені загаль­ного опору окупації як закономірне породження й продовження революційно-визвольного зриву 1918—1919 рр Студентами було молоде покоління різних, непримиренних з часом політичних на­прямів Та в університеті панувала атмосфера патріотичного піднесення, яка об єднувала їх

Активний учасник створення ОУН та один із керівників її ідеологічної діяльності В Марганець, згадуючи вже після 2-і світової війни про своїх ко­лег у навчанні, так передає тодішню атмосферу та її примітні особливості „Хоч вони були в різних, навіть цілком протилежних таборах, хоч заступали різні ідеї та світогляди, але вони були одержимі од­ною спільною ідеєю України, України державної й вільної Хоч сьогодні часи не ті, наступило багато- багато змін, хоч смерть, тюрми й розстріли дуже прорідили ряди оцих представників періоду „насту­пу й натиску“, все ж — що найбільш замітає — во­ни не тільки не зійшли з кону історії, але видно їх повсюди там, де треба ініціативи, творчості й жер­товності Хай вони належать до протилежних та­борів і груп, але вони зв’язані колишніми спільними воєнними трудами чи таборовими, або тюремними переживаннями, знаходять часто скоріше між со­бою спільну мову, ніж партійні „однодумці”

Проіснувавши майже 4 роки, „катакомбний” університет явив світові приклад самовідданого відстоювання національної ідентичності українців, їх прагнення до вершин знань і науки Безприклад­на боротьба за Український університет у Львові набрала широкого розголосу, ставши відомою міжнародній громадськості та діставши підтримку окремих її кіл Вищі учбові заклади централь­ноєвропейських держав — Чехословаччини, Ав­стрії, Німеччини та „вільного міста Гданська” зара­ховували студентам Українського університету у Львові роки навчання в підпіллі

Розбудова вищої освіти, як одна із складових прагнення набути сучасну структуру повноправної нації, переросла межі окупованої Галичини Ук­раїнське високе шкільництво в еміграції набуло помітного розвитку в Чехословаччині Сюди восени 1921 р було перенесено Український вільний^уні- верситет, який пропрацював семестр у Відні Його робота проводилася за зразком славнозвісного Карлова університету й користувалася підтримкою офіційних властей УВУ отримував субсидію прези­дента ЧСР Його бюджет значною мірою поповню­вався міністерством закордонних справ, а з 1928 р — шкіл та народної освіти Ця матеріальна підтримка з бігом часу зменшувалася, але продов­жувала надходити Прага виявляла сприятливе ставлення й до Української сільськогосподарської академії в Подебрадах, яка розпочала свою дія­льність 1922 р,

Прихильне ставлення до українських вищих шкіл у центрі країни помітно контрастувало з політикою уряду ЧСР щодо закарпатських ук­раїнців У першому випадку підтримували скривд­жених суперницею — Польщею, в другому — по­рядкували на „власній території” Пропозиція соціал-демократичного депутата празького парла­менту від Закарпаття перевести сюди із столиці та Подебрад українські навчальні заклади зустріла різку й роздратовану реакцію місцевої чеської вла­ди Ii орган — газета „Подкарпатске гласи” — дорікала депутатові, що він „не гідний називатись

сином подкарпаторуського народу, оскільки хоче нав язати йому цілковито чужу освітущо соціал- демократи, домагаючись прав для малих народів поза межами Чехословаччини, „у своїй країні пра­цюють над тим, аби подкарпатський народ був по­глинутий Великою Україною" В той час як T Ма­сарик та E Бенеш охоче приймали діячів УНР і ЗУНР, вступали в офіційні відносини з представ­никами УСРР, підпорядкована ними адміністрація Закарпаття воліла заперечувати національні інтере­си українців, саме їх існування

„Подвійний стандарт" у ставленні до „чужих" і „своїх" українців був притаманний навіть лібераль­но-демократичній Чехословаччині Почавшись військовою окупацією, політика щодо Закарпаття набрала з часом більш поміркованого, порівняно з іншими західноукраїнськими землями, характеру Та вона була підпорядкована єдиній меті — втри­манню Чехословаччиною цієї прадавньої ук­раїнської землі Чужа влада несла місцевим жите­лям ті ж лиха, що й їх побратимам у Польщі та Ру­муни, — соціальне гноблення, загрозу винародов- лення й увічнення іноземного панування

