УХВАЛЕННЯ ТРЕТЬОГО УНІВЕРСАЛУ
Після Лютневої революції в Росії розпочався розпад імперії. Численні етнічні громади прагнули до самоорганізації та самовизначення. Українці, білоруси, поляки, фінни й інші угро-фінни, кримські татари, балтійські, кавказькі, сибірські і середньоазійські народи хотіли створювати власні національні органи й організації.
Українці створили Українську Центральну Раду. Провели Всеукраїнський національний конгрес, військові, селянські, робітничі з’їзди. Організували власну національну систему рад і виконавчих органів на чолі з Генеральним Секретаріатом як громадську альтернативу російському уряду. Відновили свою діяльність старі та виникли нові політичні партії. Аналогічні процеси відбувалися серед усіх етносів, що населяли колишню Російську імперію.Тимчасовий уряд Російської імперії намагався зупинити розпад держави. Були заборони військового з’їзду, обіцянки вирішити національне питання на майбутніх Установчих зборах, відмови від переговорів і консультацій, невизнання національних органів самоврядування, пряме ігнорування нагальних національних потреб. Тимчасовий уряд не зміг подолати власний великоросійський шовінізм.
Наприкінці жовтня 1917 р. в Росії одна з політичних сил - більшовики - влаштувала державний переворот і позбавила влади загальноросійський Тимчасовий уряд. Натомість постав новий уряд - Рада народних комісарів. Цей уряд претендував на владу в усій колишній Російській імперії. Проте Україна в особі Української Центральної Ради та Генерального Секретаріату визнала Раднарком лише урядом питомої Росії як складника федерації («російська» назва федерації не мала значення), який не міг керувати колишніми національними окраїнами. Формування загальнодержавного федеративного уряду мало б відбутися за згодою всіх суб’єктів новоутворюваної федерації.
Коли більшовики скинули Тимчасовий уряд, національні громади, зокрема українці, не піднялися на його захист.
В Україні більшовицький переворот сприйняли як внутрішньоросійську справу, яка України не стосувалася. Через кілька днів після перевороту і спроби більшовиків захопити владу в Києві стало зрозуміло, що стійкої влади немає, країною шириться анархія.Потрібно було щось робити. Серед українських політиків виникла ідея проголосити Україну народною республікою. Настав час писати III Універсал.
На 19 (6) листопада було скликано засідання Генерального Секретаріату, а на 18-ту годину того самого дня - позачергове засідання Малої Ради. Генеральні секретарі розглядали тільки одне питання - проект III Універсалу (І та II Універсали були проголошені ще влітку). Однак згоди міністри не досягли. Було вирішено «проект помножити і знов докладно обговорити»[1].
А депутатів уже скликали. Вони очікували важливих повідомлень і проектів. Перед засіданням відбулися збори двох фракцій - есерів та есдеків. На цих зборах депутати випрацьовували та обговорювали проект Універсалу. Урешті засідання розпочалося із більш як тригодинною затримкою. Утім текст Універсалу ще не був готовий.
Тоді слово отримав генеральний секретар праці та член Центральної Ради Микола Порш. Він розповідав про всі події, що відбувалися в Києві впродовж кількох попередніх днів, та й загалом про нестабільну ситуацію на українських теренах. Це була спроба затягнути час й утримати депутатів, поки генеральні секретарі та представники українських фракцій випрацюють проект Універсалу. Довгої промови не витримав член Малої Ради від Об’єднаної єврейської соціалістичної робітничої партії (Фарей- нікте) Моше Літваков. Він запитав доповідача - «з якої, власне, причини скликано ці надзвичайні збори». На допомогу Миколі Поршу прийшла його рідна фракція - українські соціал-демократи. Вони заявили, що готують важливу заяву, але генеральні секретарі просять про невелику перерву.
Голова Ради Михайло Грушевський оголосив перерву і водночас попросив українські фракції зібратися на нараду. Робота над створенням тексту Універсалу тривала.
Після перерви виявилося, що депутати від нацменшин розійшлися по домівках. Лишився тільки один депутат - представник Польського демократичного централу Валер’ян Рудницький. А ухвалювати рішення щодо проголошення Української Народної Республіки без присутності решти депутатів якось не випадало. Тож засідання було закрите. Нове призначили на наступний день. Одразу ж зачитали і порядок денний - ухвалення Універсалу.20 (7) листопада о 12:00 засідання Малої Ради не розпочалося. У кулуарах тривало обговорення проекту Універсалу. Дебати точилися буквально навколо кожного речення.
Спершу представники меншин були категорично проти проголошення УНР. Однак під тиском аргументів погодилися й розпочали постатейні правки.
Виправлений варіант узялися обговорювати українські фракції. Дві основні проблеми, через які виникли найбільші дискусії - право власності на землю та гарантії національно-персональної автономії. Зрештою о пів на десяту вечора розпочалося засідання Малої Ради. Воно було відкритим. На балконі зали засідань зібралося чимало глядачів. Михайло Грушевський вийшов до трибуни та розпочав свою емоційну промову, а потім прочитав узгоджений текст Універсалу.
