Данія.
Близько 820 р. Людовік Благочестивий вирядив до ютландського короля Гаральда Реймського архієпископа Еббона та єпископа Камбре Галітгара, які утворили християнську громаду. Через кілька років Гаральд, вигнаний своїми підданими, звернувся за допомогою.
Імператор погодився допомогти, примусивши Гаральда хреститися[1019] [1020]. Для прийняття християнства по Рейну під Інгельхейм, де перебував тоді Людовік Благочестивий, прибула дружина на сотні кораблів на чолі з Гаральдом, які разом охрестилися. Християнський місіонер у Данії Ансгар заснував церкву в Хедебю і отримав від конунга землі для будівництва церкви в торговому центрі Рібе. Згодом він вирушив до шведської Бірки, де зустрівся з конунгом Б’єрном. Цю місію відзначив римський папа, призначивши Ансгара, після поверненню до Гамбурга, архієпископом і легатом серед шведів, данців, слов’ян та інших народів Прибалтики. Та невдовзі його наступника вигнали з Бірки, а данський конунг заборонив своїм підданим переходити до католицтва. Християнство поширювалося насамперед серед торговців, які бували серед франків[1021]. Під тиском німецького короля Оттона І Гаральд Синьозубий бл. 960 р. перейшов до католицтва. За легендою місіонер Поппо, який переконав конунга, пройшов випробування вогнем. На 970 р. Гаральд підкорив Норвегію. Пам’ятний камінь в Еллінзі, прикрашений зображенням Христа і лева, оповитого змією, засвідчував могутність Данії за Гаральда, який „підкорив собі усю Данію і Норвегію і охрестив данців”. Однак у середині 80-х рр. Х ст. Гаральду довелося втікати з країни, а на престол вступив його син, язичник Свен Вилобородий[1022].Зростання впливу церкви у данському суспільстві супроводжувалося збільшенням її земельних володінь за рахунок королівських надань та дарунків великих феодалів. Нову модель взаємин держави і церкви започаткував король Свен Естрідсен (1047—1076 рр.).
На всю країну поширили організаційну структуру церкви у вигляді єпархій. Їх очолювали єпископи, що мали резиденції у містах. Найбільші собори країни споруджували за підтримки короля1. Наприкінці ХІ ст. королівська влада Данії запровадила обов’язкову десятину на користь церкви.Посилення позицій данської церкви зумовило зростання її авторитету в очах римської курії. У 1103 р. папа римський зробив Лунд резиденцією архієпископа і звів єпископа Ассера у сан архієпископа. Це перетворило церкву в силу, на яку зважала королівська влада. На церковному святкуванні у Рінгстеді у 1170 р. відбулося висвячення Кнуда Лаварда, батька короля Вальдемара. Архієпископ Ескіль, прихильник григоріанських церковних ідеалів, раніше виступав проти такого звеличування королівської влади. На церемонії у Рінстеді йому довелося керувати уміщенням мощей нового святого, а потім коронувати семирічного сина Вальдемара Кнуда, визнавши право короля завчасно призначати наступника. Абсалома, який виступив прихильником союзу з королівською владою, у 1178 р. призначили архієпископом, зберігши за ним єпископський престол у Роскілле.
Хрестові походи проти язичників сприяли розростанню і централізації держави. У 1166 р. данці взяли Аркону на Руяні (Ругені), розграбували святилище Святовита, перетворивши місцевих князів на васалів[1023] [1024]. Данські королі підтримували зв’язки із Гамбург-Бременським архієпископством, а Свен Естрідсен особисто спілкувався з хроністом Адамом Бременським[1025].