Рецидиви „федераціонізму“ в політиці Варшави

Протягом усього міжвоєнного періоду (1921—1939) Східна Галичина й Волинь, які перебували у складі Польщі, залиша­лись не тільки найбільшими за територією й насе­ленням західноукраїнськими землями, а й справжнім вогнищем і центром визвольних зма­гань, що істотно впливало на громадську думку й міжнародні відносини.

Після травневого (1926) державного переворо­ту, який повернув до влади Ю Пілсудського, в „ук­раїнській політиці” Варшави були проголошені певні зміни Та їх суть виявлялася далекою від справжніх потреб західноукраїнського населення Курс на „інкорпорацію” Східної Галичини, перей­менованої ще у 1920 р на „Східну Малу Польщу”, продовжувався До трьох південно-східних провінцій, де українці складали більшість населен­ня ставилися як до цілком асимільованих „Мінімальна програма” П Дунін-Борковського (з липня 1927 р львівського воєводи) стосувалась лише окремих практичних потреб життя південно- східних кресів — ліквідації наслідків повені та пе­реходу до більш цивілізованих взаємин з окремими українськими політичними й церковними колами Дії воєводи ніби почали давати сприятливі для панівного режиму наслідки На виборах 1928 р ви­разних успіхів домігся урядовий блок, а з ук­раїнських партій — найбільш лояльне до Варшави національно-демократичне об’єднання (УНДО) І все ж воєвода протримався у Львові тільки трохи більше 9 місяців — Варшава не бажала пом’якшу­вати свою політику в Східній Галичині

За часів ЗУНР вживались енергійні заходи для налагодження мережі шкільництва Було створено приблизно 3 тис початкових шкіл з українською мовою навчання у Східній Галичині й дещо більше ніж 500 — на Волині У 1929/30 навчальному ро­ці їхня кількість скоротилася відповідно до 716 та 7 Розгорнулося загальне запровадження білінгві- лізму двомовними стали 1794 школи у Східній Га­личині та 523 — на Волині Майже суцільна лікві­дація початкового навчання рідною мовою окрес­лювала напрями політики „польсько-українського” співробітництва, яку Варшава здійснювала на Во­лині

Ii було обрано головним об’єктом змін, запро­ваджених новим урядом Необхідність проведення окремого курсу щодо Волині відстоювали близькі Ю Пілсудському „фудерацюністи” А Василевсь- кий і T Голувко Його практичне здійснення пов’язане з ім’ям волинського воєводи ГЮзефсь- кого Останній пробув тут до 1938 р Він був відря джений на Волинь у зв’язку із наростанням опозиції польській владі На виборах до місцевих органів (літо 1927 р ) найбільшу кількість голосів отримало укараінське селянсько-робітниче соціа­лістичне об’єдання „Сельроб”

Метою дій ГЮзефського стало перетворення Волині на „колиску польсько-украінскього поро­зуміння” „Сокальський кордон”, ЩО ВІДДІЛЯВ її ВІД східногалицьких провінцій, наочно розмежовував двоїстий підхід Варшави до українського питання Щодо останніх послідовно проводилася політика національної асиміляції, щодо Волині — „лише” державної

Досить обмежені просування в галузі економіки й культури не могли врегулювати складні і болючі проблеми міжнаціонального співжиття Та вони й не були спрямовані до цього Задовольнялися інші, передусім зовнішньополітичні амбіції „Українська політика” Варшави якнайтісніше зв взувалася з концепціями „прометеїзму”, який мав забезпечити Польщі місце лідера визвольної боротьби народів від Прибалтики до Кавказу Відповідно у Волині хотіли бачити „анклав”, привабливий для всієї Ук­раїни та українців, приклад польсько-українського співробітництва, підтримуваний Річчю Посполи­тою „П’ємонт українського руху” Якими примар­ними не видавалися б ці хитромудрі калькуляції, во­ни живилися розрахунками на поглиблення розход­жень між українцями Волині, з одного боку, та Східної Галичини — з другого Та першорядними були надії на те, що варшавська ласка щодо воли- нян заколисав всю Україну Водночас варшавських консерваторів переконували назовні смілива „зміна курсу має на меті „настільки міцно зв’язати східні землі з Річчю Посполитою, аби навіть повстання української чи білоруської держави не призвело в майбутньому до зміни східного кордону Польщі’’

Теоретичні викладки „неофедерацюнізму “, їх практичне здійснення виявилися неспроможними пом’якшити невиліковні внутрішні суперечності ба­гатонаціональної Польщі, тим більше — воскреси­ти протиприродний альянс квітня 1920 р, який без­посередньо передував горезвісному „походу на Київ” Надто нечисленними виявились українські елементи, які захопились діяннями ГЮзефського