Швеція.

Скандинавські конунги особисто брали участь у ритуалах, які мали забезпечити покровительство богів у далеких походах та подорожах. Це виступало чинником зміцнення авторитету знаті серед рядових вікінгів, даруючи ватажку підтримку богів у політичній діяльності.

Християнство у Швеції розвивалося повільними темпами. Тому в 934 р. Генріх Птахолов, завдавши поразки шведському війську, змусив його очільника конунга Гнупе прийняти християнство. Попри прийняття королем Олафом Скотконунгом у Гусабі (Вестерготланд) у 1008 р. християнства¹, остаточно воно перемогло лише в ХІІІ ст.

У 60-х рр. ХІ ст. Швеція стала ареною запеклої боротьби різних угруповань знаті за королівський престол. Розглядаючи релігію як зброю, знать Йоталанда перейшла на бік прихильників християнства. Тільки наприкінці ХІ ст. це угруповання, яке опиралося на Йоталанд, отримало повну перемогу, а брати-королі Інге та Хальстен придушили опір язичницької шведської знаті. Уппсальський храм зруйнували, спорудивши на його місці церкву, а храмові святкування заборонили^{[1015] [1016]. На початку ХІІ ст. до влади у країні прийшов представник однієї з найшляхетніших родин Сверкер. Разом з архієпископом Ескілем з Лунда він сприяв будівництву у Швеції цистерціанських монастирів (30-ті роки ХІІ ст.)[1017].}

Прагнення королівської влади пришвидшити християнізацію викликали повстання під гаслами збереження старовини. Прикриваючись поширенням віри, шведські феодали із середини ХІІ ст. перейшли до захоплення фінських земель. Після їх підкорення починається охрещення населення^[1018]. Спочатку шведське духовенство підпорядковувалося архієпископу Гамбурга та Бремена, а з 1104 р. — архієпископству в Лунді. У 1164 р. архієпископство заснували в Уппсалі. Небесним покровителем церкви проголосили короля Еріка Святого (помер бл. 1160 р.). Попри повільне сприйняття католицизму широким загалом, він почав домінувати в офіційному житті Шведської держави. З початку ХІІІ ст. духовенство брало участь у коронації шведських королів. Їм надавав підтримку папський престол, прагнучи використати як противагу німецькому впливові у Прибалтиці¹.