Основне українське населення Закарпаття — селяни —були одурені земельною реформою Дер­жаві належало тут 362197 га землі Понад дві тре­тини — 260116 га призначалися чеським військо­вим колоністам Натомість 29 тис га було розділе­но між 32 тис дрібних господарств Ix зубожіння тривало Не страждали хіба що великі поміщики У 1936 р володіння 703 магнатських маєтків (землі, пасовиська, ліси) більш ніж утричі переважали наділи 103 тис селянських господарств

У Чехословаччині, найбільш розвинутій у про­мисловому відношенні країні Центральної і Східної Європи, Закарпаттю відводилась роль економічно найзанедбанішої провінції

Борючись за краще життя, трудящі Закарпаття піднімались на страйки й демонстрації, підтримува­ли найрадикальніші ліві парти На виборах 1924 р комуністи отримали 40% всіх голосів У 1935 р кількість поданих за них голосів зменшилась до чверті, але лишалась більшою, ніж за будь-яку іншу партію

Аж ніяк не рятувало становища й „визнання" мови місцевого населення офіційною мовою „Под- карпатської Русі" Адже в „Генеральному статуті" йшлося не про українську, а про „русинську мову, тобто говірку підкарпатських русинів" Місцеві чиновники одвертане пояснювали суть „русино- фікацн" Обережна Прага з тактичних мотивів не облишала спроб використовувати „українські сю­жети" у взаємовідносинах із сусідами — Польщею та Румунією Водночас чеське керівництво не поспішало відмовитись від Ліни на співробітництво з „великою та неділимою Росією" В стратегічному плані Закарпаття розглядалось міжвоєнною Чехо­словаччиною як міст на Схід, найкоротший шлях для вивозу капіталу та продукції промисловості, котра досить успішно розвивалась в країні І все ж дії держави, яка привласнила частину західноу­країнських земель, не мали одверто агресивного для всієї України характеру, не були спрямовані на нові загарбання іі територій

„Мальовнича слов’янка", як любовно називав O Довженко Буковину, і в період 1-1 світової війни і в міжвоєнний період зазнавала найтяжчих страж­дань „Аграрна реформа" спрямовувалась на зміцнення влади загарбників, наділяла землею но­воприбулих колоністів і руйнувала господарства місцевих українських селян Загальний занепад призвів до зниження врожайності, падіння по­голів’я худоби, до зубожіння села, політичного без­прав’я Щоб знекровити українців, їх намагались порізнити Знавець Буковини письменник РАндріяшик пише „Після перепису тих гірняків, котрі поселилися перед самою війною, стали нази­вати українцями Такі родини, як от, приміром, Ma- риничі.Петраші, Тораки, зареєстрували гуцулами, бо є села з такими назвами А переселенці з Гали­чини стали русинами Вийшло, що ріжок у ріжок живуть три народи І між тими народами зайшли чвари, бо хто в гори дістався скоріше, тому більше права Гуцули зганяли з землі русинів, українці швиденько переписалися румунами “

Поневолювачі західноукраїнських земель змагалися у фізичному знищенні українців Зверне­мося знову до письменника „Ночами буковинські гуцули втікали на Галичину Стріляли їх на Чере­моші і румуни і поляки, які вартували кордон Га­личан теж стріляли і поляки, і румуни і поніс Че­ремош трупи на червоній хвилі"

Не краще жилося буковинським робітникам Зазнаючи економічних ускладнень, румунський уряд прагнув розв'язувати їх за рахунок Буковини та Бессарабп Значні й важливі для Чернівців про­мислові об’єкти закривалися, а їх обладнання виво­зилося до Бухареста В стані облоги українські вчи­телі у наказному порядку відривались від свого на­роду, переводились до центральних районів В умо­вах викорінення всього українського жорстоко пе­реслідувались й невеликі загони інтелігенції

Гонінням і переслідуванням піддавалась й ук­раїнська церква

З українцями Бессарабп, становище яких у міжвоєнні роки було найтяжчим, говорили здебільшого мовою гармат Так було під час Хо­тинського (1919) і Татарбунарського (1924) пов­стань Судовий процес 1925 р над учасниками ос­таннього дістав широкого міжнародного розголосу, проливши світло на нестерпні умови існування українців та представників інших націй краю Про­тягом усього періоду румунської окупації так і не вдалося налагодити бодай елементарні форми ор­ганізованого національного життя Та роз’єднані громади українців вистояли Цьому сприяли невга­симе прагнення до возз’єднання з матірною зем­лею, безкомпромісне неприйняття загарбання, активна участь українців у соціальних виступах всього населення Бессарабп