Інші верховні боги індоєвропейців
Вищий рівень спільноарійського пантеону посідала, за Ж. Дюмезілем, пара головних богів, протиставлених у своїй єдності. Середній рівень належав громовержцю Індрі (який колись, за принципом бінарності, також мав свою «протилежну відповідність»), а на нижньому перебували божественні близнята Насатьї-Ашвіни, які зберігають образ дуальності.
Очевидно, ця структура була властива і давньоіранському пантеону, яка була повністю реформована пророком Заратуштрою у Х ст. до н. е., де верховність запопав Ахурамазда — «Пан Мудрість», багато в чому тотожний індійському Варуні. Водночас у назвах нових зороастрійських персонажів Ж. Дюмезіль убачає давньоіндійські паралелі. Такі самі трирівневі моделі верховних божеств зберігалися в язичеські часи практично в усіх індоєвропейських народів. Наприклад, у римській (доетруській) тріаді головних богів у ієрархічному порядку сиділи Юпітер, Марс і Квірин, а в скандинавській — Тор, Одін і Фрейр. Ж. Дюмезіль наводить у своїй праці опис язичеського храму в Упсалі (Швеція), за Адамом Бременським — північногерманським хроністом XI ст.: «У цьому храмі, що весь оздоблений золотом, народ поклоняється статуям трьох богів, так що най- могутніший з них, Тор, має місце в середині триклиння; Водан (Одін) і Фрікко (Фрейр) сидять по різні боки від нього. Відмітні риси кожного з них: Тор володарює у повітрі і править громом й блискавкою, вітром і дощем, гарною погодою і врожаєм. Другий, Водан, що означає «лють», веде війни і вселяє хоробрість перед лицем ворогів. Третій, Фрікко, дарує смертним мир і хтивість, тому його ідол має величезний дітородний член. Водана зображують вони в обладунках, як ми Марса, Тор зі скіпетром схожий на Юпітера... Якщо загрожують чума і голод, роблять узливання Тору, якщо війна — Водану, якщо мають святкувати весілля — Фрікко» [70, 138-139].Ж. Дюмезіль представляє цю тріаду як Одін, Тор, Фрейр, де Одіну припадає головне місце, проте це може бути наслідком уже подальшої «еволюції богів».
Римський історик Тацит (бл. 58 — бл. 117 р.) інтерпретував Одіна-Водана скандинавської релігії як Меркурія за аналогією з гало-романським пантеоном, де на чолі стояв Луг-Меркурій. Дюмезіль вважає, що як Одіну, так і римському Юпітеру повинні були відповідати за старих часів відсутні у пантеонах, що збереглися, члени пари головних богів: першому — Тюр (Тур), а другому — Дій. Обидва ці імені сягають одного спільноіндоєвропейського — Deiwo, Dyu, Ziu, Tiwar (Tyr), що належить до найдавнішого мовного шару і яке позначає, можливо, первісного бога неба, котрий, як згодом грецький Зевс-Дій, був верховним богом [70, 146].Справді, індоєвропейське слово deiuo означає «денне сяюче небо», давньоіндійські deva — «бог» і dyaus — «небо», латинські dues — «бог» і dies — «день, а також похідні від них Juppiter і Dies-piter (Небо-Батько). Давньоіндійський Дьяус (букв. «день», «сяюче денне небо») — це не тільки бог неба, а й сама його персоніфікація. Він завжди виступає в парі з Прітхіві (образ землі і ширше — усієї природи). Вони творять довічну подружню пару, що колись була злита воєдино, але потім роз’єднана на Дьяуса — батька і Прітхіві — матір. Саме цей космогонічний акт роз’єднання й означав створення Всесвіту — широкого простору. Батьківство Дьяуса, поряд з Небом, є практично єдиною персоніфікуючою його рисою, оскільки він є Творцем усього, і богів включно. У балтійській міфології (пруссько-латисько-литовській) Дієвас також був головним з богів і визнавався «найпершим», «батьком неба». Однак, як і Дьясус, він уже пасивний і не впливає на долі людей. У Дієваса є діти-близ- нята (спочатку син і дочка, які вступають у інцестний шлюб, потім — два сини), а його дружиною є Дейве (букв. «богиня»). Дейве — жіночий персонаж основного індоєвропейського міфу про небесно-земний шлюб і в пантеоні, як правило, розміщується на більш низькому рівні, ніж Дієвас, а пізніше виявляє тенденцію до перетворення на злого духа. При цьому «Батько неба» Дієвас згодом зливається з образом Перуна-Перкунаса або навіть змінює свої шляхи («шляхи Дієваса») на «шляхи Велеса-Велса» — демона підземного світу, що бореться з Перкунасом [139, I, 364, 378, 417].
