Виникнення імперії: 321-185 рр. до н. е.

Пюхід грецької армії через Західну Азію й Іран до Індії проклав і закріпив тор­говельні маршрути, що сполучають Північно-Західну Індію з Малою Азією. Алек­сандр заснував велику кількість грецьких поселень в Пенджабі на місці повалених ним малих царств Північно-Західної Індії.

Біндусара змінив його син Ашока (його другим ім’ям було Піядасі). У 260 р. до н. е. Ашока пішов війною на Калінгу (сучасна Орісса східного узбережжя) і пов­ністю розгромив її, приєднавши до своєї імперії. Руйнування, заподіяні цією вій­ною, підштовхнули царя прийняти буддизм (перший Маурія, за переказами, при­йняв джайнізм), після чого він став прихильником ідеї неприйняття насильства і згодом відмовився від війни як засобу завоювання. Саме в період правління Ашо­ки буддизм піддався реорганізації на Третій буддійській раді в Паталіпутрі в 250 р. до н. е., що пізніше призвело до розколу буддійської віри на так званий Малий віз (більш ортодоксальний напрям) і Великий віз (ширший тип буддизму). Ашока у своїх записах згадує багатьох сучасників з Греції, Персії, Сирії і Єгипту, з якими він обмінювався дипломатичними й іншими місіями. До Маурійської імперії був зарахований Кашмір, а також Котан (Центральна Азія), заснований індійськими і китайськими політичними вигнанцями.

Мегасфен, посол держави Селевкидів при Маорійському дворі, у своїй книзі «Індіка» описує маурійське суспільство, поділене на сім соціальних страт: філо­софів (священнослужителів), воїнів (кшатріїв), суддів і радників, землеробів, ско­тарів і ремісників. Наполегливе бажання Ашоки досягти соціальної гармонії спри­чинювало і соціальну напругу, особливо міжкастову, що виявлялося в поширенні неортодоксальних релігійних течій — джайнізму і буддизму. На тлі всього цього

* Кауталії приписується створення відомої Арташастри — трактату про управління державою і економікою, що не втратив своєї актуальності до сьогодні.

Ашока виклав ідею Дхарми, що розуміється як справедливий соціальний і релігій­ний порядок, Загальний Закон, в основу якого було покладено взаємну соціаль­ну відповідальність. Дхарма стала політикою Ашоки, а її основні принципи були прийнятні для людей, що належать до будь-якої релігійної течії. Щоб ввести в дію політику Дхарми, Ашока призначив спеціальних службовців. Проте ця політика не змогла забезпечити вирішення соціальних проблем і зазнала поразки. Ашока пра­вив тридцять сім років і помер у 232 р. до н. е. З його смертю почалося політичне розкладання і незабаром, через 50 років імперія занепала [254, 39~46\.