Республіки і монархії: 600-321 рр. до н. е.
Утворення в Індії перших республік і царств датується 600-ми роками до н. е. Ізольовані племінні республіки зберігалися до IV ст. н. е., де значну підтримку знаходив буддизм і де іноземні завойовники — греки, саки, кушани і гуни — успішно асимілювалися.
Дві системи — республіканська і монархічна — не були взаємо- виключними, і перехід від однієї до іншої відбувався досить часто. Зрештою, визначилося тільки чотири держави, що змагалися одна з одною: три царства — Каси (район Банар), Косала (приєдналося пізніше до Каси зі східу), Магадха (сучасний південний Біхар) і республіка Вріджі (займала області Непалу і Біхару). Боротьба за політичну першість в регіоні між цими чотирма державами тривала впродовж століття. Переможцем стала Магадха, перетворившись на політичний центр Північної Індії і зберігши цю лідируючу позицію протягом кількох століть. Першим визначним царем Магадхи став Бімбісара (друга половина VI ст. до н. е.) — рішучий, умілий і далекоглядний правитель, що значно укріпив своє царство. Позаяк земля належала цареві, це давало йому право отримувати певний відсоток (зазвичай шосту частину від урожаю) як податок. Земля оброблялася землеробами не- арійського походження — шудрами. Тоді ж була вирізнена категорія людей з ще нижчим статусом, ніж шудри. Ними вважалися так звані недоторканні (можливо, племена аборигенів — мисливців і збирачів), яких землеробці-шудри відтісняли до кордонів контрольованих індоаріями територій [254, 26-27].Бімбісара близько 493 р. до н. е. був убитий своїм сином Аджаташатру, який і став новим царем Магадхи. Він захопив також сусіднє царство Косалу, де правив його дядько, а потім і царство Каси. Війна з конфедерацією Вріджі тривала 16 років, в результаті якої Аджаташатру вийшов переможцем. Після цих перемог монархія утвердилася в долині Гангу. Аджаташатру помер в 461 р. до н. е., після чого на престол сходило ще п’ять царів, останній з яких був скинутий в 413 р.
до н. е. і на його місце був призначений намісник царя Шишунага. Династія Ши- шунагів правила лише півстоліття і поступилася своїм місцем узурпаторові Моха- падме Нанду, який привів до влади також недовговічну династію, що закінчилася в 321 р. до н. е. Нанди були першою династією, яка не належала до кшатріїв і походила навіть не від вайшьї, а від шудр. Династію Нандів називають творцями імперії в Індії, а їх багатство стало приказкою. Проте подальший розвиток династії Нандів був перерваний Чандрагуптою Маурією — молодим авантюристом, який захопив трон в 321 р. до н. е. [254, 27-29].Північно-Західна Індія в цей період була пов’язана з персидською імперією Ахеменідів, оскільки в 530 р. до н. е. цар Персії Кір перейшов через гори Гіндукуш і захопив племена Камбоджі, Гандхари і території за Індом. Столицею Гандхари було відоме місто Такшашила (Таксіла), яке швидко стало центром, де змішалися два учення — ведичне і іранське. В результаті цього індо-іранського змішування ранній буддизм вплинув на релігійні течії в Персії, а іранський зороастризм — на буддизм махаянського типу. Після завоювання Персії Александром Македонським в 330 р. до н. е. припинилось поширення персидського впливу на Північно-Західну Індію. Невдовзі і Північно-Західна Індія також стала здобиччю його армії. Кампанія Александра в Індії, в її північно-західній частині тривала близько двох років, проте ні історично, ні політично не вплинула на країну (не було навіть знайдено згадки про Александра в будь-якому індійському джерелі того часу). В ході цієї кампанії відбулося кілька важких битв, зокрема найвідоміша — біля річки Гідасп (нині Джелам) проти Пора (Пуру) — царя Джелама, найсильнішого царя Північно-Західної Індії. Сам Александр був поранений в бою з маллами. Армії довелося переходити п’ять річок в Пенджабі. Біля останньої солдати Александра склали зброю і відмовилися йти далі. Тоді він вирішив спуститися по Інду до моря і звідти повернутися до Вавилона, відправивши частину своєї армії морем через Персидську затоку, а тих, що залишилися, — сушею уздовж узбережжя. Діставшись Вавилона, Александр помер [254, 29-30].