Подібний персонаж відомий під іменем Див і у східнослов’янській міфології, де він пов’язаний з верхом дерева, тобто також з небесною сферою, але потім падає вниз.
Слід давнього індоєвропейського значення «бог ясного неба» можна вбачати, на думку сучасних релігієзнавців, у мотиві падіння Дива на землю, що має відповідність у давньоіранському і давньогрецьких міфах про «скинутого з неба». Розвиток у слов’ян негативних значень Дива (він же Дий) іноді пов’язують із впливом іранської міфології, у якій родинне слово зі спільноіндоєвропейського значення «бог» перетворилося на позначення негативного сакрального персонажа — дева (позначало богів давньоіндійської міфології). У значенні «бог» в іранців, як зазначалося, виступало переосмислене позначення долі, року (від давньоінд. Бхага). Подібне позначення закріпилося й у слов’ян — Бог. Обидва ці взаємозалежні процеси поєднують слов’янські й іранські мови і міфології [139, I, 416, 417].Тріаду верховних індоєвропейських богів, що уособлює вертикальну ієрархію світу, супроводжувала зазвичай четвірка «молодших богів», які, очевидно, представляли горизонтальну структуру світобудови. Таким чином, основною структурою пантеону небесних богів індоєвропейців було семибожжя, що включало в себе тріаду верховних божеств і квадру їх свити. Наприклад, у скіфів верховною тріадою були Табіті-Гестія, Папай-Зевс (або Уран) і Апі-Гея, а квадрою — Гойтосир (Аполлон), Артимпаса (Афродита-Уранія), Геракл і Арес (Марс). У класичному індуїзмі, що змінив давню ведичну релігію, тріада Брахма — Вішну — Шива «підтримувалася» квадрою локапал (володарів чотирьох сторін світу) — Індра, Агні, Варуна і Яма (до неї згодом були додані локапали «проміжних» напрямів: Кубера, Сур’я, Сома і Ваю). У результаті таких додавань могли виникнути вже 12-членні пантеони, у яких кожному головному божеству трьох світів відповідало по чотири представники стихій, що становило вже повний Зодіак (при цьому 13-й член Зодіаку — Змієносець — співвідносився, можливо, з основним антиподом Творця). Приклади семибожних пантеонів індоєвропейців наведені в табл. 6. Водночас в осетинській, більш пізній індоєвропейській релігії, «семибожжя» (Авд Дзуари) належить вже не до небесних богів, а до божеств нижчої сфери світобудови.
Таблиця 6
ПРИКЛАДИ СЕМИБОЖНИХ ПАНТЕОНІВ ІНДОЄВРОПЕЙЦІВ
| Структура пантеону | Скіфський пантеон | Вірменський пантеон | Іранські пантеони | Індуїстський пантеон | |
| давній | зороастрійсь- кий | ||||
| Тріади верховних божеств | Табіті (Гестія) Папай(Зевс або Уран) Апі (Гея) | Арамазд (Зевс) Анахіт (Артеміда) Вахагн (Геракл) | Ахурамазда (Варуна) Ардвісура Анахіта (Афродита) Мітра (Геліос) | Ахурамазда (Слово) Воху Мана (Думка) Аша Вашихта (Справа) — дух — заступник вогню | Брахма — творець Всесвіту Вішну — охоронець Всесвіту Шива — руйнівник Всесвіту |
| Квадри небесних божеств (свита верховної тріади) | Гойтосир (Аполлон) Артімпаса (Афродіта- Уранія) Геракл Арес (Марс) | Астхік (Афродіта) Нане (Афіна) Міхр (Гефест) Тір (Аполлон або Гермес) | Веретрагн (бог війни) Ваю (бог вітру) Аші (божество удачі) Апам Напат (водно-атмосферне божество) | Хшатра Вайр'я (Влада) — дух — захисник металів Армайті (Благочестя) — персоніфікація Матері-Землі Аурват (Цілісність) — дух — захисник води Амертат (Безсмертя) — дух — оборонець рослинності | Локапали — охоронці сторін світу: Індра — громовержець, Агні — вогонь, Варуна — вода, Яма — пекло |