Голосували поіменно. Присутніх - 47. За - 42. Проти - 0. Утрималися - 5 (Костянтин Кононенко та Михайло Балабанов із партії меншовиків, російські есери Йосип Скловський та С. Сараджев і член Польського демократичного централу Валер’ян Руд- ницький).
Третій Універсал ухвалено. Українську Народну Республіку проголошено! Центральна Рада стала повноцінним парламентом. Генеральний Секретаріат - урядом. Україна отримала власну державність.
Цей самий документ передбачав вибори (9 січня 1918 р. (27 грудня 1917 р.)) та скликання (22 (9) січня 1918 р.) Українських Установчих зборів. До того часу влада в УНР мала належати Центральній Раді та Генеральному Секретаріату: «До Установчих Зборів України вся власть творити лад на землях наших, давати закони і правити належить нам, Українській Центральній Раді, і нашому правительству - Генеральному Секретаріатові України» [2].
До складу УНР увійшли Київська, Волинська, Подільська, Черні-
Повідомлення про урочистості з нагоди проголошення УНР. ЦДАВО. Ф. ι∏5∙ On. і. Cnp. 44. Арк. і
гівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська (без Криму) губернії[3].
Проголошення III Універсалу супроводжувалося урочистостями: молебнями, співанням «Заповіту» та «Ще не вмерла Україна», підняттям національного прапора. На адресу Центральної Ради знову, як і в перші місяці революції, надходило безліч вітальних листів і телеграм, а українські газети рясніли повідомленнями про підтримку III Універсалу територіальними громадами, різноманітними зборами, з’їздами, громадськими організаціями, профспілками та радами. Подекуди III Універсал сприйняли як проголошення незалежності. Інформаційне агентство «Рейтер» повідомило, що Українські Установчі збори проголосили незалежність України - цю звістку опублікували в газеті «Свобода» (США) 20 листопада 1917 року1.
Обмірковуючи III Універсал і проголошення УНР, Сергій Єфремов указував на небезпеку життя за психологічно-побутовою інерцією: «Поки тієї інерції не подужано, поти нема ще й повної перемоги»[4] [5]. Справді, люди мали б звикнути до нових умов життя, до існування Української Народної Республіки. Проте багато рис минулого життя - «за царя» - залишилися у їхній свідомості і заважали будівництву нової української державності. Дещо згодом Єфремов говорив про проголошення цим документом української незалежності. В Одесі Універсал зачитали на засіданні Революційного комітету. І цей комітет ухвалив рішення «вітати встановлення Української республіки»[6]. У Полтаві Універсал оприлюднив голова «Ради революції» Євген Терлецький[7]. 25 (12) листопада відбулося урочисте проголошення УНР у Бердичеві. Свято у цьому місті було надзвичайно важливим для легітимації нової держави. Від самого ранку «соборна площа Бердичева була переповнена громадянами». На свято прийшли селяни з повіту. Вільне козацтво вивело 8оо осіб. Універсал зачитував голова Ради Південно-Західного фронту прапорщик Аполон Певний. Прикметно, що урочистість не відвідав головнокомандувач Південно-Західного фронту. Але від його імені виступ таки був. Його виголосив підполковник Володимир Богаєвський. Із вітальним словом звернулися до присутніх генерал Василь Закр- жевський, представники сіоністів, голова бердичівської міської управи, делегат від чехословацького війська. Після промов відбувся парад: «Війська пройшли під музику церемоніальним маршем»[8]. При цьому найбільше враження справила хода кінного Вільного козацтва. Це був тріумф Української Народної Республіки. У Севастополі, ще одному знаковому для тогочасного українського руху місті, про III Універсал і проголошення УНР «без Криму» дізналися вранці 21 (8) листопада. Уже ввечері у місцевих газетах опублікували телеграму з текстом Універсалу. Урочисте проголошення призначили на 25 (12) листопада. Це рішення підтримала севастопольська рада. O 8-й ранку всі кораблі у севастопольському порту підняли українські прапори, а прапорцями просигналізували «Слава Українській Народній Республіці!». Через дві години на Нахімовській площі проголосили Універсал. Потім відбувся молебень, після якого лунали численні вітальні промови: від виконкому севастопольської ради, мусульман, молдован, росіян. Свято завершилося українською демонстрацією містом1. Утворення УНР активно обговорювали міські думи[9] [10]. їхня позиція відігравала надзвичайно важливу роль для легітимізацїї влади Центральної Ради. Адже великі міста були зазвичай індиферентними до українського руху, хоча й не позбавлені активних і доволі потужних українських громад. Органи місцевого самоврядування мусили визначитися, чи підтримують вони входження до складу УНР. Дослідникам не відомі випадки протестів проти включення згаданих вище територій до української держави. Якщо вони й були, то не такі помітні. Обговорення III Універсалу у Харківській міській думі відбулося 12 грудня (29 листопада) і 15 (2) грудня. Думські фракції та групи пропонували свої проекти резолюцій, які демонструють ставлення різних політичних партій (власне, їхніх харківських організацій) до цього акта, загалом до Центральної Ради, українського національно-визвольного руху та ідеї української державності. Ці постанови стали акумульованим відображенням громадської думки мешканців Харкова. Після тривалих дебатів міська дума підтримала III Універсал[11]. Аналогічні постанови ухвалювали й в інших містах, повітах і губерніях.