Головні арійські боги
На думку Ж. Дюмезіля, пара Мітра-Варуна являла собою верхній небесний світ і жрецький стан, Індра — атмосферний, середній, шар і військовий стан, Насатьї — земний, нижній світ і стан общинників, тобто скотарів-хліборобів.
Інакше кажучи, мітаннійський пантеон зберіг сліди тричастинної праіндоєвропейської моделі Космосу й арійського суспільства, у якому вирізнялися соціальні страти брахманів-жерців, кшатріїв-воїнів і вайшьїв-общинників. Саме ці три страти визнавалися сформованими з аріїв (тобто «шляхетних»), проте була відома ще одна — шудр, яка, здогадно, складалася з іноплемінників. Богом шудр, вірогідно, був Пушан (індоіранське уособлення давньогрецького Пана, що в архаїчні часи був, імовірно, пра-Діонісом — богом нижчих станів). Водночас, крім названих спіль- ноарійських богів, які відповідають усім соціальним стратам, у давньоіндійській Ригведі названа космічна богиня Вач (букв. «Мовлення»), яка стверджує: «Я несу обох: Мітру і Варуна, я (несу) Індру й Агні, я — обох Ашвінів (РВ 10, 125). Цей гімн Ригведи висвітлює богиню обожненого мовлення як основу Всесвіту, як уособлення всекосмічного жіночого начала, з якого походять і всі боги стратифікова- ного праарійського суспільства і такого самого стратифікованого Космосу. Однак Мовлення не може існувати саме по собі, воно завжди є атрибутом Мовника, що передбачає й образ Творця Всесвіту, який у збережених індоєвропейських текстах був уже глибоко захований або істотно забутий.У результаті у відомій нам давньоіндійській теогонії верховну позицію посідає не один, а відразу два головних боги — Мітра і Варуна. У віршованій Ригведі різниця між Мітрою і Варуною наголошується рідко, зате у ведійській прозі стосунки двох головних богів мають характер антитези. У різних варіантах указується на те, що Мітра — це день, а Варуна — ніч (це дало згодом підставу багатьом релі- гієзнавцям говорити про образи Сонця, що сходить і заходить, тобто про його денний і нічний аспекти).
Ж. Дюмезіль вважає, що «протиставлення Мітри і Ва- руни ніколи не було і не могло бути ворожнечею або суперництвом, а лише додатковим розподілом», оскільки вони здійснювали загальне управління і контроль за Всесвітом, тобто були охоронцями космічного закону «рити». Водночас Мітра з’являється в Ригведі «найвищою мірою турботливим і добродійним, без тіні того загрозливого аспекту, що характеризує Варуну». Обидва головних боги забезпечують дотримання «рити», «але в цій контролюючій діяльності Мітра з’являється добродійним, дружнім і доброзичливим, заспокійливим, тоді як Варуна має ре- нутацію караючого, грізного, небезпечного». Звернені до Мітри гімни «висловлюють лише довіру до нього, такого ж милостивого, як і могутнього». У гімнах, звернених до Варуни, людина виявляє свій страх перед ним [70, 42-44].Варуна — бог, що рухає води або перебуває у водах (у тому числі — космічних), він суворий, похмурий і небезпечний, пов’язаний з різними путами (мотузка — його атрибут) і покараннями. Мітра уособлює світло, дружбу, він нікому не чинить зла і ніхто не чинить зла йому (лише до Мітри в Ригведі вжито епітет «любий»). Грізний Варуна володіє путами, петлями, а також «майя» — здатністю змінювати і створювати нові форми. Засоби, якими володіє Мітра, зовсім інші — це насамперед правові, договірні й пов’язані з ними. Дії Варуни насильницькі і раптові, а дії Мітри м’які й мирні. Мітрі належить молоко, а Варуні — хмільний трунок сома (як і все, зрубане сокирою). У психологічній сфері, на думку Ж. Дю- мезіля, Мітра більше пов’язаний з роздумами, а Варуна — з дією. Найсвітліше завжди пов’язане з Мітрою, найтемніше — з Варуною. Варуна ховається за іменем «Пан» і пов’язаний з «тим світом», а Мітра — з «цим». Мітрі завжди без винятку належить день, Варуні — ніч, тобто Мітра — бог, що править удень, а Варуна — бог, що править уночі. У ритуальній літературі Мітра зазвичай ототожнюється із Сонцем, чого ніколи не буває відносно Варуни. Примітно при цьому, що бог вогню Агні вночі стає Варуною, а вдень — Мітрою.
Білим кольором у жертвопринесеннях є колір Мітри (символ верхнього світу і рідше червоний — символ серединного, атмосферного шару), а чорним — колір Варуни (символ нижнього світу). Інакше кажучи, у парі Мітра—Варуна виявляється опозиція «світло—темрява [70, 44-53].Варуна іноді об’єднується з Індрою, чого ніколи не робить Мітра, оскільки Мітра найбільш близький брахманам, а Варуна — кшатріям, главою яких виступає Індра (збереглося навіть твердження в «Гопатха-брахмана», що «Індра є Варуна»). Варуна звернений до всього, пов’язаного з війною і є царем «народу Гандхарвів» — категорії грізних теріоморфних духів, які володіють власним світом. Варуна до того ж приєднаний до Ями — царя потойбічного світу. Варуна пов’язаний з величезними масами води, що оточують землю (тобто первинним Океаном), а також небесними водами (дощем) і водами космічними (тобто із самим Хаосом). Мітра більше наближений до вогню, у тому числі і космічного «жару». Конкретний і абстрактний Всесвіт, на думку Ж. Дюмезіля, був дуже рано поділений у релігійно-міфологічних уявленнях на антитетичні діади: небо і земля, вогонь і вода, чоловіче і жіноче. Це простежується й у діаді Мітра—Варуна, де перший відповідає чоловічому началу, а другий — жіночому. Наприклад, у «Шатапатха-брахмана» зазначено, що «Мітра виливає сім’я у Варуну». Цей текст пояснює, що Мітра і Варуна спочатку були розділені, але у той час як Мітра міг існувати без Варуни (тобто він уявляється самодостатнім), зворотне було недосяжним (тобто Варуна залежить від Мітри і, виходить, є супідрядним йому). Давньоіндійська філософська система санкхья пояснює будову Всесвіту за допомогою взаємодії якогось «Я», глядача, якого вона називає Пуруша («чоловіче начало») і «Природи», створювачки різноманітних форм, Пракріті («жіноче начало»), де Пуруша відповідає Мітрі, а Пракріті — Ва- руні. В іншій філософській школі Індії — веданті — також протиставлені два начала Брахма (Мітра є брахман) і Майя (Варуна її власник)[70, 53-58].